4. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. прийнято на основі Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЩОДО ЖІНОК 1967 р. - міжнар. документ, спрямований проти будь-яких форм дискримінації людини за ознакою статі. Ухвалена 22-ю сесією ГА ООН 13.ХІ 1967. Складається з преамбули і 11 статей. В Декларації дискримінація за ознакою статі кваліфікується як «злочин проти людської гідності». У преамбулі зазначається, що, незважаючи на Статут ООН, Загальну декларацію прав людини 1948, Міжнародні пакти про права людини 1966, ін. док-ти та досягнутий прогрес у рівності прав, і далі триває дискримінація щодо жінок.

У Декларації розглядаються: політ, права жінок (ст. 4); права жінок щодо громадянства (ст. 5); цив. права (ст. 6); положення крим. зак-ва, які мають дискримінац. характер щодо жінок (ст. 7); торгівля жінками (ст. 8); права у галузі освіти (ст. 9); екон. права (ст. 10) тощо. Підкреслюється необхідність забезпечення жінкам на рівних з чоловіками умовах і без будь-якої дискримінації: права голосу на всіх виборах і права обіймати держ. посади та виконувати всі громадян, функції, права участі у всіх референдумах. Проголошуючи принцип, згідно з яким жінки повинні мати рівні з чоловіками права щодо набуття, зміни і збереження свого громадянства, Декларація зазначає, що шлюб з іноземцем не повинен автоматично впливати на громадянство жінки. Передбачаючи необхідність вжит тя усіх належних заходів, зокрема законодавчих, з метою забезпечення одруженим і неодруженим жінкам рівних з чоловіками прав у галузі цив. права, документ містить перелік сфер, де має особливо суворо дотримуватися принцип рівноправності. Декларація спрямовує д-ви та їх уряди і на те, щоб вони вживали всіх заходів для забезпечення дівчатам, одруженим і неодруженим жінкам рівних з чоловіками прав у галузі освіти на всіх рівнях. Тим самим документ охоплює і принципи, на яких грунтується Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти, прийнята Ген. конференцією ЮНЕСКО в 1960. Закликаючи здійснити всі необхідні заходи для забезпечення жінкам рівних прав з чоловіками у сфері екон. і соціального життя, Декларація включає також принципи, які містяться у конвенціях МОП, зокрема у Конвенції про рівну винагороду 1951 і Конвенції про дискримінацію (при наймі на роботу і заняттях) 1958.

Декларується категорична вимога щодо вжиття належних заходів для припинення усіх видів торгівлі жінками і використання проституції. У цьому плані підтверджено положення поперед, документів, включаючи Конвенцію про заборону торгівлі людьми і експлуатації проституції іншими особами 1949. Висунуто вимогу скасувати всі положення крим. зак-ва, які мають дискримінац. характер щодо жінок.

Вказується, що дискримінація щодо жінок, спрямована на заперечення або обмеження їх рівноправності з чоловіками, — несправедлива у своїй основі і є злочином проти люд. гідності. Декларація також містить заклик до ратифікації або приєднання і повного втілення в життя всіх міжнародних актів ООН та її спеціаліз. установ, які стосуються ліквідації дискримінації жінок (ст. 1—3). Принципи, викладені в Декларації, розвинено і конкретизовано в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р — міжнар.-правовий документ, прийнятий 34-ю сесією ГА ООН 18.ХІІ 1979. Набула чинності 3.ІХ 1981. Україна ратифікувала Конвенцію 24.ХІІ 1980. Документ спрямований на захист прав жінок у всіх сферах життя сусп-ва. Накладає на країни-учасниці конкретні зобов'язання про прийняття законод., соціально-економічних та ін. заходів для забезпечення рівності й рівноправності чоловіків та жінок.

Конвенція складається з преамбули та 30 статей, об'єднаних у 6 частин. У преамбулі держави-учасниці підкреслили, що дискримінація жінок порушує принципи рівноправності і поважання людської гідності, перешкоджає участі жінки нарівні з чоловіком у соціальному, політ., екон. і культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту сусп-ва і сім'ї, дедалі більше утруднює повне розкриття можливостей жінок, та висловили рішучість втілювати у життя принципи, проголошені Декларацією про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1967.

