4. Три покоління прав людини.

З моменту виникнення прав людини пропонувалися їх різні класифікації. Практичного значення класифікація основних прав набуває при розробці, творенні конституцій і інших законів будь-якої держави, оскільки здатна забезпечити повноту і обґрунтованість послідовності викладу таких прав у законодавстві, а також диференційованому визначенню юридичних засобів їх охорони та захисту. Від так тривалий проміжок часу права і свободи особи за часом виникнення поділялися на права і свободи першого, другого і третього поколінь. Однак у 21 ст. завдяки прогресивному розвитку біологічних та медичних знань започатковується нова група прав людини, які отримали назву – біологічні. Біологічні права чи по-іншому соматичні права (від гр.. soma - тіло) все частіше відносяться поряд з громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними чи колективними правами до четвертого покоління прав, яке перебуває у процесі становлення.

Класифікація прав людини за поколіннями здебільшого вважається досить умовною (В.В. Мицик, В. Г. Буткевич, Л.Г. Задорожній). На думку юриста –міжнародника Л. Хенкена, проведення ієрархії прав людини не повинне мати місце. Концепція прав людини є динамічною і постійно перебуває у розвитку. Підхід до поділу прав може також послабити саму ідею фундаментальних прав та ввести додаткову плутанину в усталену систему прав людини.

До прав і свобод першого покоління відносять традиційні ліберальні цінності, суть яких зводилась до обмеження втручання держави у сферу особистої свободи і створення умов для участі громадян у здійсненні управлінських повноважень з метою обмеження державної влади шляхом контролю над її організацією і функціонуванням. Правами першого покоління є громадянські і політичні права і свободи, права, проголошені в період буржуазних революцій.

Соціально-економічні і культурні права є правами другого покоління (19-20 ст., виникли здебільшого у період після Першої Світової війни), для їх забезпечення і реалізації одного лише невтручання з боку держави замало, вона повинна створювати належні умови для їх реалізації і захисту. Ці права з’являються як наслідок проведення заходів, спрямованих на пом’якшення різких соціальних протиріч, що виникли у процесі розвитку капіталістичних відносин. Головними ідейними втілювачами стали соціалісти і «нові ліберали» (Т.Х Грін, Л. Т. Хобгаус, Дж. А. Хобсон), які наполягали на перегляді негативної концепції свободи. Новий лібералізм висунув ідею інноваційного відновлення суспільства за допомогою здійснення соціальних реформ. Друге покоління утворюють швидше позитивні, ніж негативні права.

Досягти універсальності і стати прийнятними для різних культур права людини лише могли за умови інтеграції до свого складу права народів і культур. Третім поколінням прав і свобод є колективні права (права солідарності) (крах колоніалізму і поява нових незалежних держав, сформовані після прийняття Міжнародного Білля прав людини), які формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої суспільної групи. Вони характеризують не індивідуальний статус особи, а її приналежність до певної спільності (солідаристські, колективні права).

Природа прав третього покоління є предметом гострих дискусій. Так К. Васею, В.В. Мицик і Р. А. Мюллерсон колективними вважають наступні права: право на розвиток, на мир, незалежність, самовизначення, територіальну цілісність, суверенітет, позбавлення від колоніальної залежності, право на гідне життя, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток, на спільне надбання людства, на комунікацію. Згідно з точкою зору М. Антонович, виділяють 6 солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу і боротьбу народів за незалежність, а також вимогу змінити розподіл влади, багатства та інших цінностей. Це такі права як право на політичне, економічне, соціальне і культурне самовизначення: право на економічний і соціальний розвиток та право на користування спільною спадщиною людства. Інші три прав – право на мир, право на безпечне і здорове довкілля і право на гуманітарну допомогу – передбачають безсилля національної держави у певних сферах. Всі шість прав належать до колективних, оскільки вимагають зусилля всіх соціальних сил, і водночас, виражають індивідуальні потреби людини.

Утвердження соматичних прав відбувалося із розвитком біоетики, головне завдання якої - пізнання людських цінностей, співставлення права і моралі, запровадження певних обмежень розвитку соматичних прав. Під соматичними розуміють визначену суспільство і державою можливість визначеної поведінки, яка виражається у повноваженнях людини повністю розпоряджатися своїм тілом, тобто важливим аспектом у цьому питанні є принципове визнання права. Четверте покоління прав людини — це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, яка базується на автономії людини, у межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії. Автономія людини — це суверенна особиста сфера людини, що надає їй можливість незалежного волевиявлення, самовизначення, яке ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права, і має бути гарантовано захищена від втручання інших суб´єктів, зокрема держави.

Серед соматичних прав: право на смерть, право людини відносно її органів, репродуктивні права людини (право на штучне запліднення і т д.), право на зміну статі, на клонування свого організму чи окремих його органів, право на трансплантацію органів, використання евтаназії тощо.

Міжнародно-правове регулювання окремих аспектів концепції соматичних прав людини відбувається на міжнародному (в рамках ООН), європейському регіональному (в рамках Ради Європи і ЄС) рівнях. США виступають за повну заборону клонування людини, більшість країн Європи – за часткову заборону, пропонуючи дозволити клонування в терапевтичних цілях.

У рамках Ради Європи питання регулювання соматичних прав людини здійснюється шляхом прийняття рекомендацій Комітетом Міністрів Ради Європи та Парламентської Асамблеї Ради Європи, шляхом прийняття міжнародних конвенцій, а також шляхом прийняття рішень Європейським Судом з прав людини. У рамках ЄС згідно ст. 3 Хартії основних прав людини ЄС також встановлюється заборона використання тіла людини та його частин у якості наживи, заборона репродуктивного клонування людини.

Поряд з біологічними правами у доктрині міжнародного права останнім часом виділяють екологічні права. У контексті захисту екологічних прав доцільно навести думку віце президента Міжнародного Суду ООН Крістофера Грегорі Веєрамантрі у справі «Габчиково – Надьмарош» (Угорщина проти Словакії, подана в суд 2 липня 1993 р.), де зазначено, що захист навколишнього середовища є важливою складовою сучасної доктрини прав людини. Захист навколишнього середовища являє собою sine qua non для багатьої прав людини (право на життя, здоров’я), а школа навколишньому середовищу може призвести до порушення та зламу всіх прав людини.

В універсальному міжнародному праві не має спеціальних норм, які б кодифікували екологічні права людини, а це ускладнює процес їх захисту. Міжнародною спільнотою досягнуто консенсусу щодо таки прав: право на навколишнє середовище, на доступ до екологічної інформації, на участь суспільства у прийнятті рішень, які стосуються природного середовища, на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Прийняття міжнародно0 правових документів, які б кодифікували екологічні права, необхідно з урахуванням нових екологічних прав: право на здоров’я, прво на доступ до питної води, право власності на природні ресурси. У якості нової сучасної тенденції виступають права корінних народів на гідне навколишнє середовище та пріоритетний доступ до природних ресурсів (згідно з Декларацією ООН про права корінних народів 2007 року). Пропонується прийняти Міжнародний пакт про екологічні права, оскільки тільки із закріпленням будь-якої категорії права у міжнародно-правовому полі надалі в теорії міжнародного права будуть розвиватися не лише доктрина «четвертого покоління», а й доктрина «п’яти поколінь». В рамках ЄС Хартією основних прав ЄС вже визначено, що політики ЄС повинні включати підвищений рівень захисту навколишнього середовища, забезпечити покращення якості відповідно до принципів стійкого розвитку (ст. 37 Хартії).