7. До Міжнародного біллю про права людини не входить (не входять):

А) Загальна декларація прав людини (1948) (United Nations Universal Declaration of Human Rights);

Б) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (International Covenant on Civil and Political Rights, adopted and opened for signature, ratification and accession by General Assembly resolution 2200A (XXI) of 16 December 1966, entry into force 23 March 1976, in accordance with Article 49); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, adopted and opened for signature, ratification and accession by General Assembly resolution 2200A (XXI) of 16 December 1966, entry into force 3 January 1976, in accordance with article 27);

В) Міжнародний пакт про екологічні права (International Covenant on ecological rights, adopted and opened for signature, ratification and accession by General Assembly resolution 2200A (XXI) of 5 December 1966, entry into force 23 March 1976, in accordance with Article 49);

Г) Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1976) (- Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights); 2-й Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права про відміну смертної кари (1991) (Second Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights, aiming at the abolition of the death penalty, adopted by the General Assembly by its resolution 44/128 of 15 December 1989).

Відмітьте правильну (правильні) відповідь (відповіді)

Тема 2. Поняття, природа та сутність прав людини. План

1. Джерела міжнародно-правових норм з прав людини.

2. Соціальний, філософський та правовий аспекти прав людини. Визначення терміну “права людини”.

3. Поняття прав і свобод людини та їх класифікація.

4. Три покоління прав людини.

5. Природно-правова, позитивістська та ліберальна теорії щодо сутності прав людини.

6. Універсальність прав людини. Універсалізм і партикуляризм прав людини. Етноцентризм. Культурний релятивизм прав людини.

1. Джерела міжнародно-правових норм з прав людини.

Права людини стають окремою системою у міжнародному праві тільки в 20 столітті. У традиційному міжнародному праві відносини між людиною і державою, звичайно, визначалися, як національні інтереси держави. Тільки в 20 столітті з'являється міжнародне право прав людини. Хоча ще в 1906 р. у Берні підписано Конвенцію щодо захисту жінок від роботи у нічну зміну, першим справді міжнародним договором з прав людини вважається Конвенція проти рабства, яка була прийнята у 1926 р. і набула чинності наступного року.

Жахливі злочини другої світової війни поклали край традиційній точці зору, що держави самі вирішують, яким чином їм ставитися до своїх громадян. Підписанням Статуту Організації Об'єднаних Націй 26 червня 1945 року права людини були віднесені до сфери міжнародного права. Всі держави-учасниці ООН домовилися вживати заходів щодо захисту прав людини. На початку 1946 року була утворена Комісія ООН з прав людини. А 10 грудня 1948 року у Парижі Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Загальну, або Всесвітню декларацію прав людини. Пізніше цей день було проголошено Днем прав людини.

Джерелами міжнародно-правових норм з прав людини (як міжнародно-правових норм міжнародного публічного права) відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН (The International Court of Justice (ICJ)), заснованого Статутом ООН, є:

• міжнародні конвенції як загального, так і спеціального характеру. За післявоєнний період було укладено і набрало чинності більше 40 великих міжнародних конвенцій щодо захисту прав людини;

• міжнародне звичаєве право;

• загальні принципи права;

• судові рішення та наукові розробки найбільш висококваліфікованих спеціалістів з міжнародного права.

Також міжнародно-правові норми з прав людини можуть містити рішення міжнародних органів, якщо договір, яким засновано даний орган, надає йому повноваження приймати обов'язкові для виконання рішення.

Протягом 50-60-х років усе більше і більше країн ставало членами ООН. При вступі вони мусили формально визнати Статут ООН, поставивши підписи під принципами й ідеями, викладеними в Загальній декларації прав людини. Це зобов'язання було остаточно визначене у Тегеранській прокламації (1968), прийнятій Першою світовою конференцією з прав людини.

Після 50-х років багато міжнародно-правових документів підтримало і поширило принципи та ідеї, викладені в Загальній декларації прав людини. Зокрема, сформовано Міжнародну хартію прав людини, або Міжнародний білль про права людини, до якого входять:

• Загальна декларація прав людини (1948) (United Nations Universal Declaration of Human Rights);

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права International Covenant on Civil and Political Rights, adopted and opened for signature, ratification and accession by General Assembly resolution 2200A (XXI) of 16 December 1966 entry into force 23 March 1976, in accordance with Article 49;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, adopted and opened for signature, ratification and accession by General Assembly resolution 2200A (XXI) of 16 December 1966 entry into force 3 January 1976, in accordance with article 27;

• Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1976) (- Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights);

• 2-й Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права про відміну смертної кари (1991). Second Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights, aiming at the abolition of the death penalty, adopted by the General Assembly by its resolution 44/128 of 15 December 1989.