Тема 3. Міжнародне право прав людини та міжнародний захист прав людини. План

1. Міжнародне право прав людини як галузь сучасного міжнародного права.

2. Співвідношення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права.

3. Поняття і види міжнародно-правових механізмів та міжнародного контролю за здійсненням та захистом прав людини.

4. Поділ міжнародних процедур захисту прав людини за методами та джерелами отримання інформації:

- розгляд періодичних доповідей держав;

- розгляд повідомлень однієї держави - учасниці про те, що інша держава - учасниця не виконує своїх договірних зобов’язань;

- розгляд повідомлень окремих осіб та груп осіб про порушення державою - учасницею прав, викладених у договорі;

- розслідування договірними органами за власною ініціативою випадків систематичного порушення державами - учасницями конвенційних прав;

5. Питання про міжнародну правосуб’єктність фізичної особи.

6. Джерела міжнародного захисту прав людини.

1. Міжнародне право прав людини (мппл) як галузь сучасного міжнародного права.

Вітчизняні вчені (Мицик В.В, Буткевич В.Г., Лукашук І.І.) виділяють дві галузі сучасного міжнародного права: міжнародне право прав людини – International Human Rights Law, та міжнародне гуманітарне право – International Humanitarian Law, яке ще іменують правом збройних конфліктів – Humanitarian Law of Armed Conflict. Деякі вчені вважають міжнародне право захисту прав людини та основних свобод інститутом міжнародного гуманітарного права (Черниченко С.В., Ігнатенко Г.В. і т д.) Інші вважають його однією з головних галузей сучасного міжнародного права (Лукашук І.І, Буткевич В.Г., Ісакович С.В.).

МППЛ - галузь сучас. міжнародного права; сукупність норм, які регулюють співробітництво держав і міжнар. організацій у розробці міжнар. стандартів з прав людини, їх імплементації в міжнар. і внутр. правопорядок, у створенні міжнар. органів та спеціаліз. установ з питань захисту прав людини та організації їх діяльності, а також у дотриманні процедур захисту цих прав на міжнар. рівні. Одним з осн. принципів сучас. загального міжнар. права є всеосяжне поважання прав людини і гр-нина. Сформувавшись в епоху вел. бурж. революцій кін. 18 ст., цей принцип дістав втілення у Статуті ООН. У його преамбулі підкреслено готовність держав — членів ООН утверджувати віру в осн. права людини, у гідність і цінність людської особистості, в рівноправність чоловіків і жінок. Уст. 1, яка визначає цілі ООН, йдеться про с півробітництво «у заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії». Особливе значення має положення ст. 55, згідно з якою ООН сприяє: підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і умовам екон. та соціального прогресу і розвитку; заг. повазі й дотриманню прав людини та осн. свобод для всіх. Крім Статуту ООН, осн. джерелами М. п. п. л. вважаються Загальна декларація прав людини 1948, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966, прийняті ООН. Закріплені в цих документах універсальні норми встановлюють обов'язок держав поважати права та осн. свободи людини без будь-якої дискримінації.

Як галузь сучас. міжнар. права, М. п. п. л., у свою чергу, складається з численних підгалузей — специф. систем регулювання правовідносин стосовно встановлення стандартів прав людини та їх здійснення, задоволення соціальних потреб. У найзагальнішому вигляді виокремлюють громадян, і поліг, права, з одного боку, та економічні, соціальні і культурні — з іншого. В межах цієї заг. класифікації сформувалися численні підгалузі М. п. п. л.: права жінок; права дітей; права біженців і мігрантів; захист прав людини у збройних конфліктах; права затриманих або ув'язнених осіб; права людини у соціальній і труд, сферах; запобігання дискримінації; припинення злочинів проти прав людини і гр-нина (заборона геноциду, апартеїду, рабства та ін.); права народів, у т. ч. право на самовизначення, та ін. М. п. п. л. містить норми-стандарти, які мають імплементуватися у міжнар. та нац. правопорядок; норми, які регулюють діяльність (у т. ч. правотворчу) інституц. і конвенц. органів та міжнар. організацій у царині захисту прав людини; процедури звернень фіз. осіб та неуряд. організацій за захистом прав людини на міжнар. рівні. М. п. п. л. заохочує індивіда до активного захисту своїх прав, надаючи йому широкі повноваження, тобто індивід розуміється як специфічний суб'єкт міжнар. права. Про це свідчить прийнята під егідою ООН Декларація про право та відповідальність індивіда, груп та органів суспільства щодо здійснення і захисту універсально визначених прав людини та основних свобод 1998.

У М. п. п. л. на універсальному і регіон, рівнях склалася система контролю за виконанням д-вами своїх зобов'язань у сфері захисту прав людини, а також імплементації міжнар. стандартів прав людини у внутр. правопорядок (Офіс Верховного комісара ООН з прав людини; органи, що утворені й діють відповідно до міжнар. договорів з прав людини: міжнар. організації системи ООН — МОП, ЮНЕСКО та ін.).

Поряд з універсальним М. п. п. л. сформувалися і діють регіон, системи цього права: європ. система захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ); американська система захисту прав людини; система, яка функціонує у межах Організації африканської єдності, та ін.

Конституція України у розд. II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» закріпила права та осн. свободи людини, які своїм змістом, системою і засобами захисту відповідають принциповим вимогам сучасного М. п. п. л. Одним з найважливіших є положення про те, що «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» (ст. 55 Конституції України).