§ 7. Акти про реконструкцію

Конгрес прийняв низку законів, спрямованих на відновлення союзної держави. Було створено Комітет з реконструкції, пред­ставники заколотних штатів були виведені з членів конгресу. Ще під час війни конгрес вирішив конфіскувати землі заколотників і позбавити їх права голосу.

2 березня 1867 р. першим актом про реконструкцію заколотні штати були поділені на округи, командуючим цими округами бу­ло надано великі повноваження. Туди були направлені федераль­ні війська. Негри в цих штатах здобули громадянські й політичні права. На території колишньої конфедерації з'явились нові уряди. Під контролем емісарів з Півночі із законодавчих зборів півден­них штатів, з адміністративних і судових постів були вигнані най­більш консервативно настроєні рабовласники.

Після поразки Півдня деякі негри були обрані до законодавчих зборів штатів і в деяких з них зайняли пости віце-губернаторів. Особливо велике значення в працевлаштуванні і захисті негрів від терору рабовласників відіграло Бюро звільнених. Представники федерального уряду, спираючись на дрібних і середніх фермерів, боролись з рабовласницькою олігархією у штатах Півдня.

В окремих штатах створювались безплатні школи, бідним нада­вали матеріальну допомогу. Якщо адміністрація штату відмовля­лась виконувати вказівки федерального уряду, на території штату оголошувалось воєнне становище. Тільки після цього південні шта­ти ратифікували 14-ту поправку. Період реконструкції був другим етапом буржуазно-демократичних перетворень, хоч і не доведений до кінця. Негри на Півдні так і не одержали землі.

Вжиті конгресом заходи наштовхувались на опір президента Е. Джонсона, прихильника Півдня. Гострі суперечності між кон­гресом і президентом призвели до того, що останнього віддали під суд.

Окремі положення акта про реконструкцію так і не були ре­алізовані. Особливо реакційну роль у цей період відіграв Верхов­ний суд США. Визнавши багато які акти конгресу в період ре­конструкції неконституційними, він фактично зірвав здійснення федеральним урядом багатьох прогресивних заходів. Рішення Вер­ховного суду з питань про громадянські права стали юридичною базою для наступного расистського законодавства в південних штатах.

У 1865 р. найреакційніші плантатори створили організацію Ку-клус-клан — орган терору проти негрів і демократичних інститутів, які вводив уряд.

У лютому 1865 р. конгрес прийняв 15-ту поправку до Конститу­ції, яка набула чинності в 1870 р. У ній записано, що право громадян не повинно заперечуватись чи обмежуватись залежно від раси, кольору шкіри чи колишнього рабського стану. Ці допов­нення, як і всі зміни Конституції США, що "були прийняті неза­баром після громадянської війни, становлять другий цикл її по­правок. Вони доповнили Білль про права.

Сепаратизм Півдня був зломлений, повністю була відновлена єдність американської держави. Штатам категорично забороня­лось виходити з союзу. Вони не могли ігнорувати закони конгресу. При цьому за штатами зберігалось право мати своє цивільне й кримінальне законодавство, самостійно вирішувати питання ви­борчого права. Кожний штат мав свій законодавчий орган, Верхов­ний суд, власну поліцію тощо.

Після закінчення періоду реконструкції расова дискримінація на Півдні була офіційно визнана законами багатьох штатів. З 1890 по 1910 р. у південних штатах були прийняті нові консти­туції і закони, які поступово позбавили негрів багатьох прав, здо­бутих ними за роки реконструкції. Вони узаконили расову сегре­гацію у питаннях проживання і освіти, у місцях громадського ко­ристування, на виробництві й в транспорті.

У деяких містах з'явились негритянські гетто. Майже в 2/3 шта­тів були заборонені міжрасові шлюби, діти від них вважались незаконнонародженими. Біла жінка, що народила «кольорову» ди­тину, у багатьох штатах підлягала ув'язненню. Багато негрів стали жертвами Ку-клус-клана.

Під час громадянської війни перебудова системи землеволо­діння на Півдні відбувалась через часткові конфіскації у воєнний час і у зв'язку з несплатою податків у роки реконструкції, а також через розподіл землі за гомстед-актом.

В економічному розвитку південних штатів виявились дві основні тенденції: 1) перетворення дрібних, самостійних селян­ських господарств на товарні; 2) еволюція великих плантацій, які збереглися і оброблялись здольниками. Через 35 років після закінчення громадянської війни плантації, що оброблялись дрібни­ми і середніми здольниками із середовища звільнених негрів (265 тис.) і білих бідняків (476 тис.), давали лише близько 17 % сільськогосподарської продукції південних штатів. За цей же пе­ріод значно зросла господарська роль самостійних фермерів-влас­ників (1180 тис. білих і 186 тис. негрів). На їхню частку припа­дало понад 63 % загальної вартості землеробської продукції Пів­дня. У руках самостійних фермерів до 1900 р. було зосереджено 274 млн. акрів землі проти 48 млн. акрів, які оброблялись здольни­ками.

