41

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ВІДДІЛЕННЯ ІСТОРІЇ

СЕКЦІЯ ЕТНОЛОГІЯ

Язичницькі символи в національній українській вишивці

Виконала

учениця 10 класу

Бутівченко Анна Юріїївна

Люботинської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 5

Люботинської міської ради

Харківської області

Науковий керівник

Чурілов Євген В`ячеславович

вчитель історії

Люботинської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 5

Люботинської міської ради

Харківської області

Харків 2013 р

Зміст

Вступ.............................................................................................	С.3
Розділ 1 Історія української вишивки…………………………	С.5
Розділ 2 Основні техніки української народної вишивки……	C.10
2.1. Матеріали та тканини……………………………………...	С.10
2.2. Основні техніки вишивки………………………………….	С.10
Розділ 3 Основні язичницькі символи, та їх інтерпретація в православній традиції…………………………………………..	С.15
3.1. Основні знаки та кольори………………………………….	С.15
3.2. Боги, живі істоти та рослини………………………………	С.18
Висновок………………………………………………………..	С.30
Список літератури…………………………………………….	С.33
Додатки………………………………………………………….	С.37

Вступ

Ви́шивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. [ 5]

Основне призначення вишивки — не тільки прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, а й захист людини від усього зла. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.

Актуальність роботи полягає в тому, що вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки.

Отже, мета роботи – дослідити основні язичницькі символи та їх інтерпретацію в православній традиції.

Виходячи з мети роботи, нами були поставлені наступні завдання:

1. Вивчити походження української національної вишивки.

2. Дослідити основні язичницькі символи.

3. Прослідкувати розвиток цих символів в християнську добута їх інтерпритацію

4. Проаналізувати значення вишивки в житті людини