§ 5. Перший цикл поправок (білль про права)

Конституція США вважається жорсткою. Поправки до неї остаточно набирають сили, як правило, після того, коли їх за­твердять три чверті законодавчих зборів штатів. Не випадково за час існування Конституції в неї було внесено лише 26 поправок.

Уже при ратифікації Конституції законодавчі збори штатів вимагали доповнити її статтями про права і свободи громадян. Виконання цих вимог вони висували як обов'язкову умову набран­ня Конституцією чинності. При цьому було внесено 12 поправок. Особливе значення мали перші 10 поправок.

Перший цикл поправок становить американський Білль про права. Він набрав законної сили в 1791 р. і містить перелік бур­жуазно-демократичних свобод. Поправка 1-ша проголошує свобо­ду слова, преси, релігійних переконань, забороняє цензуру, дозво­ляє народові «мирно збиратись і звертатись до уряду з прохання­ми про припинення зловживань». Ця поправка, що проголошує права і свободи громадян, є найсильнішою в юридичному розу­мінні. Однак прийнятий у 1798 р. закон про підбурювання до зако­лоту ставив під сумнів принцип свободи преси. Через три роки його скасували.

Поправки 2-га і 3-тя дозволяють народові формувати своє опол­чення (міліцію) і носити зброю. Поправка 4-та утверджує недо­торканність особи, житла, паперів, майна, забороняє арешти, роз­шуки й захоплювання людей без офіційного наказу. Поправка 5-та ввела суд присяжних з кримінальних справ. Вона забороняє двічі піддавати переслідуванню особу за один і той самий злочин. По­збавлення життя, свободи і власності могло статись лише за рі­шенням суду. Поправка 6—8-ма забороняють жорстокі покарання і надмірні штрафи. Білль відокремив школу від церкви, ввів до­даткові гарантії автономії штатів. У поправці 10-й зазначалось, що права, які федеральна конституція не вилучила у штатів, «нале­жать штатам або народу».

У Біллі про права чітко фіксується недоторканність приватної власності. В кінці поправки 5-ї записано: «Ніяка приватна влас­ність не може бути відібраною для загального користування без справедливої винагороди». Арешт майна не дозволявся без закон­ного судового розгляду. Отже, десять поправок закріплювали до­сить широкі на той час буржуазно-демократичні свободи і права американських громадян.

Однак Білль про права не скасовував рабства. Наприкінці 90-х років XVIII ст. конгрес видав низку законів, які передбачали покарання за підбурювання до заколоту і про обмеження прав іноземців. Ці акти було скасовано на початку XIX ст. після того, як третім президентом став один з видатних діячів епохи Т. Джефферсон. В основу державного устрою США було покладено три ідеї: народовластя, громадянська рівність, засудження колоніальної по­літики. Саме на них передбачалось звести будівлю нової республіки.

Конституція США першою в історії закріпила демократичний режим. Вона відмінила дворянські привілеї, встановила представ­ницьке правління, рівновагу і поділ властей, установила ефективну федеральну законодавчу, виконавчу й судову владу.

Американська конституція мала величезний вплив на країни американського континенту, народи яких боролися проти коло­ніального гніту, її вплив позначився і в Європі, особливо після на­ціонально-визвольних рухів XIX — початку XX ст.

Міжнародне становище США наприкінці XVIII — на початку XIX ст. було виключно сприятливим. Віддаленість від Європи, тоб­то географічний фактор, також відіграв істотну роль в тому, що США добилися незалежності. Англія була втягнута у війну з ре­волюційною Францією, США з вигодою для себе використовували міжнародну обстановку, успішно торгували з учасниками європей­ських коаліцій, високими темпами розвивали суднобудування. Дж. Вашінгтон говорив: «Який би між європейцями не виник кон­флікт, якщо ми мудро й належним чином скористаємося перевагами, дарованими нам географією, ми зможемо, діючи обачливо, мати вигоду з їхніх безумств». Тоді було покладено початок по­літиці ізоляціоналізму.

Після того як у Європі було створено «Священний Союз», до якого увійшли найреакційніші монархічні держави, свобода і не­залежність, яких досягли деякі країни американського континенту, були поставлені під загрозу. 2 грудня 1823 р. п'ятий президент США Дж. Монро у посланні конгресу виклав свою зовнішньополі­тичну доктрину: «Під час переговорів з Росією ми, адміністрація, встановили принцип, згідно з яким американський континент не повинен надалі вважатись територією, яка підлягає колонізації будь-якою європейською державою... Всяку спробу з їхнього боку, метою якої є поширення діючої в них політичної системи на будь-яку частину цієї півкулі, ми розглядатимемо як загрозу для на­шого миру і безпеки». Доктрина Монро, коротко виражена відо­мою тезою «Америка для американців», засуджувала інтервенцію членів «Священного Союзу» проти країн Нового Світу, що в тих історичних умовах мало прогресивне значення.

Однак у ній містилась і претензія американського уряду на те, щоб говорити від імені всіх країн і народів американського континенту, робились заяви щодо панування США в Західній півкулі.