Все це означало, що наприкінці XIX ст. на Півдні в цілому переважала буржуазна форма господарювання у сільському гос­подарстві. Втілення в життя гомстед-акта прискорило заселення значних територій на Середньому, Далекому і Південному заході США, сприяло бурхливому розвитку продуктивних сил і підготу­вало умови для швидкого й широкого розвитку суспільства.

Після перемоги Півночі політична влада в країні тривалий час належала республіканській партії. Істотної різниці в її програмі порівняно з програмою демократів не було. Спір вівся переважно про розміри тарифних зборів. Республіканці мали прихильників на Півночі, демократи — на Півдні. На початку XX ст. опорою республіканців стали великі банкіри й промисловці.

Радикальне розв'язання аграрної проблеми після громадян­ської війни відкрило широкі перспективи для розвитку сільського господарства і промисловості. Буржуазія дістала простір для під­приємницької діяльності в усіх сферах. До початку XX ст. США стали найбільшою індустріально-аграрною державою світу, обігна­ли інші країни світу за темпами економічного розвитку. Цьому сприяли передовий характер економіки і політичної системи, а Ц також наявність сприятливих природних умов і найбагатших джерел сировини.

Соціальне становище трудящих у штатах було кращим, ніж у Європі. Нестача робочої сили зумовила високий рівень заробітної плати. Держава не втручалась у виробництво. Однак правлячі кола перешкоджали організації профспілок. Страйк шевців у Філадельфії (1805 р.) був визнаний судом як вид злочинної змови. Таке саме рішення було прийнято і щодо профспілок кравців у 1836 р. Для придушення страйку робітників-будівельників у 1834 р. президент використав війська.

У 1840 р. було видано наказ про введення 10-годинного робо­чого дня для робітників і службовців федерального уряду. Судді під час розгляду справ про страйки, трудові конфлікти стали по­ступово відходити від визначення профспілок як «злочинної змо­ви». Конгрес у 1868 р. ввів 8-годинний робочий день, але його не скрізь дотримувались. З 1916 р. його стали застосовувати на за­лізничному транспорті.

На початку 80-х років з'явилось перше в історії США об'єднан­ня робітників—Американська федерація праці (АФП). Вона була побудована на зразок англійських тред-юніонів. До її складу вхо­дили кваліфіковані робітники. Вони розглядали укладання колек­тивних договорів як засіб поліпшення умов праці. Допускались лобізм, страйки як засіб боротьби. Для розгляду трудових кон­фліктів у 1884 р. було створено Бюро праці, яке згодом перетвори­лось на Департамент праці, а з 1913 р.—на Міністерство праці.

Закон Клейтона 1914 р. легалізував існування профспілок і закріпив право робітників вести боротьбу з підприємцями «мир­ними й законними засобами», але зберігав заборону на страйки і бойкот.

Бізнесмени також об'єднались. У 1895 р. утворилась Національ­на асоціація промисловців, у 1912 р.—Торгова палата, в 1916 р.— Національний комітет підприємців. З часом з'явилась Ліга бо­ротьби за індустріальні права й Індустріальна асоціація грома­дян Америки.

У червні 1876 р. на базі секції І Інтернаціоналу в США виник­ла Соціалістична робітнича партія. В 1905 р. на противагу Аме­риканській федерації праці діячі робітничого руху, переважно з іммігрантів, створили організацію Індустріальні робітники світу (ІРС).

Наприкінці XIX ст. США вступили в нову стадію економічного розвитку. Відбувався процес концентрації виробництва й капіталу, з'явились великі компанії, трести.

Зміцнившись економічно, США захопили деякі території в Ти­хому океані, в басейні Карибського моря, нав'язали нерівноправні договори Китаю та Кореї. Доктрина Монро тепер тлумачилась як монопольне право США бути арбітром у справах країн Латин­ської Америки.

У 1901 р. Верховний суд США вирішив, що жителі нових аме­риканських колоній не можуть користуватись усіма конституцій­ними правами американських громадян. Послання президента Т. Рузвельта конгресу в 1904 р. поклало початок політиці «великої дубини» відносно країн Західної півкулі. Уряд США привласнив собі право «додержувати порядку» на американському континенті і здійснювати функції міжнародної поліцейської сили.

У 1901 р. США добились монопольного права на будівництво й експлуатацію Панамського каналу. В 1903 р. США примусили Кубу прийняти «поправку Платта», на підставі якої дістали пра­во на інтервенцію й окупацію країни. Ледь звільнившись від іспанського гніту, Куба фактично стала напівколонією США до 1959 р.