6. Рішення Міжнародного суду оон

За час з його створення в 1946 році Суд розглянув більше 120 справ, 80 відсотків з яких - це спори між державами, а 20 відсотків - запити про надання консультативних висновків, подані органами або спеціалізованими установами ООН.

За всю свою історію Суд переживав періоди активної діяльності та відносного бездіяльності. З 1985 року кількість справ, переданих на розгляд Суду, збільшувалася, при цьому в його списку щорічно перебуває більше десятка справ (це число різко збільшилася до 25 у 1999 році). Ця цифра може здатися скромною, проте слід пам'ятати, що, оскільки число потенційних тяжущіхся сторін значно менше, ніж в національних судах (лише близько 210 держав і міжнародних організацій мають доступ до Суду), кількість справ, природно, є малим порівняно з кількістю справ , розглянутих національними судами.

Історія свідчить про те, що в судові органи звертаються частіше під час розрядки, ніж за часів сильної міжнародної напруженості, тому є підстави вважати, що це все більш активне звернення до Суду буде продовжуватися, особливо у зв'язку з тим, що держави можуть придбати «судову звичку »; чим більше вони представляють спорів на розгляд Суду, тим більше вони будуть схильні робити це в майбутньому.

У той же час універсальний характер Суду став більш явним, оскільки тепер справи надходять з усіх частин світу.

Протягом століть держави прагнули зберегти або збільшити свій політичний вплив і економічну міць: вони боролися за землю, енергетичні ресурси, доступ до моря, контроль над містами. Не дивно, що більше половини справ представлених на розгляд стосується територіальних і прикордонних суперечок. Значне число пов'язане з морськими спорами і питаннями, що стосуються морського права. Інша група справ пов'язана з питаннями державної юрисдикції і дипломатичного і консульського права. Найважливіші спори стосувалися тверджень про незаконне застосування сили. Крім того, до Суду звертаються прохання винести рішення за претензіями комерційного характеру або претензіям приватно-правового характеру до однієї держави, яка підтримує іншу державу. Зокрема, у зв'язку з деколонизацией Африки на розгляд Суду було передано велику кількість справ, оскільки нові держави надавали великого значення стабільності своїх кордонів.

У 1986 році в справі, що стосується прикордонної суперечки між Буркіна-Фасо і Малі, сторони повністю визнали прикордонну лінію, встановлену спеціальною камерою, сформованої Судом.

У 1992 році інша камера, сформована Судом, поклала край що існував протягом 90 років між Сальвадором і Гондурасом спору щодо сухопутних і морських кордонів і меж між островами. У 1969 році напруженість, пов'язана з суперечкою, була настільки сильною, що футбольний матч між командами цих двох країн у чемпіонаті світу призвів до короткої, але кровопролитної «футбольної війні».

У середині 90-х Суд вирішив територіальну суперечку між Лівією і Чадом щодо так званої смуги Аозу, району площею 125 000 кв. км в пустелі Сахара, через яку ці дві держави кілька разів воювали. У 1994 році Суд виніс рішення на користь Чаду, і кілька місяців по тому все лівійські війська, що окупували цю територію, були виведені під контролем спостерігачів, спрямованих Радою Безпеки ООН.

У 1999 році Суд також дозволив складний прикордонну суперечку між Ботсваною і Намібією відносно острова на річці Чобе площею 3,5 кв. км. Він постановив, що острів Касік / Седуду належить Ботсвані, і Намібія оголосила, що вона підкориться цьому рішенню.

