71. Основна маса живої речовини біосфери знаходиться у:
біостромі;
Важливою особливістю біосфери є її злитість з іншими геосферами Землі. Біосфера розміщена в межах атмосфери, гідросфери та частини літосфери. Загальна протяжність біосфери за радіусом Землі складає близько 40 км. Вона простягається від нижньої частини озонового екрана атмосфери, що розташований на висоті 20—25 км над рівнем моря, до верхньої частини гірських порід суші та дна Світового океану. Нижня межа простягання біосфери лежить на 23 км вглиб суші та на 1—2 км нижче дна океану (рис. 7.1).
Основна маса живої речовини, наявність якої відрізняє біосферу від інших геосфер, зосереджена в порівняно невеликому прошарку — біостромі. Біостром лежить на поверхні суходолу та охоплює верхні шари водойм. У цій зоні знаходиться 98% всієї живої речовини планети.
Рис 7.1 Біосфера та її межі.
Біосфера сформована з різних речовин. За В.І. Вернадським, виділяють шість головних речовин біосфери:
Жива речовина, що представлена організмами різних видів.
Біогенна речовина, що е продуктом життєдіяльності організмів (наприклад, кам'яне вугілля, торф).
Нежива (косна) речовина, в утворенні якої живі організми не брали участі. Це, наприклад, гірські породи та мінерали.
Біокосна речовина, що сформована за рахунок взаємодії живої та косної речовин. Основним видом біокосної речовини е ґрунт.
Радіоактивна речовина.
Космічна речовина (наприклад, метеорити).
Розглянемо основні компоненти біосфери більш детально. Жива речовина. За останніми оцінками, жива речовина складає 18x10і1 тонн. K.M. Ситник і С.П. Вассер (1992) вважають, що на Землі існують 1447609 видів живих організмів. На думку інших дослідників, їх набагато більше, можливо 80 млн видів. Повнота виявлення живих організмів неоднакова в різних царствах. Види судинних рослин виявлені на 80%, мохів — на 70%, водоростей — на 50%, грибів — тільки на 1—10% , членистоногих — на 3—20%, монер — на 15—20% та вірусів усього на 5%.
Унікальна роль живої речовини в біосфері полягає в її високій біогеохімічній активності. Жива речовина автотрофних організмів здійснює поглинання сонячної енергії та її перетворення в енергію хімічних зв'язків. Сукупна біогеохімічна активність живої речовини призвела до значної зміни газового складу атмосфери, в результаті чого атмосфера відновного типу перетворилася в атмосферу окислювального типу зі значним вмістом кисню. За рахунок діяльності біосфери на Земній кулі сформувався озоновий екран, який перехоплює більшу частину жорсткого космічного випромінювання та створює сприятливі умови життя на поверхні планети. Жива речовина змінила гірські породи та сприяла появі нових видів (вапняки та ін.). Життєдіяльність рослин, тварин та мікроорганізмів спричинила появу ґрунту. Жива речовина планети є ініціатором та рушієм біогеохімічних циклів речовин. Велике значення в цьому має розмноження організмів, яке В.І. Вернадський називав "розтіканням" живої матерії, її "прагненням до всюдності".
72 .Біосфе́ра Вперше термін “біосфера” застосував:
Е.Зюсс;
(дав.-гр. βιος — життя та σφαῖρα — куля) — природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему (населена живими організмами). Маса біосфери — близько 0,05% маси Землі.
Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері, Європі, Титані і ймовірно інших малих планетах.
Перші уявлення про біосферу як «область життя» та зовнішню оболонку Землі належать Ж.-Б. Ламарку. Термін «біосфера» вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В. І. Вернадський. У його наукових працях термін «біосфера» вперше з'явився у 1911 році. У 1926 році він видав книгу «Біосфера», в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.
Олександр Гумбольдт в 1845 р. у своїй фундаментальній праці «Космос» одноразово використав поняття «життєсфера» (див.[1]). Зауважимо також, що впритул до поняття «біосфера» підійшов французький географ Е. Реклю (Elise Reclus). Одна з основних його робіт — 12-томна «Земля. Опис життя земної кулі» (1868–1872 рр.). В томі Х цієї роботи, який називається“ Життя на Землі „, зустрічаємо такі слова[2]:“ Вся сукупність живих істот на поверхні планети утворює як би свого роду тонку оболонку або покрив; … ми повинні визнати, що життя на Землі єдине. Як би далеко рослини, тварини і люди не розходилися один від одного, як би вони не розрізнялися своїм виглядом і будовою, всі вони все-таки, перш за все, діти Землі. Їх створив один і той же грунт, вони дихають одним і тим же повітрям; … царства рослин і тварин не стоять одне від одного окремо, а перебувають у тісній взаємної залежності, утворюючи один загальний світ органічних істот, які є прямим продовженням неорганічного світу».
Вернадський та його вчення про біосферу і ноосферу
Навколишнє середовище — це необхідний для буття людства простір, що піддається впливу суспільства, яке у ньому живе. Його (середовище) частково дає природа і почасти створює сама людина.
Область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя). Вчені по-різному трактують це поняття в залежності від того, на що спрямований акцент при вивченні екологічних проблем. Але основним, мабуть, є вчення В. І. Вернадського про розуміння сутності навколишнього середовища. Вперше цей термін вжив австрійський геолог Е. Зюсс у 1875 р., але поширився він після видання в 1926 р. праці нашого видатного вченого В. Вернадського «Біосфера». Він був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах землі — літосфері, гідросфері й атмосфері — тісно пов’язані між собою.