§ 4. Конституція 1787 року

Розробка проекту конституції вже не відповідала практиці пе­ріоду війни за незалежність, коли більшість політичних рішень попередньо широко обговорювалась. До складу Установчого кон­венту не були допущені представники робітників, фермерів Части­на його членів схилялась до встановлення монархії, особливо на­полягав на цьому А. Гамільтон, глава створеної ним партії феде­ралістів. Пропозиція радикального діяча Б. Франкліна про відмі­ну майнового цензу для виборців була відхилена.

17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, і після її ратифікації трьома чвертями штатів 4 березня 1789 р. вона на­брала чинності. Зміст Конституції відображував компроміс між рабовласниками і великою буржуазією.

У короткій вступній частині її розробка і прийняття обгрунто­вані утворенням більш досконалого союзу, утвердженням право­суддя, необхідністю охорони внутрішнього спокою, організації спільної оборони. В кінці преамбули зазначається про сприяння добробуту людей, що живуть у країні, і про надання їм та їхнім нащадкам благ і свобод.

Конституція мала прогресивне значення, оскільки юридичне оформляла систему органів влади незалежної американської рес­публіки. Це була перша в історії писана конституція буржуазної держави, в якій згадувався принцип народного суверенітету. Вона складалась з семи статей, її автори, визначаючи структуру і по­вноваження загальнофедеральних установ, намагались реалізува­ти вчення великого мислителя Франції Монтеск'є про розподіл властей. У перших параграфах Конституції зазначається про зако­нодавчу владу як головну, потім — про виконавчу й. судову.

Вища загальнофедеральна законодавча влада вручалась конг­ресу, який складався з двох палат: нижньої, що називалась пала­тою представників, і верхньої—сенаті/. Навіть після тривалих де­батів автори не змогли домовитись про встановлення загальнофе­деральних принципів виборчої системи.

Двопалатна структура парламенту відображує федеративний устрій держави. Палата представників обиралась строком на два роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного ві­ку. Виборчі округи на той час були однаковими — по ЗО тис. жи­телів.

Головою сенату був віце-президент. Члени сенату обирались законодавчими зборами штатів (по два сенатори від штату). По­правка 17-та до Конституції, прийнята в 1913 р., установила, що сенатори обираються безпосередньо населенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сенаторів — ЗО років, строк повнова­жень—6 років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається.

Конституція наділяє сенат правом контролю за діяльністю ви­щих федеральних службових осіб, в тому числі й президента. Якщо дві третини сенаторів підтримає звинувачення, висунуте палатою представників, то винний може бути звільнений з посади. У цьому разі сенат діє в порядку імпічменту.

Тільки за згодою сенату президент може укладати міжнарод­ні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо. От­же, обсяг повноважень сенату набагато ширший, ніж палати пред­ставників. Конгресмени одержують платню, але, будучи членами законодавчого органу, не можуть перебувати на державній службі.

Компетенція конгресу за Конституцією набагато ширша, ніж за статтями конфедерації. Конгрес дістав право видавати закони, що регулюють зовнішню і внутрішню торгівлю, карбування монет, роботу поштових відомств, набір і утримання армії, поліції. Він може оголошувати війну, виділяти зовнішні позики, встановлюва­ти одиниці мір і ваги,, вводити правила про натуралізацію майбут­ніх американських громадян, видавати акти про управління суд­ноплавством і його організацію, видавати акти про організацію придушення заколотів та ін. Передача багатьох прав з ведення штатів федеральним органам свідчила про концентрацію влади в них. Поправка 16-та, прийнята в 1913 р., надала конгресу право встановлювати прибутковий податок.

Штатам заборонялось вступати в союзи з іншими штатами, в коаліції з іноземними державами, мати свою армію, військовий флот тощо. Однак у їхньому віданні залишились цивільне, кримі­нальне, процесуальне право, поліція. Кожному штату було дозво­лено мати свою конституцію республіканського характеру.

Виконавча влада належала президенту США, що обирався дво­ступінчастими виборами строком на 4 роки з осіб, не молодших 35 років. Кількість виборців президента у штаті дорівнює загаль­ній кількості його представників в обох палатах конгресу. Вибор­ців обирає населення у перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Президент вступає на посаду лише після того, як дасть присягу. До виконання своїх обов'язків він приступає на початку березня наступного року.

У день інавгурації президент дає клятву шанувати й додержу­вати Конституцію, виголошує промову. Після цього проводиться військовий парад і влаштовується урочистий обід.

Президент — глава держави й федеральної адміністрації. Він не може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийня­тої конгресом. Президент є головнокомандуючим армією і флотом, може призначати і знімати з посади будь-якого члена свого кабі­нету. Як глава держави він здійснює функції представництва: приймає і призначає послів. За порадою і згодою сенату він при­значає членів Верховного суду США і суддів федеральної систе­ми. Президент покликаний забезпечувати чітке додержання феде­ральних законів. Він має право помилування і відстрочення вико­нання вироків у справах про злочини проти США. Вважається, що це право є гарантією від свавілля суддів.

У разі існування розбіжностей між палатами конгресу прези­дент має право перенести строк початку сесії, а якщо треба,— нагальне скликати засідання палат, Традиційно президент викла­дає свої програмні завдання в новорічних посланнях.

Будь-який білль, який прийняв конгрес, потребує підпису пре­зидента. Якщо протягом десяти днів він не висловиться проти біл­ля, останній набирає законної сили. А коли президент не згоден з законом, вважається, що він наклав на нього вето. Щоб відхилити президентське вето, потрібне повторне прийняття білля дво­ма третинами конгресу. Особливо ефективним є вето, накладене тоді, коли до канікул законодавців залишається менше декади («кишенькове вето»). Вето вважалось гарантією від свавілля зако­нодавців.

Президент як глава уряду уповноважений визначати обов'язки всіх міністрів, посадових осіб США, вимагати від керівників кож­ного департаменту, міністерства писаної думки з будь-якого пи­тання. Міністри й начальники департаментів несуть відповідаль­ність перед главою держави. Президент — єдиний офіційний ке­рівник виконавчої влади. У разі смерті або недієздатності президента його замінює віцепрезидент. Він є також головою сенату.

Вища судова влада знаходиться у віданні Верховного суду США. Його членів призначає президент за згодою сенату. Посади зберігаються за членами суду довічно, якщо їхня поведінка без­доганна. Верховний суд присвоїв собі право висловлювати думку про те, чи відповідають закони й акти виконавчої влади Конститу­ції США. На думку одного з американських державознавців, фе­деральний суд виконує роль своєрідного вартового при конгресі на той випадок, коли в складі конгресу виявиться більшість ради­калів. Правове становище Верховного суду є унікальним.