Термін «дискримінація щодо жінок» визначено у Конвенції як будь-яка відмінність, виняток чи обмеження за ознакою статі, що послаблюють або зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій ін. галузі (ст. 1). Засудивши дискримінацію жінок у будь-яких її формах, д-ви погодилися здійснювати політику ліквідації дискримінації жінок шляхом здійснення законод. та ін. заходів (ст. 2), забезпечення всебіч. розвитку жінок (ст. 3). Практика, заснована на ідеї неповноцінності або переваги однієї статі, стереотипності ролі чоловіка і жінки, має бути викорінена, зазначено в Конвенції. Сімейне виховання повинно грунтуватися на правильному розумінні материнства як соціальної функції та визнання заг. відповідальності чоловіка й жінки за виховання та розвиток своїх дітей (ст. 5). Держави зобов'язалися також вживати необхід. заходів для ліквідації всіх видів торгівлі жінками і експлуатації проституції.

У ч. II Конвенції д-ви зобов'язалися забезпечити жінкам право: голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та бути обраними до всіх публ. органів; брати участь у формуванні і здійсненні політики уряду та займати держ. посади, а також здійснювати держ. функції на всіх рівнях управління; брати участь у діяльності не-уряд. організацій та об'єднань, які займаються проблемами сусп. і політ, життя країни (ст. 7); нарівні з чоловіками і без будь-якої дискримінації представляти свої уряди на міжнар. рівні; брати участь у роботі міжнар. організацій (ст. 8); користуватися рівними з чоловіками правами щодо набуття, зміни або збереження громадянства (п. 1 ст. 9), а також рівними правами щодо громадянства своїх дітей (п. 2 ст. 9).

Держави-учасниці погодилися вживати необхідних заходів для ліквідації дискримінації жінок і забезпечення їм рівних з чоловіками прав у галузі освіти (ст. 10), зайнятості (ст. 11), охорони здоров'я (ст. 12). Жінки нарівні з чоловіками повинні мати право: на сімейну допомогу; на одержання позик, позичок під нерухомість та ін. форм фін. кредиту; брати участь у заходах, пов'язаних з відпочинком, заняттям спортом, культурним життям (ст. 13). Країни-учасниці погодилися брати до уваги особливі проблеми, з якими стикаються жінки, що живуть у сільс. місцевості, і значну роль, яку вони відіграють у забезпеченні екон. добробуту своїх сімей (ст. 14). У ч. IV зазначено: визнати за жінками рівність з чоловіками перед законом (п. 1 ст. 15); надати жінкам рівну з чоловіками правоздатність й однакові можливості її реалізації (п. 2 ст. 15); вважати недійсними всі договори та ін. окр. док-ти, котрі мають своїм правовим наслідком обмеження правоздатності жінок (п. З ст. 15); надати чоловікам і жінкам однакові права щодо зак-ва, яке регулює питання пересування осіб і свободи вибору місця проживання (п. 4 ст. 15); ліквідувати дискримінацію жінок у всіх питаннях, які стосуються шлюбу та сімейних відносин (ст. 16).

У ч. V передбачено заходи щодо реалізації положень Конвенції. Головний з них — створення Комітету по ліквідації дискримінації щодо жінок, який на момент набуття Конвенцією чинності складався з 18 експертів (тепер — з 23 експертів), що обираються державами-учасницями. Кожна країна-учасниня зобов'язана подавати Ген. секретареві ООН доповіді про законод., суд., адм. та ін. заходи, вжиті нею на виконання положень Конвенції про досягнутий у зв'язку з цим прогрес (ст. 18).

Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок.

У статті 17 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок йдеться про заснування Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок. Його метою є розгляд ходу здійснення положень Конвенції. Як один з шести існуючих в рамках Організації Об'єднаних Націй органів контролю за дотриманням договорів з прав людини Комітет фінансується з регулярного бюджету Організації Об'єднаних Націй, і Генеральний секретар забезпечує його персоналом та обладнанням, необхідними для ефективного функціонування.

Склад Комітету

Комітет складається з 23 експертів, які обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб , « що володіють високими моральними якостями і компетентністю в галузі, охоплюваній цією Конвенцією ». Кандидатури експертів пропонуються державами - учасниками , які можуть висунути одну особу з числа своїх громадян. У Конвенції міститься заклик при виборі членів Комітету враховувати справедливий географічний розподіл і представленість « різних форм цивілізації , а також основних правових систем». Хоча члени Комітету висуваються урядами їхніх країн і обираються державами-учасницями , вони виступають у своїй особистій якості як незалежні експерти , а не як делегати або представники своїх країн.

