Розділ 2. Професійна комунікація

Тема 2.1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види, типи і форми професійного спілкування.

3. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.

4. Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування.

5. Поняття ділового спілкування.

Література

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004.

2. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: КМ Academia, 1997.

3. Етика та психологія ділових відносин: Навчальний посібник / за редакцією проф. Андрєєвої Т.Є. – Харків: Бурун Книга, 2004.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / за ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці: Книги ХХІ, 2005.

5. Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування – К.: Каравела, 2005.

6. Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007.

7. Малахов В.А. Етика спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2006.

8. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник: 6-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин. Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.

Поняття «спілкування» вживається в таких значеннях:

 як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г.Ананьев, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);

 як атрибут інших видів людської діяльності (О.О.Леонтьєв, В.М.Панферов);

 як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С.Виготський, С. Л. Рубінштейн);

 як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д.Урсул, Л.О.Резніков);

 як специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С.Каган);

 як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.Ф.Ломов, В.В.Знаков, А.О.Реан) та ін.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

 комунікація, сприймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

 взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

 сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», є лише слово «соmmunication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Так, наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування та безвихідь. Відомо, що найбільш тяжким покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто за­борона спілкуватись із засудженим.

Звичайно, іноді людині необхідно побути наодинці. Таке перебування сам на сам із своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного із видів спілкування. Цей погляд поділяють далеко не всі вчені, але і він має право на існування.

Отже, у широкому розумінні спілкування — це той бік людського буття, що вказує на активну суб'єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані форми контактів, у які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без чого неможливі соціальні стосунки, не може існувати жодне суспільство.

Сучасна наука визначає такі функції спілкування:

1. Комунікативна – це різні форми та засоби обміну і передавання професійної інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду професійної діяльності, накопичення спеціальних знань, опанування секретами фахової діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння працівників. Ця функція є необхідною умовою організації професійної, у тому числі й управлінської, діяльності.

2. Інтерактивна – передбачає налагодження контактів між працівниками в процесі спільної діяльності та організацію їхньої взаємодії, коли кожний із учасників впливає своїми вчинками на інших і, в свою чергу, змінює особисті дії під їх впливом.

3. Перцептивна – дає можливість скласти більш або менш об'єктивне враження про те, що представляє собою партнер по діловому спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви професійної діяльності, ставлення до фактів дійсності.

4. Організаційно-узгоджувальна – спрямована на узгодження дій працівників виробничих підрозділів, на кооперацію виробничої та інших видів діяльності в установі.

5. Мотиваційно-контрольна – спрямована на стимулювання професійної діяльності працівників та на своєчасне її коригування.