14.6 Системи автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння

До основних установок автоматичного пожежогасіння, які використовують піну і воду, належать:

1) спринклерні, які складаються з зрошувачів, трубопроводів, з другорядних підживлюючих трубопроводів, магістральних підживлюючих трубопроводів, контрольно-сигнальних клапанів з сигнальними пристроями і не менше 2 водопідживлювачів, центрального насоса та 2 водонапірних баків. Під дією тепла під час пожежі розкриваються спринклерні зрошувачі, і джерело вогню гаситься водою. В цей час контрольно-сигнальні клапани подають сигнал тривоги.

2) у дренчерній системі трубопроводи не заповнені вогнегасною речовиною. Зрошувальні головки завжди відкриті. Ці установки вмикаються автоматично за допомогою автоматичного сенсора. Вода подається до місця пожежі через всі клапани, об'єднані в одну секцію. Тому використання води в цій системі значно більше, ніж у спринклерній.

Одним з варіантів стаціонарних установок пожежогасіння є системи автоматичні модульні САМ13,САМ16, САМ19 (див. рис. 14.2), у яких використовуються вогнегасні порошки. У цих системах принцип дії закачних порошкових вогнегасників суміщено з принципом дії теплового замка. При досягненні певної температури, що є свідченням виникнення у приміщенні пожежі, спрацьовує тепловий замок і автоматично починається розпилення порошку. Це забезпечує ефективне застосування таких САМ для протипожежного захисту об’єктів без участі людини.

САМ13 САМ16 САМ19

Рис. 14.2 – Загальний вид автоматичних модульних систем

14.7 Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення

Система пожежного захисту включає вогнестійкість конструкцій, їх здатність зберігати несучу й охоронну функції. Показником вогнестійкості будівельних конструкцій є межа вогнестійкості – час (у годинах, хвилинах) від початку випробування (пожежі) конструкцій до появи однієї з таких ознак:

а) поява тріщин;

б) зростання температури на протилежній стороні конструкцій в середньому до 140°С;

в) втрата несучої здатності.

Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти:

– обмазуванням і штукатуренням конструкцій (дерево, метал, залізобетон, пластмаса). Товщина штукатурки 20-25 мм;

– облицюванням конструкцій плитами і цеглою;

– теплоізоляційним екрануванням;

– охолодженням металевих конструкцій водою як ззовні, так і зсередини конструкції;

– обробкою горючих матеріалів антипіренами, спеціальними вогнезахисними покриттями.

У приміщеннях, де існує ймовірність вибуху, встановлюють легко скидні конструкції, які руйнуються при вибуху і, таким чином, зменшують тиск всередині будівлі і зберігають несучі та огороджувальні конструкції.

Легко скидні конструкції можуть бути настінними та покрівельними.

14.8 Евакуація людей з приміщень при пожежах

Евакуація – це одночасне переміщення значної кількості людей в одному напрямку під час виникнення пожежі у приміщенні, а також при аваріях. Від правильної організації евакуації і стану комунікацій приміщень залежить збереження життя людей.

Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть у разі необхідності залишити окремі приміщення і будівлі чи споруди взагалі.

Шляхи евакуації (проходи, коридори) повинні мати рівні вертикальні огороджувальні конструкції без будь-яких виступів, що звужують виходи по ширині; природне освітлення або штучне, що працює від звичайної електромережі або від аварійної. Мінімальна ширина проходу має становити не менше 1 м, а висота – 2 м. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися, як правило, у напрямку виходу з будівлі.

Евакуаційних виходів з приміщення або споруди має бути, як правило, не менше двох.

Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід – це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

– першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;

– будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або безпосередньо на зовнішні відкриті сходи;

– у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами, зазначеними у попередніх пунктах;

– цокольного, підвального, підземного поверху назовні безпосередньо через сходову клітку або коридор, що веде на сходову клітку, яка має вихід назовні.

Мінімальну відстань між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою:

L = 1,5√П,

де П – периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менша 1 м, висота проходу – не менша 2 м.

За нормами, необхідний час евакуації з будинку складає: для категорій пожежонебезпечності виробництва А, Б, Е – 0,5 - 1,75 хв.; категорії В – 1,75-3 хв.; категорії Г і Д – не нормується.