Глава XVII сполучені штати америки

§ 1. Війна за незалежність

Сполучені Штати Америки були проголошені самостійною дер­жавою в 1776 р., після чого народ цієї країни ще протягом семи років вів війну з Англією за свою незалежність. Лише в 1783 р. за Версальським миром Англія визнала суверенітет своєї колишньої заокеанської колонії.

Колонізація Північної Америки почалася ще на початку XVII ст. Більшість білих поселенців прибула з Європи, переважно з Англії. Раніше за інших в колонію припливли пуритани, рятуючись від переслідувань на батьківщині. На початку війни за незалежність у тринадцяти колоніях проживало близько 2,5 млн. чоловік, з них до 500 тис. негри-раби з Африки.

Рівень життя в колоніях був набагато вищим, ніж у Європі. Вони практично не знали кріпосництва й феодалізму.

Уряд Англії розглядав колонії як ринки збуту й джерело сиро­вини. Він грубо обмежував інтереси молодої американської буржу­азії. На масових сходках поселенці приймали дуже радикальні резолюції, наприклад: «Ніяких податків без представництва!» Американцям не дозволялось займатись торгівлею рабами—спра­вою дуже прибутковою. Товари перевозили тільки англійськими суднами.

За наказом короля особа, що завдала збитків британській влас­ності, підлягала суду. Вона була приречена на смертну кару або, в крайньому разі, на каторгу.

Колоністи були позбавлені можливості виробляти багато які вироби із заліза. Король Георг III заборонив фермерам освоювати нові землі за Аллеганами. Через високі ціни на промислові вироби англійців і низькі ціни на американську бавовну, тютюн, кукурудзу багато плантаторів опинились на грані розорення.

Спроби уряду Англії стримати бурхливе економічне зростання американських колоній і пов'язане з ними прагнення до повної незалежності, ліквідації панування метрополії наштовхувались на рішучий опір американців.

У 1765 р. англійський уряд увів гербовий збір майже з усіх ді­лових паперів, установив мито на певні товари, заборонив колоніс­там випускати кредитні білети, тоді як монет їм уже не вистачало. З особливим обуренням був зустрінутий «чайний закон», який не дозволяв американським судновласникам займатись перевезенням чаю.

У Північній Америці були колонії трьох видів: приватно-влас­ницькі, такі, що належали компаніям, і власне королівські. На чолі їх стояли губернатори. В колоніях були законодорадчі збори, куди входили найзаможніші поселенці. Губернатор міг накласти вето на рішення зборів.

Управління колоніями здійснювалось на підставі королівських грамот. Судові спори вирішувались загальним або статутним пра­вом Англії. Передбачалось, що це право не поширюється на туземне населення і діє виключно серед білих поселенців. У королівській хартії 1606 р., що була видана англійській компанії на володіння Віргінією, зазначалось: «Наші піддані, всі разом і кожний окремо... матимуть і користуватимуться усіма свободами, вольностями та імунітетами в будь-якому з наших володінь в усіх їх значеннях і розуміннях, як начебто вони народились і жили в межах нашого королівства в Англії». Указом короля міг бути скасований будь-який акт колоніальних властей.

Зміст королівських хартій XVII ст. відносно американських колоній зводився до того, що формально колоністи, їхні торгові компанії мали свободи, привілеї та імунітети; піддані короля скрізь мали користуватись однаковими правами; акти й ордонанси колоній не повинні були суперечити законам Англії.

На противагу королівським указам збори представників колонії Массачусетс прийняли в 1641 р. свій Звід свобод, котрий у 1648 р., посилаючись на Велику хартію вольностей Англії, доповнили стат­тями про права і свободи громадян. Головна його теза: ніякі пода­ток і закон не можуть діяти без згоди народу.

Колоністи направляли монарху численні звернення, петиції, різ­ні скарги на сваволю королівських чиновників. Однак це не давало бажаного ефекту. Уряд Англії не бажав об'єднання колоній, був противником їхньої політичної самостійності.

Першими організаційними кроками нової влади в колоніях на початковому етапі визвольної війни були комітети зв'язку. У міру того, як структура колоніальної адміністрації руйнувалася, Її функції брали на себе місцеві асамблеї.

Початком збройної боротьби американських колоністів проти метрополії вважається битва біля Лексингтона (19 квітня 1775 р.), в якій був розгромлений британський гарнізон.

Місцеві виборчі збори (асамблеї) ставали тим сміливішими й рішучішими, чим жорстокішою була політика королівської адмі­ністрації. Вони претендували на повний суверенітет. У деяких місцях ці органи створювали свої суди, що виконували функції адміністративної влади.

Представники короля в особі його ради й губернаторів обме­жували права місцевих органів. Рада була чимось на зразок па­лати лордів, кабінету міністрів і Таємної ради в мініатюрі. Вона мала право накладати абсолютне вето на рішення місцевих асамб­лей, якщо вони суперечили політиці короля.

У деяких колоніях губернатори присвоїли собі функції «судів справедливості», за аналогією із Зоряною палатою притискували суди колоністів.

Юридичний конфлікт виник у результаті суперництва між ко­ролівськими губернаторами й місцевими асамблеями. Вимоги по­встанців грунтувались на принципах англійської «конституції». Потім асамблеї стали посилатись на природне право: «Джерело прав і свобод американців — закон природи, а не англійська кон­ституція».