Суд також зробив внесок у справу розвитку концепції континентального шельфу і встановив метод визначення його кордонів. У двох справах, порушених у 1969 році Німеччиною і Данією і Німеччиною та Нідерландами, що стосуються континентального шельфу Північного моря, Суд постановив, що континентальний шельф являє собою «природне продовження сухопутної території [держави] в морі та під морськими водами [8]». І що його делімітація повинна здійснюватися «за згодою відповідно до принципів справедливості та з урахуванням усіх релевантних обставин». У наступних рішеннях Суд виклав деякі з цих принципів справедливості. Крім того, кілька разів Суд здійснював делімітацію континентальних шельфів, наприклад, в наступних справах: Туніс / Лівія і Лівія / Мальта (Континентальний шельф, 1982 і 1985 роки); Канада / Сполучені Штати (Делімітація морського кордону в районі затоки Мен, 1984 рік) ; і Данія проти Норвегії (Делімітація морського простору в районі між Гренландією та островом Яан-Маєн, 1993 рік).

Міжнародний Суд ООН розглядав і справи, пов'язані з юрисдикцією держав, тобто справи пов'язані зі здійсненням державою його влади щодо іноземних громадян на своїй території або над своїми громадянами на території іноземної держави. Вони зазвичай стосуються питань громадянства, права на притулок або імунітету.

Одним з найбільш відомих прикладів є суперечка між Колумбією і Перу в 50-х роках, що стосується Віктора Рауля Айя де ла Торре, перуанського політика, який знайшов притулок у посольстві Колумбії в Лімі після того, як він був звинувачений в організації змови з метою здійснення військового державного перевороту. У своєму рішенні, прийнятому в листопаді 1950 року, Суд постановив, що Колумбія як держава, що надала притулок, не повинна займатися кваліфікацією злочину (політичного або загальнокримінальної), вчиненого біженцем. Тому Суд прийшов до висновку про те, що притулок не було представлено на законній основі, і виніс постанову про те, що Перу не зобов'язана надавати гарантії безпеки пану Айя де ла Торре, з тим щоб він міг покинути країну.

Однак в іншому рішенні, винесеному через вісім місяців у подальшому справі, Суд дійшов висновку про те, що Колумбія не зобов'язана передавати біженця Перу. У кінцевому рахунку, спір уже вирішено шляхом переговорів, і пан Айя де ла Торре покинув Перу в 1953 році, провівши п'ять років у посольстві Колумбії.

Неодноразово Суду доводилося розглядати справи, пов'язані з дипломатичним і консульським правом. У 1979 році Сполучені Штати порушили в Суді справу, що стосується захоплення їх посольства і затримання їх дипломатичного і консульського персоналу в Тегерані після того, як режим шаха Ірану був повалений, а Аятолла Хомейні став керівником країни.

У своєму рішенні, прийнятому в травні 1980 року, Суд постановив, що Іран зобов'язаний звільнити заручників, повернути посольські приміщення Сполученим Штатам і виплатити відшкодування. Суд не встановив суму цього відшкодування, оскільки згодом у 1981 році сторони уклали Алжирські угоди, відповідно до яких американські заручники були нарешті звільнено. Більш десятка справ про захист приватних і комерційних інтересів розглянув Суд з початку свого існування. У 50-х роках Ліхтенштейн заявив претензію Гватемалі від імені рідріха Ноттебома, колишнього громадянина Німеччини, який у 1939 році отримав громадянство Ліхтенштейну.

Однак у винесеному в 1955 році рішенні Суд постановив, що ця претензія не є прийнятною, оскільки громадянство пана Ноттебома не грунтувалося на справжньої попереднього зв'язку з Ліхтенштейном, так як мета його натуралізації полягала в придбанні статусу громадянина нейтральної країни під час війни.

Через десять років після цього Бельгія пред'явила претензію до Іспанії у зв'язку з прийнятими деякими органами Іспанії в 1948 році рішеннями у справі про банкрутство компанії «Барселона трекшн, лайт і пауер лімітед». «Барселона трекшн» була канадською компанією, акціонерний капітал якої в значній мірі належав бельгійським підданим. Уряд Бельгії вимагало відшкодування за шкоду, завдану її підданим, проте у винесеному в 1970 році рішенні Суд постановив, що Бельгія не володіє для цієї мети процесуальної правоздатністю.

