Структура особистості

Структура особистості – це система стійких компонентів, які характеризують найважливіші сторони особистості.

Рубінштейн (Сергій Леонідович) виділив 3 компоненти структури особистості:

1. Спрямованість особистості – виявляється в її потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, світогляді, домінуючих мотивах діяльності і поведінки.

2. Соціальний досвід – знання, навички і вміння, які набуває людина в житті і діяльності.

3. Індивідуально-типові особливості – виявляються в темпераменті, характері і здібностях людини.

Платонов (Костянтин Костянтинович) виділи 4 основні підструктури особистості:

1. Підструктура спрямованості – охоплює спрямованість особистості, її систему ставлень та моральних якостей (Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання).

2. Підструктура соціально досвіду до якого належать знання, навички і вміння, набуті через навчання (Звички, уміння, навички, знання).

3. Підструктура форм відображення, яка охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів, що формуються протягом життя (Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять).

4. Біологічно обумовлена підструктура, до якої віднесено типологічні властивості, статеві та вікові особливості особистості (Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості).

3.

Характеристика особливостей особистості

1. Активність – виявляється в намаганнях суб'єкта вийти за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності.

2. Стійкість властивостей особистості – це відносна сталість її психічного складу, що, зокрема, дає змогу передбачити поведінку особистості в певній ситуації.

3. Динамічність – легкість і швидкість перебігу нервових процесів.

4. Життєва позиція – сукупність прав і обов'язків індивіда, які визначають його місце в системі суспільних відносин і регламентують його стиль поведінки; система поглядів, переконань, уявлень, установок, які особистість реалізує в житті. (Реалізується в процесі виконання соціальних ролей).

5. Соціальна роль – ролі індивіда визначені в системі суспільних відносин (Одна і та сама людина може бути носієм різних ролей. Н., дівчина – донька в сім'ї, в міському транспорті – пасажирка, в педагогічному коледж – студентка, в театрі – глядачка, у лікарні – пацієнтка, у магазині – покупець тощо.)

4.

Спрямованість особистості

Спрямованість - це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.

Спрямованість – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність людини і є відносно незалежними від наявних ситуацій.

Види спрямованості (залежно від особливостей)

1. Особистісна (індивідуалістична) – виявляється в поведінці переважають мотиви, спрямовані на задоволення особистих потреб.

2. Колективістична (групова) – виявляється в поведінці і діяльності домінують громадські мотиви, які спонукають приносити користь людям, суспільству.

3. Ділова – провідними є мотиви, пов'язані з успішним виконанням певної діяльності, доручень, службових обов'язків.

О сновними формами спрямованості особистості є: потреби, переконання, інтереси, ідеали, світогляд.

Потреби – внутрішній стан людини, в якому виявляється його залежність від умов існування. (Потреби тварин мають біологічний характер (в їжі, продовженні роду), вони генетично задані і формою їх задоволення є інстинкти. У людини потреби не визначають форми її життєдіяльності, а перетворюються в залежності від форм життєдіяльності.)

Ієрархія потреб (за А. Маслоу)

1. фізіологічні (заспокоєння голоду, спраги);

2. в безпеці (захищеність, самозбереження).

3. в любові і прихильності;

4. у визнанні і оцінці (в шануванні, самоповага, визнання, статус);

5. в самоактуалізації (саморозвиток, самоствердження, реалізації своїх здібностей).

Потреби є внутрішнім спонуканням до діяльності, тобто мотивами.

Мотиви — це конкретні прояви потреб; це усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки.

√Отже, мотиви – це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб. (Оцінюючи вчинок, поведінку людини, необхідно брати до уваги мотив цього вчинку. Тільки тоді можна правильно оціни­ти той вчинок. Наприклад, два учні одержали погану оцінку і приховали це від батьків. Проте в одному випадку це поясню­валось прагненням не завдавати прикрощів тяжко хворій мате­рі, а в другому — одержати обіцяну батьком нагороду).