Експерти обираються на чотирирічний термін, який починається в перший день січня року , наступного за їх виборами , і закінчується 31 грудня через чотири роки. Вони можуть бути переобрані. Вибори членів Комітету проводяться на засіданні держав - учасниць Конвенції, кожні два роки скликається Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью - Йорку. На цьому засіданні держави - ​​учасники голосують за половину членів Комітету. Для заповнення непередбачених вакансій держава -учасниця, експерт якої перестав функціонувати як член Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх співгромадян за умови його схвалення Комітетом. У загальній складності 97 експертів були членами Комітету з моменту проведення його першого засідання у 1982 році.

Посадові особи Комітету

Відповідно до правил процедури Комітету з числа своїх членів Комітет обирає Голову , трьох заступників Голови та Доповідача , належним чином враховуючи при цьому справедливий географічний розподіл. Ці посадові особи, які утворюють Бюро Комітету, обираються на дворічний термін і можуть бути переобрані « за умови дотримання принципу ротації ».

Крім контролю за ходом засідань Комітету та спостереження за його роботою в період між засіданнями Голова представляє Комітет на нарадах Організації Об'єднаних Націй, в яких Комітет офіційно запрошений брати участь. Щороку від імені Комітету Голова бере участь у роботі Комісії зі становища жінок, Комісії з прав людини і Третього комітету Генеральної Асамблеї. Він також бере участь у щорічній зустрічі голів органів з контролю за дотриманням договорів про права людини Організації Об'єднаних Націй, на якій подається доповідь Генеральній Асамблеї про відповідну діяльность. Голова або її представник часто запрошуються представляти Комітет на всесвітніх конференціях, зустрічах на вищому рівні та інших заходах Організації Об'єднаних Націй, а також на заходах, організованих урядами, міжурядовими та неурядовими організаціями.

Функції Комітету

У Конвенції передбачається , що , виконуючи своє завдання з розгляду ходу здійснення її положень , Комітет буде в основному вивчати доповіді, які у відповідності зі своїми правовими зобов'язаннями представлятиме кожна держава - учасник. У цих доповідях будуть описуватися законодавчі , судові та адміністративні заходи , прийняті державою - учасником для втілення в життя положень Конвенції.

Відповідно до статті 21 Конвенції Комітет також уповноважений вносити пропозиції і рекомендації на основі вивчення доповідей та інформації, одержаних від держав-учасниць. Такі пропозиції , як правило , адресовані підрозділам Організації Об'єднаних Націй , в той час як рекомендації загального характеру зазвичай прямують державою - учасником , і вони , як правило , розвивають точку зору Комітету на утримання зобов'язань , які взяли на себе держави як сторони Конвенції.

На підставі Факультативного протоколу до Конвенції, функції Комітету також включають отримання і розгляд окремих повідомлень , а також розслідування достовірних фактів, що свідчать про серйозні або систематичні порушення державою - учасником Протоколу прав , викладених у Конвенції.

Робота Комітету

У пункті 1 статті 20 Конвенції передбачається , що Комітет щорічно проводить свої чергові сесії , як правило, протягом періоду, що не перевищує двох тижнів , проте подальші рішення Генеральної Асамблеї збільшили час проведення сесій Комітету .

В даний час Комітет щорічно проводить дві сесії тривалістю в три тижні , як правило в січні і червні або липні. З тим щоб завершити вивчення накопичилися доповідей , представлених на розгляд Комітету , Генеральна Асамблея на своїй п'ятдесят шостої сесії в 2001 році затвердила , в якості винятку , проведення у 2002 році третьої сесії Комітету , яка відбулася в серпні цього року.

Починаючи з 1991 року предсессіонная робоча група , до складу якої входять від чотирьох до п'яти членів Комітету , збиралася напередодні проведення кожної наступної сесії , з метою складання переліку проблем і питань по другому і періодичним доповідям держав - учасників , які розглядаються Комітетом на відповідній сесії. Переліки проблем і питань , складені предсессіонной робочою групою , передаються тим державам - учасникам , які повинні заздалегідь представити їх у письмовому вигляді до секретаріату для перекладу на офіційні мови Організації Об'єднаних Націй , і потім лунають членам Комітету перед сесією , на якій повинні розглядатися відповідні доповіді .