У 1987 році Сполучені Штати представили в спеціальну камеру, сформовану Судом, претензії до Італії, пов'язані з деякими діями влади Італії, що стосуються реквізиції та банкрутства компанії «Елетроніка Сікула С. П. А. (ЕЛСІ)», італійського виробника електронних компонентів, яка повністю належала двом американським компаніям, у тому числі компанії «Рейтеон». У 1989 році камера постановила, що Італія не порушила її Договір про дружбу, торгівлі та судноплавстві зі Сполученими Штатами, підписаний в Римі в 1948 році.

Майже 10 років тому, в 1998 році, Гвінея порушила справу проти Демократичної Республіки Конго на тій підставі, що остання позбавила гвінейського громадянина його власності.

У практиці суду зустрічалися і справи стосуються втручання однієї держави у справи іншої, і застосування сили.

У 1986 році в справі, порушеній Нікарагуа (тоді у владі було сандинистской уряд) проти Сполучених Штатів у зв'язку з американською підтримкою нікарагуанських контрас (Дії військового та напіввійськового характеру в Нікарагуа і проти неї), Суд постановив, що Сполучені Штати, підтримуючи ці сили і ставлячи міни близько портів цієї країни, тобто здійснюючи діяння, які, згідно з рішенням Суду, Сполучені Штати не можуть виправдати, на основі колективної самооборони, - порушили їх міжнародно-правові зобов'язання не втручатися у справи іншої держави, не застосовувати силу щодо іншої держави і не зазіхати на суверенітет іншої держави, а також не перешкоджати мирної морської торгівлі. Відповідно, Суд постановив, що Сполучені Штати повинні виплатити відшкодування. Однак Нікарагуа відкликала свій позов, перш ніж була визначена сума відшкодування. У квітні 1999 року в розпал кризи Югославія звернулася до Суду з проханням про зазначення тимчасових заходів, з тим щоб покласти край бомбардуванням югославської території десятьма країнами - членами НАТО. Однак Суд постановив, що він не володіє юрисдикцією для вказівки таких заходів.

Нещодавно в головний судовий орган ООН був поданий позов проти цілої держави за звинуваченням у геноциді. Позов проти Сербії і Чорногорії, яка стала правонаступницею Югославії, був поданий владою Боснії і Герцеговини. Вони стверджували, що сербський уряд порушив Конвенцію про запобігання геноциду і потурав масових вбивств несербського населення. Але в грудні 2007 року Міжнародний суд ООН визнав Сербію і Чорногорію невинними в геноциді несербського населення на території колишньої Югославії під час громадянських воєн у 1992-1995 роках Реєстр справ Міжнародного Суду значно збільшився за останній час. Рекордним у цьому плані став 1992 рік: було зареєстровано 13 справ. Сьогодні на розгляд Суду представлено вже сімдесят другий справа. З часу свого заснування Суд дав 21 консультативний висновок. А Постійна Палата Міжнародного Правосуддя і Міжнародний Суд ООН в загальному винесли рішення по 101 спірного справі, зробили консультативні висновки по 48 справах.

Якщо виключити труднощі, які пов'язані із здійсненням і деколи виникають під час деяких побічних розглядів (наприклад, розглядів, присвячених розгляду питань про тимчасові заходи), то можна відзначити, що за малим винятком держави з 1946 року дотримувалися рішення Суду і сумлінно виконували їх положення. І тільки одного разу, в 1986 році, Нікарагуа звернулася до Ради Безпеки з проханням забезпечити виконання рішення, яке Суд виніс на її користь у справі проти Сполучених Штатів (Військова і напіввійськова діяльність в Нікарагуа і проти неї). Резолюція, представлена ​​Нікарагуа Раді, не була прийнята через те , що Сполучені Штати використали право вето, проте в 1991 році після виборів, в результаті яких уряд у Нікарагуа змінилося, в ході переговорів між сторонами було досягнуто згоди і справа була виключено зі списку.