Суди присяжних у колоніях були скасовані. Преса піддавалась обмеженням. Колоністи усвідомлювали безкорисність петицій на адресу монарха. Відомий американський демократ Т. Пейн закли­кав створити суспільство «добрих громадян, хоробрих захисників прав людини і прав вільних та незалежних Штатів Америки».

У відповідь на введені королем податки колоністи висунули лозунги: «Немає представництва—немає податків», «Свобода і власність!». У законодавчих зборах Віргінії адвокат П. Генрі пуб­лічно звинуватив короля Георга III в тиранії, зневажанні еле­ментарних прав колоністів. Після того як 5 березня 1770 р. англій­ці відкрили вогонь по жителях Бостона, по країні пронісся заклик: «До зброї!»

Колонії прагнули до об'єднання. Відомий американський вче­ний, державний діяч Б. Франклін у 1754 р. запропонував утвори­ти Союз колоній. Однак цьому протидіяв англійський уряд. У 1773 р. представницькі збори колонії Віргінії прийняли резолю­цію про створення комітету зв'язку між колоніями, яка дістала широку підтримку. Скрізь виникали патріотичні організації.

У 1763 р. указ короля ще раз і в категоричній формі заборо­нив колоністам оселюватись і освоювати землі за Аллеганами. Податки і мито треба було платити не паперовими грошима, а сріблом. Незабаром переселенців примусили будувати казарми для англійських солдатів і приймати їх на постій. Кількість військ зростала, англійські патрульні суди переслідували американських контрабандистів. Військовим судам дозволялось у прискореному порядку розглядати справи осіб, обвинувачуваних у зраді й за­колоті. У відповідь на це поселенці оголосили бойкот англійським товарам, скватери захоплювали вільні землі без усякого дозволу. Контрабандистів ушановували як героїв.

Війна за незалежність у США мала специфіку. Американська нація ще формувалась, спостерігалась певна релігійна й етнічна відокремленість. До початку війни країна розкололась на два та­бори: патріотів і лоялістів—противників і прихильників короля. Лоялістами були чиновники колоніальної адміністрації (губерна­тори, збирачі податків, «друзі уряду»). До них приєднувалась також частина торговців і промисловців. Проанглійської орієнта­ції дотримувалась майже третина населення. У ході війни 60 тис. лоялістів емігрували.

На бік патріотів, головною силою яких були фермери, робіт­ники, ремісники, дрібні власники, перейшла більшість буржуазії в союзі із земельною аристократією. Останні намагались заверши­ти конфлікт з метрополією за допомогою політичного компромісу.

У ході війни за незалежність колоністам об'єктивно треба було розв'язати чотири проблеми: скасувати рабовласництво, дістати вільний доступ до земель за Аллеганськими горами, добитись сво­боди підприємницької діяльності торгово-промислової буржуазії, визнання прав поселенців на самоврядування.

5 вересня 1744 р. почав роботу Перший континентальний кон­грес, що поклав початок створенню загального для всіх колоній представницького органу. Він виник і діяв всупереч колишній колоніальній адміністрації, від нього пішла назва загальнофедерального законодавчого органу США.

У конгресі переважали прихильники мирного розв'язання кон­флікту. Королю було надіслано вірнопідданську петицію. Верхів­ка буржуазії і плантаторів сподівалась запобігти збройному кон­флікту. Лише під тиском патріотично настроєної громадськості конгрес прийняв два антикоролівських документи: «Декларацію прав і нужд колоній» та «План асоціацій Першого континенталь­ного конгресу». В них містилась вимога скасувати «нестерпні за­кони», підтверджувався бойкот англійських товарів, засуджувалась система управління колоніями. Для контролю за виконанням бой­коту пропонувалось обрати комітети спостереження і нагляду. Піз­ніше вони стали називатись комітетами безпеки.

19 квітня 1775 р. між колоністами й англійськими військами почались воєнні дії.

10 травня 1775 р. у Філадельфії відкрився Другий континен­тальний конгрес, який з перервами засідав до 1779 р. У зв'язку з надзвичайною обстановкою він перетворився з консультативного органу на повноважні збори представників усіх колоній і став ви­конувати функції федерального уряду.

Полковник Дж. Вашингтон (пізніше перший президент США) був призначений головнокомандуючим. У червні було оголошено про створення регулярної армії з добровольців. У відповідь на це король оголосив колонії у стані заколоту.

Частина членів конгресу, як і раніше, вважали, що можна до­сягти мирного врегулювання спору з Англією. Саме цим пояснює­ться прийняття резолюцій с вираженням вірнопідданських почут­тів до короля навіть тоді, коли велись воєнні дії. Багато рішень конгресу мали розпливчастий характер.

Однак сама обстановка примушувала патріотів діяти рішуче. Багато які з колоній уже навесні 1776 р. оголосили себе респуб­ліками-штатами. У вересні 1776 р. було створено таємний комітет, членам якого доручалось вербувати друзів американської револю­ції за кордоном. У 1777 р. його було перейменовано на комітет з іноземних справ. Тоді ж створюються комітети у справах закупі­вель, фінансів, мореплавства. З колоній виганяли чиновників коло­ніальної адміністрації.

У відповідь на блокаду американських портів конгрес скасував усі англійські закони про торгівлю, санкціонував каперство, кон­фіскував власність і чиновників короля лоялістів і запропонував заарештувати їх. Війна за незалежність перепліталась з бороть­бою патріотів проти лоялістів, або американських торі, які ста­новили значну силу.