Тема 11. Поліпшення санітарно-гігієнічного стану виробничого середовища

11.1 Оздоровлення повітря виробничих приміщень

Загальні методи і засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складним завданням, вирішити яке можна за допомогою наступних методів і засобів:

– удосконаленням технологічних процесів і устаткування – впровадження нових технологій і устаткування, не пов'язаних з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагрівання.

– раціональне розміщення технологічного устаткування – основні джерела теплоти розміщують безпосередньо під аераційними ліхтарями, біля зовнішніх стін і в один ряд.

– автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами;

– раціональна вентиляція, опалювання і кондиціювання повітря;

– раціоналізація режимів праці і відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами, вживанням душовання і мікрокліматичних оазисів усередині виробничих приміщень з надлишками тепла. Для працівників, що працюють на відкритому повітрі взимку обладнувати приміщення для обігріву з температурою вище за комфортну.

– використання теплоізоляційних матеріалів і захисних екранів;

У приміщеннях із значними площами засклених поверхонь передбачаються заходи захисту від перегрівання при попаданні прямих сонячних променів в теплий період року (орієнтація віконних прорізів схід-захід, улаштування жалюзі та ін.);

– використання засобів індивідуального захисту.

Доцільно працівникам в умовах підвищеної температури на робочих місцях вживати газовану підсолену (0,5%) воду.

Захист від шкідливої дії речовин на виробництві

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві і захисту працюючих включають:

– вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими та ін.;

– удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих технологічних циклів, безперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів та ін.);

– автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами і устаткуванням, що виключають безпосередній контакт працюючих із шкідливими речовинами;

– герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування у вакуумі, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

– нормальне функціонування систем опалювання, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очищення викидів в атмосферу;

– первинні та періодичні медичні огляди людей, що працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

– контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

– використання засобів індивідуального захисту: спецодягу, засобів захисту органів дихання (протигази фільтруючі, шлангові, респіратори), засобів захисту шкіри, рук, обличчя (пасти, мазі);

– законодавчі, санітарні й лікувально-профілактичні заходи передбачають для осіб, що працюють з токсичними речовинами, встановлення обмеження робочого дня, збільшення відпустки, ранні терміни виходу на пенсію та ін.

Вентиляція виробничих приміщень

Вентиляція — це організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря та заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях.

За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, механічної (рис. 11.1) та змішаної вентиляції. Головним параметром вентиляції є повітрообмін, тобто обсяг повітря, що видаляється (L ) або надходить у приміщення (L ).

Рис. 11.1 – Схеми механічної вентиляції:

а - припливна; б - витяжна; в - припливно-витяжна; 1 - повітрозабірний пристрій; 2 - повітронагрівач та зволожувач; 3 - вентилятор; 4 - магістральні повітроводи; 5 - насадки для регулювання припливу та забору повітря; 6 - очищувач; 7 - шахта для викиду забрудненого повітря

Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній вентиляції.

Відповідно до санітарних норм усі виробничі та допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м³/год) може бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.

1. При нормальному мікрокліматі та відсутності шкідливих речовин необхідний повітрообмін може бути визначений за формулою:

,

де n - число працюючих;

– витрата повітря на одного працюючого, прийнята в залежності від об’єму приміщення, що приходиться на одного працюючого , м³ (при < 20 м³ = 30 м³/год; при = 20...40 м³ = 20 м³/год; при > 40 м³ і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) = 60 м³/год).

2. При видаленні шкідливих речовин з приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їхнього розведення до допустимих концентра­цій. Розрахунок повітрообміну проводиться виходячи з балансу утворюваних у приміщенні шкідливих речовин та речовин, що видаляються з нього, за формулою:

,

де – маса шкідливих речовин, що виділяються у робочому приміщенні за одиницю часу, мг/год;

і – концентрації шкідливих речовин у повітpi, що видаляється, та у припливному повітpi ( ).

3. При боротьбі з надлишковим теплом необхідний повітрообмін залежить від умов асиміляції тепла та обсягу припливного повітря і визначається за формулою:

;

де – надлишкові тепловиділення, ккал/год, ( , де: - сумарне надходження тепла, - кількість тепла, що видаляється за рахунок тепловтрат);

– густина припливного повітря, кг/м³;

– теплоємність повітря, ккал/(кг·град), (теплоємність сухого повітря 0,24 ккал/(кг·град);

, – температура повітря, що видаляється і припливного повітря, °С.

4. Для орієнтовного визначення необхідного повітрообміну (L, м³/год) застосовується розрахунок за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скільки разів за годину міняється повітря у всьому o6’ємі приміщення (V, м³):

,

де К – коефіцієнт кратності повітрообміну (К = 1...10).

5. При розрахунках місцевої витяжної вентиляції кількість повітря видаляється місцевою витяжкою (зонт, панель, шафа) можна підрахувати за формулою:

L = F · v · 3600, (м³ / ч),

де F – площа розрізу відсмоктування місцевої витяжки, м²;

v – швидкість руху повітря, що видаляється цим всмоктувачем (приймається від 0,5 м / с до 1,7 м / с в залежності від токсичності і летючості газів і парів).

Кондиціювання повітря – це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), за визначеною програмою температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря.

Кондиціювання повітря здійснюється комплексом технічних засобів – системою кондиціювання повітря (СКП) (рис. 11.2).

Рис. 11.2 – Схематична конструкція кондиціонера:

1. – корпус; 2 – фільтр; 3 – калорифер; 4 – краплеуловлювач;

5 – зволожуюча та охолоджуюча камера; 6 – вентилятор.

Системи опалення.

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення відносяться джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода пар або повітря.

Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.

До місцевого відносяться пічне та повітряне опалення, а також місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення використовують, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

До систем центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне, повітряне, комбіноване.

Водяні та парові системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температури води до 100 º С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100 º С).