Лiтература

1. Башнянин Г.І., Шевчук с.с. Полiтична економiя.-Л,2006.-Т.3.п.2.

2. Бащнянин І.І.,. Лазур Л.Ю., Медведев В.С. Полiтична економiя - К, 2008. - Т. 4-5.

3. Бiлецька Л.В, Бiлецький О.В, Савич В.I .Економiчна теорiя: Полiтекономiя. Мiкроекономіка. Maкроекономікa. - К, 2006. - Гл.4.

4. Єщенко П.С, Палкiн Ю.I.Сучасна eкономікa. - К, 2006. - РОЗД. 3.

5. МочерниЙ С.В, Ларiн Л.С.Полiтична економiя. - К, 2006. - Т.2.п.з.

6. Оганян Г.А, Паламарчук В.О, Румянцев А.П.Полiтична економiя. - К, 2006.Розд.l.п.2.

7. ПредборьскиЙ В.А, Гapiн Б.Б, Кухаренко В.Д. Економiчна теорiя. - К, 2007. Розд.2.п.l.

Додаткова лiтература

1. Гальчинський А.С. Основи економiчних знань. - К, 2006. - розд.з.п.7.

2. Климко Г.Н., Несторенко В.Н. Основи економiчної теорiї. Полiтекономiчний аспект. – К,2003. - Розд.6.

Тема: Економічна система суспільства і відносини власності План

1. Економічна система: суть, структура, елементи і типи.

2. Власність: суть, типи, форми.

3. Роздержавлення і приватизація.

Економічна система являє собою всю сукупність економічних процесів, що відбувається в даному суспільстві на основі діючих в ньому відносин власності і організаційних форм господарювання..

Взаємозв'язок і відносини між елементами системи характеризують її цілісність. Основними елементами економічної системи є:

1. Продуктивні сили і виробничі відносини.

2. Господарський механізм - спосіб регулювання господарської діяльності на макрорівні або на рівні всієї економки. Конкретні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами і організаційні форми господарської діяльності (малі підприємства, кооперативи).

Продуктивні сили суспільства- це люди з культурним досвідом всіх поколінь, які володіють навиками до праці і виробляють матеріальні і духовні блага.

Продуктивні сили - це засоби виробництва, створені суспільством нематеріальні фактори виробництва (знання, наука, досвід, культура, інформація).

Центральне місце у продуктивних силах належить людині і її праці. Історично продуктивні сили розрізняють за рівнем розвитку:

1. примітивно ручне виробництво;

2. механізоване виробництво;

3. автоматизоване виробництво;

4. ручне виробництво на основі автоматизації з приміненням сучасного устаткування і нематеріальні технології (інформаційна, біотехнологія, технологія лазерної обробки).

Виробничі відносини - це відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Сукупність виробничих відносин утворює економічну базу суспільства і є фундаментом формування і розвитку ідеологічної і політичної надбудови. Надбудова має бути адекватна базису, що склався в суспільстві.

Вона не лише утворюється базисом, а в свою чергу активно впливає на економічні відносини, регулює їх за допомогою специфічних нормативних актів (законів, які приймаються Верховною Радою України).

При цьому надбудова може сприяти економічному розвитку або протидіяти йому. А тому економічні відносини вивчають у взаємодії з надбудовою, особливо з економічною політикою.

До типів економічних систем відносимо:

1. Традиційна економічна система (притаманна слаборозвинутим країнам). Основні види виробництва: сільське господарство;- мисливство; - рибальство.

Відстала технологія, ручна праця, багатоукладність економіки, натуралізації виробництва і активна роль держави, підтримання традицій і звичаїв, кастовий поді. суспільства.;

2. Адміністративно-командна: монополія державної власності: монополізація і бюрократизація виробництва; централізоване директивне планування та управління виробництвом: централізований розподіл матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; держапарат керує господарською діяльністю переважно за допомогою адміністративних методів, в результаті чого підривається матеріальна зацікавленість в результатах праці, розвивається бюрократизація господарського механізму, монополізація виробництва і реалізації продукції; відсутність конкуренції ліквідує інтерес міністерств і відомств до впровадження нових технологій і техніки.

3. Ринкова економіка вільної конкуренції (характерна для 19-20 сторіччя): приватна власність на засоби виробництва; велика кількість товаровиробників однорідної продукції і вільна конкуренція між ними; вільне ціноутворення; свобода суб'єктів господарської діяльності; стихійне ринкове регулювання; держава не грає ніякої ролі в розподілі ресурсів,відсутня необхідність державному управлінні і плануванні економічних процесів.

4. Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм характерний особливо для другої половини 20 сторіччя): колективно-приватна і державна власність;

державне регулювання економіки з метою стимулювання споживчого попиту пропозиції на рівні підприємства у вигляді маркетингових систем, управління на рівні економіки в цілому -це державне індикативне планування, регулювання цін податкової системи, фінансово-кредитної системи; вирішується проблема використання ресурсів (обмежених); все більше ресурсів, як крупних підприємств, так і державні, направляються на розвиток людського фактору: фінансування системи освіти, вдосконалення медичного обслуговування, вирішення соціальних проблем суспільства (30-40% бюджетних асигнувань направляється на боротьбу з бідністю).

Відносини власності є соціально-економічною основою функціонування економічної системи.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ.

Однак власність - це не лише юридична її й економічна категорія. Причому остання є визначальною саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Класифікацію відносин власності здійснюють за такими критеріями:

- внутрішньогенетичним;

- суб'єктами і економічними рівнями:

- об'єктами;

- типами, формами та видами.

Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і в той же час найскладнішою для розуміння є структура власності з внутрішньогенетичної точки зору.

Суть відносин власності в науковій літературі розкривають через аналіз взаємодії відносин привласнення і відчуження.

Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів.

Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності.

Розпорядження - це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування (використання) - це процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуження - процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.

Основними суб'єктами власності є: особа, колектив і держава. А об'єктами є: основні засоби виробництва, особисте майно, корисні копалини, надра.

Основними типами відносини власності є: індивідуальний тип власності який має форми: індивідуально - трудова - де засоби виробництва належать власнику і він на них працює; індивідуально-приватна - засоби виробництва належать власнику, а працює на них наймана робоча сила; а також змішана форма.

Загальний тин - який має форми: державна засоби виробництва належать державі і працює на них співвласник ( громадянин України); акціонерна власність - засоби виробництва належать акціонерам а працюють на них як акціонери так і наймані робітники. Акціонер - це той, хто вніс певний пай у капітал підприємства і в результаті цього отримав титул власника: цінний папір - акцію. Акціонерна власність школи, якщо підприємство діє. не може бути фізично розділена. Позбавлення чи отримання частини власності може відбуватися тільки шляхом відчуження відповідних акцій. Кооперативна форма власності ( пайова власність) об'єднана частина власності, де право безпосереднього контролю об'єкта належить групі суб'єктів, які домовляються про спосіб управління нею. і самі на них працюють.

Згідно Закону України «Про власність» існують такі форми власності: приватна, колективна і державна.

3. Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.

Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами:

- приватизації державних підприємств;

- комерціалізації державних підприємств.

Приватизація - це відчуження майна, що перебував у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.

Зміни форм власності викликані масштабною приватизацією, яка є як одним із основних елементів ринкової трансформації української економіки.

В Україні об'єктами масової приватизації стали:

1) майно державних підприємств;

2) державний житловий фонд; *$) державний земельний фонд

Відчуження державної власності передбачає можливість як продажу об'єктів власності, так і їх безплатної передачі новим власникам.

Приватизація підприємств як економічне явище властиве не тільки країнам з перехідними економічними системами ( як, наприклад, для України), але й для країн з розвинутими системами змішаного типу.

Способом приватизації:

1. Оренда підприємств з наступним викупом остаточній вартості.

2. Викуп майна трудовим колективом, або аукціон.

3. Безкоштовна передача майна трудовому колективу.

4. Банкрутство.

У країнах з розвинутими ринковими системами приватизація має обмежені масштаби. Вона передбачає використання ринкових (грошових) способів відчуження і направлена перш за все на оздоровлення державних фінансів:

- скорочення витрат державного бюджету на утримання неефективних державних підприємств;

- збільшення дохідної частини за рахунок продажу капіталу і значних податкових надходжень від "оздоровлених" у приватних руках підприємств.

У країнах з перехідною економікою приватизація має інші параметри. Тут цілями приватизації виступають:

- прискорення розвитку вільного підприємництва;

- розширення приватного сектора в економіці;

підвищення в послідуючому ефективності використання виробничого майна за рахунок включення вільної економічної ініціативи, високого особистого інтересу нових власників по ефективному використанню економічних ресурсів, що їм належать.