2. Види, типи і форми професійного спілкування.

1. За переважанням тих або інших засобів спілкування може бути мовним (вербальним), немовним (невербальним) і комбінованим. Виходячи з цього критерію, професійне спілкування є комбінованим; хоча співвіднесення мовних і немовних засобів у різних ситуаціях може змінюватися.

2. За змістом спілкування, тобто взаємодії з будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу, залежно від предмета обговорення, можна виділити такі види людського спілкування:

а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування, у процесі якого людина задовольняє одну з основних своїх потреб – у обміні інформацією, думками та почуттями з іншою людиною (наприклад, інтимне спілкування закоханих, друзів і т. ін.);

б) ділове спілкування, предметом якого є спільна діяльність та її ефективна організація. Таке спілкування можна розглядати, з одного боку, як важливу складову будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого – як самостійний вид діяльності (на думку окремих науковців);

в) ігрове спілкування, що обслуговує універсальний вид людської діяльності – гру;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є дотримання та реалізація соціально значущих ритуалів (привітання, висловлювання співчуття, призначення на посаду, складання військової та інших видів присяги тощо). Воно переважно визначається правилами й нормами професійного етикету (наприклад, лікарського, військового).

3. За включенням у певний вид діяльності найбільш широким із названих вище видів є ділове спілкування, у рамках якого за різними ознаками виділяють такі різновиди: професійний, загальнонауковий, соціально-політичний тощо. Найбільш продуктивними є різновиди ділового спілкування відповідно до виду діяльності, у якому воно використовується або присутнє (наприклад, педагогічне, управлінське тощо).

4. За статусом учасників спілкування може бути:

а)співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом осіб;

б)співпідпорядкованим  один із партнерів знаходиться в статусі підлеглості іншому; відповідно, управлінське спілкування завжди є співпідлеглим, зважаючи на посадовий статус його учасників.

5. За спрямованістю та зорієнтованістю виділяються два види спілкування:

 особистісно орієнтоване, коли звернення адресоване конкретному партнеру або партнерам;

 соціально орієнтоване, коли звернення адресоване групі, колективу, певній спільноті людей як цілісності; у нашому випадку спілкування керівника й підлеглого є особистісно орієнтованим.

6. За ступенем бажаності ефекту:

 необхідне спілкування, без якого спільна діяльність стає практично неможливою; саме таким є управлінське спілкування;

 бажане спілкування, яке сприяє успішному вирішенню задач спільної діяльності;

 нейтральне — не перешкоджає, але й не сприяє вирішенню задач спільної діяльності;

 небажане спілкування — міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення мети спільної діяльності.

7. За наявністю опосередкованості — безпосереднє та опосередковане:

 спілкування, опосередковане технічними засобами (телефон тощо);

 документальне спілкування, тобто опосередковане матеріальними носіями інформації, зафіксоване з використанням письмових знаків;

 спілкування, опосередковане технічними засобами передачі письмового тексту (телефакс, Інтернет).

Усі ці види спілкування можуть мати форму матеріального, духовного й міжособистісного спілкування.

Матеріальне спілкування – це різноманітні взаємини та цілеспрямована взаємодія керівників із працівниками в процесі матеріально-практичної діяльності, передусім професійної, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя закладу.

Духовне спілкування виступає як обмін між керівниками та працівниками різноманітною систематизованою пізнавальною та емоційно-почуттєвою інформацією, переживаннями й думками за допомогою живої мови, засобів масової комунікації та невербальних засобів.

Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування – це такий різновид взаємодії керівників і працівників, у якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного і об'єктами, і суб'єктами.

Цей вид спілкування становить особливий інтерес для психології управління, він складається з процесу інформаційної та предметної взаємодії між керівниками та працівниками, у якому формуються та реалізуються їхні різноманітні стосунки. Вони передбачають установлення прямих контактів, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії та висловлювання партнерів по спілкуванню, сприймати один одного як конкретну особистість та як фахівця. Цей різновид спілкування розвивається перш за все в малих трудових колективах. Вихідна й головна одиниця міжособистісного спілкування – діада, парний соціально-психологічний зв'язок (у малій групі кожний спілкується з кожним, без посередників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистісних зв'язків як на рівні внутрішньо групового, так і на рівні міжгрупового спілкування.

Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Масове спілкування в установі також може здійснюватися за допомогою засобів масової інформації.

Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з безпосереднім соціальним оточенням, а масове – сприяє здійсненню зв'язку керівника та всіх інших працівників закладу.

Слід відмітити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і рідко зустрічаються в чистому вигляді. Разом із тим, виділення таких видів дозволяє вивчати специфіку спілкування, виходячи з його змісту.

Отже, зміст, форми та методи діяльності керівників і необхідність надання цілеспрямованого та організованого характеру передбачають чітке регулювання їхніх взаємодій із працівниками. Універсальним засобом такого регулювання виступає управлінське спілкування. Через це воно є однією з центральних проблем у підготовці майбутніх фахівців, бо без спілкування не може здійснюватися жодна професійна діяльність.