5. Склад, повноваження та юрисдикція Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини

Протокол № 11 до Європейської конвенції з прав людини вступив в силу 1 листопада 1998 року. Оскільки видання «Короткого путівника» було підготовлено до цієї дати і до часу запровадження Регламенту Суду, то в цьому розділі наводиться лише фактичний огляд інституційних та процедурних механізмів, які визначаються в новій версії Конвенції.

Склад Суду

У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції. Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям:

[Вони] повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі». Усі питання, які виникають у зв’язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на шість років. Судді можуть бути переобрані.

Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).

2. Структура і юрисдикція Суду

Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати.

Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.

Більша частина роботи Суду здійснюється на другому рівні його організаційної структури, в палатах, до складу яких входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від заінтересованої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді.

Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.

Третій рівень, на якому здійснюється робота Суду, є рівнем Великої палати, до складу якої входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду.

Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках. По-перше, відповідно до статті 30, палата може відмовитись від свої юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше... якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.

Перший із цих критеріїв застосовується також до другого типу передання справ на розгляд Великої палати, які визначаються в статті 43 Конвенції. Згідно цієї статті будь-яка сторона у справі, відносно якої палата винесла ухвалу, має в своєму розпорядженні три місяці для того, щоб звернутись із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати. Колегія у складі п’яти суддів ухвалює рішення про передання справи до Великої палати, якщо справа «порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції…» або «важливе питання загального значення.» Якщо колегія не приймає клопотання, то ухвала палати стає остаточною.

В статті 47 Конвенції йдеться про третій тип передання справ на розгляд Великої палати, коли вимагається надавати консультативні висновки. Запит щодо консультативних висновків може зробити тільки Комітет міністрів Ради Європи і лише за винятково специфічних умов; в такому запиті може йти мова лише про «правові питання, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї».