§ 7. Поняття та прояви недобросовісної конкуренції

Підтримка та захист конкурентного середовища є важливою складовою економічної функції держави, зацікавленої в гармо­нійному розвитку ринкових відносин, забезпеченні їхньої сталої динаміки задля балансування публічних та приватних інтересів учасників ринку, в тому числі громадян такої держави.

Економічна конкуренція дозволяє досягати високого рівня якості виробленої продукції за найменшими цінами для споживачів, тим самим стабільно стимулюючи суб'єктів господарювання до покра­щення своїх показників у наведених категоріях.

Нечесна та недобросовісна конкурентна боротьба за отримання контролю над новими ринками збуту, одержання домінуючого ста­новища в певній галузі господарювання, нанесення шкоди суб'єктам такого протистояння, а також порушення інших торговельних традицій, є недобросовісною конкуренцією.

Термін «недобросовісна конкуренція», власне, як і взагалі зако­нодавство в цій сфері, є досить новим для нашої держави з огляду на історичні та політико-правові фактори розвитку території Укра­їни. Концентрація владою СРСР усіх виробничих потужностей у державній власності автоматично унеможливлювала застосування ринкових механізмів конкурентної боротьби, останнє суперечило соціалістичній ідеології.

Вивченням питання недобросовісної конкуренції займалися такі вчені, як О.В. Бузух, П.П. Білик, С.С. Валітов, О.М. Вінник, І.І. Дахно, С.Б. Мельник, Н.О. Саніахметова тощо.

На відміну від більшості європейських країн, наша держава отри­мала змогу оперувати правовою категорією «недобросовісна конкурен­ція» лише із прийняттям Закону України від 18.02.1992 р. «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції». Згідно з цим актом під недобросовісною конкуренцією розумілися дії зі) неправомірного використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, прямого відтворення товару іншого підприємця, самовільного використан­ня його імені; 2) умисного поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або май­новим інтересам іншого підприємця; 3) отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. Пізніше цей зміст був доповнений ще однією умовою стосовно дій з замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

З розростанням видів економічної діяльності, появою багато­гранних та різноманітних наукових і науково-технічних розробок, що спричинило виникнення великої кількості нових напрямків торгівлі, пропонованих послуг та робіт, почали «вдосконалювати­ся» методи нечесної боротьби за ринки збуту відповідної продукції.

Просте узагальнено-емпіричне викладення основних способів недобросовісної конкуренції в законодавстві вже не встигало за розширенням негативних явищ позаконкурентної боротьби і по­требувало більш комплексного охоплення останніх для можливості їхньої подальшої кваліфікації як правопорушень, що має наслідком застосування заходів юридичної відповідальності.

Як відповідь сучасним економічним викликам законодавчі норми про недобросовісну конкуренцію були виокремлені в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р.

Відповідно до ст. 1 наведеного Закону недобросовісна конку­ренція визначена як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Таким чином, таке застосування юридичної техніки зробило ви­значення терміна «недобросовісна конкуренція» всеохоплюючим за обсягом можливих правопорушень у досліджуваній галузі відносин.

На думку вчених-правознавців, у вітчизняній літературі під недобросовісною конкуренцією розуміють порушення правил по­ведінки, які склалися, широко застосовуються в господарській ді­яльності та визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми. Недодержання цих норм наносить шкоду відносинам добросовісної конкуренції та свободі в підприємницькій діяльності.

Виходячи з терміна «недобросовісна конкуренція» чіткого пе­реліку дій, що можуть бути віднесені до такої категорії, не може існувати. Законодавець у частині другій ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» підкреслює: «Недобросовіс­ною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2-4 цього Закону», тобто наступні:

¾    неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господа­рювання;

¾    створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конку­ренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

¾    неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці.

Таке розуміння відповідає підходу, викладеному в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 1883 року. Остання визначає актом недобросовісної конкуренції будь-який акт конку­ренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах, конкретизуючи, що це є, зокрема: (і) всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента; (2) неправильні ствердження при існуванні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента; (3) вказівки чи стверджен­ня, використання яких при здійсненні комерційної діяльності, може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлен­ня , властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.

Сам по собі термін «недобросовісна конкуренція» вже несе не­гативну інформацію про те, що дії конкурентів суперечать певним категоріям, найчастіше етичним, які не регулюються правовими приписами. Однак законодавство багатьох країн, на який би концеп­ції не базувався його розвиток (влади над ринком чи владою ринку), використовує дані категорії як правові критерії, за допомогою яких визначаються межі правомірності дій, що виходять за рамки цих етичних категорій. Морально-суб'єктивна оцінка методів здійснен­ня конкурентних дій є важливим елементом правової конструкції акта про недобросовісну конкуренцію.

