4. Поділ міжнародних процедур захисту прав людини за методами та джерелами отримання інформації:

- розгляд періодичних доповідей держав;

- розгляд повідомлень однієї держави - учасниці про те, що інша держава - учасниця не виконує своїх договірних зобов’язань;

- розгляд повідомлень окремих осіб та груп осіб про порушення державою - учасницею прав, викладених у договорі;

- розслідування договірними органами за власною ініціативою випадків систематичного порушення державами - учасницями конвенційних прав.

Міжнародну нормативно-правову базу в сфері прав людини можна поділити на дві частини: конвенційний (матеріально- правовий механізм) – норми договорів, що містять зобов’язання держав щодо визнаних ними формальних прав людини; 2) інституційний (процесуально-правовий) механізм – договірні норми, що регламентують структуру та порядок функціонування контрольних, імплементацій них механізмів, призначених для забезпечення виконання цих зобов’язань. Такий підхід втілено у більшості міжнародних угод про права людини: у початкових розділах – матеріальні норми, в решті – правові основи організації та діяльності відповідного контролюючого органу. (Конвенція ООН про права дитини 1989 р. – Комітет з прав дитини як контролюючий орган).

Міжнародний контроль за дотриманням та захистом прав людини можна визначити як встановлення суб’єктами міжнародного права або органами міжнародних організацій, які здійснюють таку діяльність на основі міжнародних договорів, відповідності законодавчих, судових, адміністративних та інших заходів, політики та фактичної поведінки державами вимогам зобов’язань, взятих нею згідно з цими договорами. Найбільш типовими процедурами, що застосовують міжнародні контрольні механізми, як свідчить сучасна практика, є:

- розгляд періодичних доповідей держав (міжнародний контроль здійснюється шляхом наглядових процедур (моніторингу), частіше за допомогою розгляду періодичних державних доповідей про вжиті заходи для втілення в життя положень певного договору. Більшість сучасних конвенцій з прав людини передбачають процедуру, що полягає в поданні державних доповідей, які є факультативними (система доповідей для ООН) та обов’язковими, тобто встановлюваними певними Конвенціями з прав людини). Процедура подання доповідей встановлена :

1) МПГПП – ст. 40;

2) МПСЕКП – ст. 16-17;

3)Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст 9);

4) Конвенція про припинення злочину апартеїду на покарання за нього (ст. VII);

5) Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації щодо жінок – ст. 18;

6) Конвенція про права дитини – ст. 44.

Регіональні угоди про права:

1) Європейська соціальна хартія 1961р, переглянута 1996 р. – ст. 21-24;

2) Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р. – ст. 25р.

3) Європейській хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р. (ст. 15-16);

4) Американській конвенції про права людини 1969 р. (ст. 42.));

- розгляд повідомлень однієї держави-учасниці про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх договірних зобов’язань (має виключно договірний характер, передбачена в ряді міжнародних конвенцій з прав людини. Обов’язкова процедура – встановлена у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, підписаній 21 грудня 1965 і набула чинності 4 січня 1969 року (підписана 7 березня 1969 р., набула чинності для України 7 квітня 1969 року), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 04.11.1950 р. (дата ратифікації Україною: 17.07.1997 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями, дата набуття чинності для України: 11.09.1997 року), Африканській хартії прав людини і народів (міжнародна регіональна конвенція, що стала основою для кодифікації прав людини і народів на африканському континенті. Прийнята в 1981 р. Асамблеєю глав держав та урядів Організації Африканської Єдності (ОАЄ) і набула чинності 1986 р. після її ратифікації державами-членами. Африканська хартія прав людини і народів іменується також Банжульською хартією (за місцем прийняття — м. Банжул, Гамбія). Містить широкий спектр як соціально-економічних, так і цивільних прав, а також ряд обов'язків людини. Станом на 2009 рік в Хартії беруть участь усі 53 країни-члена Африканського союзу). Ст. 49 Хартії зазначає: «Якщо держава-учасниця цієї Хартії вважає, що інша держава-учвасниця порушила положення Хартії, вона може передати питання відразу у Комісію, направивши повідомлення Голові, Генеральному секретареві Організації африканської єдності і державі, якої це повідомлення стосується». Європейська конвенція про захист прав людини містить у ст. 33 наступне: «Будь-яка договірна сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою договірною стороною». Факультативна процедура – ст. 41 МПГПП: «Держава, яка бере участь у цьому Пакті, може в будь-який час заявити, що вона визнає компетенцію Комітету одержувати і розглядати повідомлення про те, що якась держава-учасниця твердить, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов’язань за цим Пактом. Повідомлення, передбачені цією статтею, можуть братися і розглядатися тільки і тому разі, коли їх подпла держава –учасниця, яка зробила заяву про визнання для себе компетенції цього Комітету. Комітет не приймає ніяких повідомлень, коли вони стосуються держави-учасниці, яка не зробила заяви». Встановлена: Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.(конвенція підписана від імені Уряду Української РСР 27 лютого 1986 року в Нью-Йорку, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 26 січня 1987 р.), Американською конвенції про права людини (або Пакт Сан-Хосе — регіональна конвенція про захист прав людини (головним чином громадянські і політичні), прийнята в 1969 році і вступила в силу в 1978 році. Учасниками можуть бути країни-члени ОАД (Організація Американських Держав, міжнародна організація на американському континенті, заснована в 1948 році для виконання переважно комерційних функ­цій; метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн Західної півкулі. Власне під теперішньою назвою Організація американських держав була створена на основі Панамериканського союзу навесні 1948 року); на вересень 2012 року в конвенції беруть участь 24 з 34 членів ОАД; ще одна країна раніше була учасницею конвенції, але денонсувала її (Тринідад і Тобаго). Одна з 24 учасниць конвенції, Венесуела, у вересні 2012 року оголосила про денонсацію конвенції, яка набуде чинності через рік після оголошення);

- розгляд повідомлень окремих осіб та груп осіб про порушення державою-учасницею прав, викладених у договорі (біль розвинута та ефективна у порівнянні із процедурами розгляду періодичних доповідей та повідомлень про невиконання зобов’язань; зазвичай здійснюється за поданням петиції або скарги будь-якою фізичною особою або групою осіб,що вважають себе потерпілими; такі повідомлення можуть надходити до політичних, квазісудових, судових міжнародних контрольних механізмів тільки за умов членства держави у міжнародній організації або конвенції з прав людини та попереднього визнання нею компетенції таких контрольних органів (Ст. 22 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання). Квазісудовий порядок – Комітет ООН з прав людини, що діє у відповідності із ст. 1 Факультативного протоколу до МПГПП; судовий порядок – Європейський Суд з прав людини, ст. 34 «Індивідуальні заяви»);

- розслідування за власною ініціативою випадків систематичного порушення державами-учасницями конвенційних прав (відповідно до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Комітет проти катувань застосовує процедуру розслідувань за власною ініціативою; п. 1 передбачає, що Комітет отримує вірогідну інформацію, яка, на його думку, містить цілком обґрунтовані дані про систематичне застосування катувань на території певної держави-учасниці, то він пропонує їй співробітничати у розгляді такої інформації та з цією метою подати свої зауваження щодо цієї інформації);

- залучення спеціалізованих установ і компетентних органів ООН до подання експертних висновків та доповідей з приводу здійснення конвенцій (ст. 38 Конвенції про права інвалідів 2006 року);

- запит держав-учасниць додаткової відповідної інформації.