23.Підпрограми, їх призначення та види підпрограм в мові Pascal.

Підпрограма – іменована, логічно закінчена група операторів яку можна викликати для виконання будь-яку кількість разів із різних місць програми.

У мові Паскаль є два види підпрограм

1. Підпрограми –процедури – це незалежна пойменована частина програми, призначена для виконання певних дій. Вона складається з тіла і заголовка. Ім’я процедури не може входити до виразів як операнд.

2. Підпрограми –функції - це незалежна пойменована частина програми, призначена для виконання певних дій, передає в точку виклику результат своєї роботи, ім’я функції може входити до виразів як операнд.

Опис підпрограми функції

Function <назва>: <тип функції>;

<Розділ описів функції>

Begin

<Розділ команд серед яких є така:

Назва:=вираз>

End;

Особливості функції

Вона повертає в точку виклику один результат – значення функції. Цей результат присвоюється назві функції. Тобто назва функції є змінною. У функції всі параметри це вхідні дані . Тому у списку формальних параметрів слово var не використовується.

Підпрограми – функції використовують з метою спрощення головної програми, для звертання до групи команд, які часто повторюються, для використання в інших програмах чи іншими користувачами, якщо результатом є одне значення.

24.Функції (function) користувача. Загальний опис та використання. Навести приклади

Pascal надає користувачу можливiсть самому реалiзувати потрiбнi йому алгоритми в видi функцiй i звертатися до них з програми. Опис функції складається з заголовку та тіла функції.

Формат заголовку:

FUNCTION <iм'я> (формальнi параметри): <тип результату>;

Iм’я функцiї – унiкальний в межах блоку iдентифiкатор. Результат обчислення функцii може мати довiльний скалярний тип, тип String i тип "вказiвник". Тiло функцii являe собою локальний блок, по структурi аналогiчний програмi:

FUNCTION <iм'я> (формальні парамутри) : <тип результату>;

<роздiли описiв>;

Begin

<роздiл операторiв>;

End;

В роздiлi операторiв повинен знаходитися як мiнiмум один оператор, що присвоює iдентифiкаторовi функцiї (iменi) її значення.

Звертання до функцiї здiйснюється по iменi з вказанням списку фактичних аргументiв. Кожен аргумент повинен відповідати формальному параметру, вказаному в заголовку функції, і мати той же тип. Наявність параметрів в функції є необов’язковим.

Приклад:

Скласти функцiю, що реалізує пiднесення до степенi. Перетворимо функцію Z=X^y до виду Ln(Z)=(LnX)*Y при x>0.

Function Pow(x, y: Real): Real;

Begin

if x<0 then pow:=exp(y*Ln(x))

else if x<0 then

begin

Writeln("Увага! Основа степеня вiд"ємна");

pow:= exp(y*Ln(asb(x)))

end

else if y=0 then pow:=1

else pow:=0

End;

Виклик функції: Z=pow(2, 1/3);

25.Процедури (procedure) користувача. Загальний опис та використання. Навести приклади.