Розкриття явища недобросовісної конкуренції найбільш вдало здійснюється через вивчення його конкретних проявів та законо­давчо встановлених актів, що прямо кваліфікуються як такі, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Отже, дії з неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання можуть мати наступні вирази:

-            неправомірне використання позначень;

-            неправомірне використання товару іншого виробника;

-            копіювання зовнішнього вигляду виробу;

-            порівняльна реклама.

Неправомірним використанням позначень є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використову­вати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіювання зовнішнього вигляду виробу являє собою відтво­рення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

У         разі визнання вчинення порушень з неправомірного вико­ристання позначень або копіювання зовнішнього вигляду виробу, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.

Втім, при вирішенні відповідних спорів, господарські суди, до підвідомчості яких віднесені спори за участю Антимонопольно­го комітету України, повинні з'ясовувати можливість усунення змішування продукції в інший, ніж вказаний тут, спосіб, і лише у разі відсутності останньої, застосовувати відповідні заходи відпо­відальності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарю­вання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фак­тичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Варто зауважити, що для покладення відповідальності за порів­няльну рекламу не вимагається доведення факту зниження попиту на товари господарюючого суб'єкта, стосовно якого проведено не­правомірне порівняння, тобто самого факту наявності акту недобро­совісної конкуренції достатньо для визнання його правопорушення.

Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції спрямовано на досягнення найбільш вигідних ринкових позицій за рахунок наступних проявів.

Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди ді­ловій репутації суб'єкта господарювання.

Захист порушених прав, у разі встановлення факту дискредита­ції суб'єкта господарювання, може відбуватися у спосіб прийняття рішень про офіційне спростування за рахунок порушника пошире­них ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або рішенням Антимонопольного комітету України (його територіального відділення).

Схиленням до бойкоту суб'єкта господарювання є спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим суб'єктом господарювання.

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (за­мовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у гос­подарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця (замовника).

Підкуп працівника, посадової особи постачальника - це на­дання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і по­купцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальни­ка про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Підкуп працівника, посадової особи покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником, посадовою особою покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і по­купцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

При цьому здійснення таких дій не ставиться в залежність від того, чи отримав би конкурент конкретні блага. Даний прояв недо­бросовісної конкуренції може мати місце разом із діями стосовно бойкоту суб'єкта господарювання та іншими діями, що загалом становитиме певну сукупність правопорушень.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отриман­ня таких відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.

Поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:

-            містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження, товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі власти­вості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;

-            містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання;

-            приписують повноваження та права, яких не мають, або від­носини, в яких не перебувають;

-            містять посилання на обсяги виробництва, придбання, про­дажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

Треба уточнити, що визначення недобросовісної конкуренції в українському законодавстві не передбачає бездіяльності суб'єктів господарювання. Необхідно враховувати, що зовсім не обов'язково, аби суб'єкт господарювання,, який чинить протиправні «дії у конку­ренції», та особа, права якої порушені такими діями, здійснювали господарську діяльність на одному товарному ринку, тобто, щоб товари і послуги були взаємозамінними або конкуруючими.

У судовій практиці Німеччини були випадки встановлення факту конкурентних відносин між суб'єктом господарювання, чий бізнес по­лягав у підсмажуванні кавових зерен, та торговцями квітами. Приймаючи рішення, суд виходив з того, що підприємець, використовуючи для реклами вислів «Замість квітів кава» своїми діями поклав початок конкурентним відносинам.

До моменту набуття чинності Законом У країни 18.12.2008 р. № 689-VI «Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобро­совісної конкуренції» одним з проявів недобросовісної конкуренції вважалися купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання по­слуг із примусовим асортиментом, що створювали неможливість отримання певної продукції (робіт, послуг) без додержання таких примусових умов. Втім дана норма була виключена з Закону, оскіль­ки зазвичай такі дії є можливими лише за умови монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на відповідному ринку і в такому разі вони кваліфікуються як зловживання монопольним (домінуючим) становищем відповідно до статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як недобросо­вісної конкуренції не є обов'язковим настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурен­тів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їхніх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених як зловживання; монополь­ним (домінуючим) становищем, або як антиконкурентні узгоджені дії, або як недобросовісна конкуренція.

Неправомірне збирання, розголошення та використання ко­мерційної таємниці є наступним окремим блоком дій з вчинення антиконкуретних дій суб'єктами господарювання та складається з наступних проявів:

-            неправомірне збирання комерційної таємниці та розголошення комерційної таємниці;

-            схилення до розголошення комерційної таємниці;

-            неправомірне використання комерційної таємниці.

