2. Соціальний, філософський та правовий аспекти прав людини. Визначення терміну “права людини”.

Термін «права людини» має філософський, соціальний та правовий аспекти. З філософського погляду за визначенням Г.В.Ф. Гегеля «Право полягає у тому, що наявне буття взагалі є наявне буття вільної волі. Тим самим право є свобода як ідея»⁵. Дж. Фінніс у своїй відомій праці «Природне право і природні права» зазначає, що «права людини» - сучасна ідіома, що постала замість ідіоми «природні права».

Соціальний вимір терміну «права людини» - «це певні можливості, що ґрунтуються на загальнолюдській моралі, та необхідні людині для її існування і розвитку в конкретних історичних умовах», які мають бути загальні та рівні для всіх (Т. Андрусяк).⁶

У слов'янських мовах слово "право" вживається на позначення понять, котрі відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави і має загальносоціальну природу, є загальносоціальним феноменом. Інше ж явище, поняття про яке також позначається цим терміном, - це наслідок виключно державної діяльності, втілення її волевиявлення. Необхідно розрізняти право загальносоціальне і юридичне.

Загальносоціальне право - це певні можливості учасників суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Саме соціальні можливості суб'єкта і становлять онтологічну сутність його прав.

Залежно від виду носіїв цих можливостей розрізняють:

права людини;

o права сім'ї;

o нації (народу),

o інших соціальних спільнот (класів, суспільних прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо);

o права людства.

В теорії права термін «права людини» має значення юридичних прав. Права людини – це юридичні права кожного індивіда, що містяться у законі, який захищає їхні інтереси та гідність (тобто, позитивні права і свободи, які забезпечуються національним і міжнародним правом) (Н. Мак-Кормік).

Права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей (Рабіновіч П.). ⁷

Права людини принципово відрізняються від інших прав за двома аспектами.

По-перше, вони характеризуються тим, що:

• належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чи отримувати від когось);

• у визначених законом межах вони є невід'ємними;

• всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою.

По-друге, основні обов'язки, що випливають з прав людини, покладені на держави та їхні уряди, а не на інших людей.

Основним у характеристиці прав людини є те, що вони повинні бути під захистом закону. Більше того, будь-які суперечки стосовно цих прав мають розглядатися компетентним, безстороннім і незалежним судом, який застосовуватиме процедури, що забезпечать повну рівноправність та справедливість щодо всіх сторін, і вирішуватиме суперечку згідно з існуючими законами, що відомі громадськості та відкрито проголошені.

Позитивні права людини – це певні блага і можливості, які не надаються, а лише охороняються і гарантуються державою, діють незалежно від їх законодавчого закріплення і державних кордонів, якими людина наділена внаслідок того, що вона є людиною від народження (В.В. Мицик)

Права людини – це комплекс прав і свобод, суттєвих для характеристики правового статусу особи. До міжнародного права належать лише зобов’язання поважати права людини, самі ж права і свободи надаються індивідам державами через їхнє внутрішнє право⁸ (Словник з міжнародного права)

У позитивному, юридичному значенні права людини виражаються в комплексі благ і можливостей особи, які гарантуються державою в національному законодавстві та міжнародних договорах і звичаях їх державами – учасницями.