Алювіально дернові

Алювіальні дернові ґрунти формуються під луговою, чагарниковою та лісовою рослинністю в прирусловій заплаві. Ґрунтові води, хоча й не знаходяться дуже глибоко, більшу частину року не впливають на ґрунтовий профіль, тому ці грунти сухі. Ознаки оглеєння слабкі або відсутні. Ґрунти слабо гумусовані (1-3%), більшістю сильно шаруваті, що за старою номенклатурою дозволило їх називати "заплавними шаруватими"; переважно малопотужні з невеликою ЄП (10-15 мг-екв на 100 г ґрунту).

Профіль типового алювіального дернового грунту:  Нд – дернина, сіра або бурувато-сіра, потужністю 5-7 см;  Н – потужністю 3-20 см, гумусовий, сірий, шаруватий, найчастіше – піщаний;  HP –перехідний, шаруватий;  Р – алювій різного гранскладу, шаруватий.

Підтипи:  - опідзолені, в них виділяється освітлений He-горизонт та горизонт НРі, характерний Е-І перерозподіл (Но+Не+НРі+Р);  - примітивні, в яких горизонти не розвинені, являють собою шари алювію різного гранскладу та гумусованості (Ph+ +Р1h1+P2h2+...+Pnhn);  - буроземні, які зустрічаються в зоні Карпат, мають бурувате забарвлення, перехідний горизонт ущільнений, Е-І диференціації нема.

Роди: кислі, в яких рН<7, СНО<50%; насичені, рН = 6-7, СНО ~100%; карбонатні, які киплять по профілю; шаруваті, які мають типову будову профілю, потужність 30-50 см, увесь профіль явно шаруватий, гумусу ~2%; глейові, в яких у материнській породі спостерігається оглеєння (Pgl).

Види: коротко профільні, потужність менше 45 см; слаборозвинені – менше 10 см; нормальні – 45-80 см; потужні – більше 80 см.

Алювіально болотний

Алювіально болотні ґрунти утворилися у притерасних зниженнях, низьких рівнях заплав в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими водами. Для їх генезису характерна спільна дія болотного й алювіального ґрунтоутворення. Залежно від їх співвідношення алювіально болотні ґрунти діляться на лугово-болотні.

Алювіальні лугові ґрунти утворились під трав'янистою луговою рослинністю в центральній заплаві. Будова профілю типового ґрунту:

Нд	– дернина, потужністю 3–5 см, щільна, багато коренів;
Н	– гумусовий, потужністю 30–50 см, темно-сірий, зернистий;
НРgl	– перехідний, бурий, з плямами оглеєння;
PGl	– шаруватий алювій, оглеєний, часто безструктурний, іноді з шарами торфу.

IV. Агровиробнича характеристика Ґрунтів

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає в тому, щоб подати всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів, відмін і показників у вигляді невеликого, а по можливості найменшого, числа індивідуалізованих з агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує плани ґрунтів, робить їх доступними для широких агрономічних кіл і допомагає в розв'язанні практичних питань землеробства.

Розрізняють комплексні (загальні) і спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування ґрунтів. Найбільш поширені комплексні групування, коли ґрунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробства (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи обробітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватись двох головних принципів:

• чисельні ґрунтові відміни необхідно звести в мінімальну кількість агровиробничих груп;

• виділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в агрономічному відношенні.

Головними критеріями за якими ґрунти селянської спілки "мрія" об'єднані в агрогрупи:

а) однорідність ґрунтових контурів або наявність і ступінь неоднорідності ґрунтів;

б) генетична близькість ґрунтів, що виражається в збігу будови профілю, в подібності порід та інших властивостей ґрунту;

в) належність ґрунтів до однієї ґрунтово-кліматичної зони й підзони.

г) ступінь прояву негативних ознак (засолення, еродованість), які визначають необхідність тих чи інших меліорацій.