За режимом доступу інформація, поділяється на відкриту ін­формацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на таємну і конфіденційну. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільстві) - І державі, а тому доступ до неї здійснюється від­повідно до законів про цю інформацію.

До таємної інформації належить, зокрема, секретна інформація, що визнається державною таємницею в установленому законом по­рядку. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, вклю­чаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інфор­мації у сфері господарської (підприємницької) діяльності належить інформація, що визнається такою відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легко­доступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Постановою КМУ № 611 від 09.08.93 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» визначено відповідний обсяг інформації, що не може вважатися комерційною таємницею, зокрема:

1)                 установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

2)                 дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

3)                 відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

4)                 документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

5)                 відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організа­ційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну та­ємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спону­кання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Під неправомірним використанням комерційної таємниці розуміється впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.

Вчинення усіх актів, визначених вище як недобросовісна кон­куренція, тягне за собою відповідальність, передбачену Законом «Про захист від недобросовісної конкуренцію».

Застосування заходів відповідальності за порушення правил конкурентної боротьби здійснюється, зокрема, через систему штра­фів, які визначаються за рішеннями АМКУ та його територіальних відділень на підставі законодавства (зокрема, згідно з Положенням про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого Розпорядженням АМКУ від 25.12.2001 р. № 182-р).

Для збалансування інтересів суб'єктів господарювання та за­безпечення рівності усіх перед законом нормативно-правовими актами, які регламентують питання захисту від недобросовісної конкуренції, визначена можливість оскарження наведених рішень органів АМКУ.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, господарсько-правова конфіскація (безоплатне вилучення); відшкодування шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі: 1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку та застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців; 2) надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у тому числі скасування чи зміну органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування дозволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його надання; 5) обов'язкове спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця антимонопольні органи мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням; 6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства. Зазначені санкції застосовуються в більшості випадків антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення кваліфікована економічна законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від: 1) виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до 3% виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 1 ст. 21 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за монополістичні зловживання/антиконкурентні дії - до 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, - ч. 2 ст. 52 Закону "Про захист економічної конкуренції); 2) розміру незаконно отриманого прибутку (у ризі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує 10% зазначеного доходу (виручки), штраф при вчиненні антиконкурентних узгоджених дій та зловживання монопольним становищем на ринку накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку, який може бути обчислений оціночним шляхом); 3) особи порушника - фізична чи юридична особа (розмір штрафу, що накладається на фізичну особу, зазвичай є меншим, ніж за аналогічне порушення, вчинене юридичною особою), суб'єкт господарювання чи негосподарюючий суб'єкт (різний розмір штрафів та порядку їх обчислення передбачено за акти недобросовісної конкуренції - статті 21-22 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції).

Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України).

Безоплатне вилучення (господарсько-правова конфіскація) товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів порядку.

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону "Про захист економічної конкуренції" (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійсненнями суб'єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів з заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію), - у подвійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства шляхом звернення до антимонопольних органів може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону "Про захист економічної конкуренції" (протягом 5 років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення - з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено 3-річний строк) та ст. 28 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" (протягом 6 місяців з дня, коди особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав).

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушень, розгляд справи.

Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:

• порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/ формально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);

винесення попереднього рішення по справі про вжиття заходів для відвернення негативних і непоправних наслідків для суб'єктів господарювання через порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов'язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним, з метою захисту прав та законних інтересів інших осіб;

розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення антимонопольно-конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; про визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридичного факту); про закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом).

Рішення антимонопольних органів може бути:

перевірене з відповідними наслідками (зміна, скасування рішення повністю або частково і, відповідно, направлення справи на новий розгляд чи прийняття нового рішення, чи припинення провадження у справі), в адміністративному порядку до вищестоящого органу (якщо рішення приймалося територіальним відділенням або адміністративною колегією АМК);

оскаржено в судовому порядку протягом двох місяців з дня одержання рішення. Рішення АМК України, адміністративної колегії АМК України та державного уповноваженого AMК України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення ЛМК України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (м. 2 ст. 60 Закону "Про захист економічної конкуренції").

Господарсько-організаційні санкції у формі: 1) примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку; 2) падання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень, відновлення попереднього стану на ринку; 3) блокування цінних паперів; 4) скасування дозволу на узгоджені дії чи економічну концентрацію у разі порушення умов його падання. 5) спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця); 6) скасу­вання на вимогу антимононольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого гос­подарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця (застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції)

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіян­ня внаслідок порушення конкурентного (антимонолольного) законодавства шкоди (як правило, майно­вої) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтер­есованої особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольиих органів, прокурора.