На своїй двадцять четвертої сесії в січні 2001 року Комітет затвердив переглянуті правила процедури , які включають правила , регулюючі процедури Комітету щодо Факультативного протоколу . Вони передбачають створення робочих груп і призначення доповідачів з метою сприяння Комітету у виконанні своїх функцій відповідно до Протоколу , в тому числі щодо направляються державам - учасникам запитів про проміжні заходи та прийнятності повідомлень. На своїй двадцять четвертої сесії Комітет призначив складається з п'яти членів постійну Робочу групу за Факультативним протоколом , засідання якої проводилося паралельно з двадцять п'ятого сесією Комітету у липні 2001 року і засіданням його предсессіонной робочої групи в лютому 2002 року.

Координатори Комітету

Протягом ряду років Комітет дотримувався практики призначення « координаторів » для вдосконалення організації своєї роботи паралельно з іншими органами контролю за дотриманням договорів і такими механізмами , як спеціальні доповідачі , спеціалізовані установи , фонди і програми системи Організації Об'єднаних Націй та іншими зацікавленими організаціями .

Ці координатори призначалися для спільної роботи з п'ятьма іншими органами контролю за дотриманням договорів , спеціальним доповідачем з питання про насильство щодо жінок і спеціальним доповідачем з питань сприяння здійсненню права на достатнє житло , а також з численними підрозділами Організації Об'єднаних Націй , включаючи МОП , ФАО , ЮНЕСКО , ЮНФПА , ЮНІСЕФ , ЮНІФЕМ і ВОЗ . Комітет також призначає координатора для зв'язку з МПС.

В даний час координатором з питань зв'язку з МПС є пані Франсуаза Гаспар з Франції. Координатор МПС спостерігає за роботою МПС і сприяє тому , щоб він вносив свій внесок в роботу Комітету .

У міру того, як Конвенція та Факультативний протокол до неї отримували все більш широке визнання , обмеження на тривалість проведення сесій Комітету , встановлене в пункті 1 статті 20 , стало викликати стурбованість . У 1995 році Комітет привернув увагу до того факту , що він є єдиним органом контролю за дотриманням договорів з прав людини Організації Об'єднаних Націй , час проведення засідань якого обмежується його власними договором , і що це стало серйозною перешкодою для його роботи.

На основі рекомендації Комітету у травні 1995 року восьме засідання держав - учасниць Конвенції внесло поправку в цю статтю , визначивши , що Комітет , як правило , повинен проводити свої сесії щорічно , але їх тривалість визначатиметься на зустрічі держав - учасників і потім затверджуватися Генеральною Асамблеєю .

Ця поправка , схвалена Генеральною Асамблеєю в 1995 році , набуде чинності після того , як за неї проголосують не менше двох третин держав - учасниць Конвенції. Станом на 6 березня 2003 всього 38 з 171 держави - учасниці Конвенції взяли цю поправку.

З 1995 року три держави - учасники Конвенції надавали Комітету можливості для проведення неформальних зустрічей. Неофіційні засідання Комітету відбулися в Мадриді , Іспанія , в 1995 році , Берліні , Німеччина , в 2000 році і Лунді , Швеція , в 2002 році. комітет :

на засіданні у Мадриді завершив свою роботу з підготовки четвертої Всесвітньої конференції з проблем жінок ;

на засіданні в Берліні завершив перегляд своїх правил процедури ,

і на засіданні в Лунді затвердив внесення змін у свої методи роботи.

Секретаріат Комітету

Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок на відміну від п'яти інших органів контролю за дотриманням договорів з прав людини Організації Об'єднаних Націй , діяльність яких забезпечується за підтримки Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини в Женеві, Швейцарія, обслуговується Відділом з поліпшення становища жінок (ВПСЖ), який є частиною Департаменту з економічних і соціальних питань (ДЕСП), що базується в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью - Йорку. ВПСЖ виконує функції секретаріату Комітету, вирішуючи питання по суті, а також проблеми технічного характеру. Відділ надає державам - учасницям Конвенції технічні та консультаційні послуги щодо її здійснення. Він також сприяє взаємодії установ Організації Об'єднаних Націй та інших органів і неурядових організацій ( НУО) з Комітетом і виступає також у якості консультанта для тих, хто цікавиться питанням застосування процедур, встановлених Факультативним протоколом до Конвенції.