1.Реактивність: визначення, класифікація,характеристика

Реактивність – це властивість організму відповідати зміною життєдіяльності на різні впливи зовнішнього середовища. Зміни реактивності є процесами , головним чином, захисного , пристосувального характеру.

Види реактивності:

• Біологічна( видова або первинна) – визначається насамперед спадковими факторами і виражає здатність організму реагувати на різі впливи навколишнього середовища зміною життєдіяльності захисно-пристосувального характеру в межах норми реакцій даного біологічного виду.( несприйнятливість людини до чуми рогатої худоби, зимова сплячка тварин)

• Групова – властива певним групам організмів в межах одного виду.За походження може бути спадковою і набутою. Групи можна виділяти за віком,статтю, професією,конституцією та інші. (реактивність людей з синдромом Марфана,реактивність спортсменів)

• Індивідуальна – залежить від умов середовища в яких розвивається конкретний організм, може бути і спадковою, і набутою.

Індивідуальна реактивність може бути специфічною ( здатність утворювати тіла на антигенні подразники) і неспецифічною ( реалізується за допомогою нервової, ендокринної системи,біологічних бар*єрів, СМФ)

Залежно від адекватності сили відповіді розрізняють патологічну і фізіологічну форми реактивності. Нормергія – стан реактивності, при якому відповідь організму на подразник є адекватною і за силою і за спрямованістю.

Виокремлюють 4 форми патологічної реактивності :

Гіперергічна – надмірна реакція на подразник, що перевищує його силу( переважання процесів збудження над гальмуванням, автоімунні, імуноагресивні, алергічні реакції,судоми,безсоння)

Гіпергічна – недостатня відповідь на подразник, переважання процесів гальмування над процесами збудження( імудодефіцитні, імунодепресивні стани, наркоз,синдром « лінивих фагоцитів»

Анергічна – повна відсутність реакцій на подразник 9 аналгезія, арефлексія)

Дизергічна – відповідь є спотвореною,неадекватною ( нервовий тік, патологічні рефлекси)

Реактивність властива всім рівням організації живого:

Молекулярний – дисоціація гемоглобіну

Клітинний – здійснення лейкоцитами фагоцитозу

Органний – здатність ізольованого органу змінювати свою діяльність у відповідь на різні подразники

Системний – створення імунонейроендокринної регуляції, що є визначальною у формуванні реактивності організму.

2.Резистентність : визначення, класифікація,характеристика

Резистентність – це стійкість організму до дії потогенних фактрів. Резистентність тісно пов*язана з реативністю,відображаючи разом основні властивості живого.

Розрізняють резистентність пасивну і активну.

Пасивна – пов*язана з анатомо-фізіологічними особливостями організму, не спостерігається активних реакцій організму на даний патогенний чинник.

• Існування перешкод між організмом та патогенним чинником ( біологічні бар*єри)

• Відсутність структур,які здатні взаємодіяти з патогенний чинником ( відсутність рецепторів до певних вірусів чи антигенів)

• Знищення патогенного чинника реакціями і механізмами, які не пов*язані з ним конкретно ( знищення лізоцимом мікроорганізмів)

• Сповільнення або затримка включення патологічних реакцій ( наркоз)

Активна – зумовлена захисно-пристосувальними механізмами, відбувається з затратами енергії. 9 антитілоутворення,гіпервентиляція легень при гіпоксії)

Резистентність може бути вродженою ( первинна опірність організму ,зумовлена спадковими факторами , стійкість до уф-випромінювання у представників негроїдної раси), і набутою, яку в свою чергу поділяють на активну ( посилення стійкості до інфекції в результаті вакцинації) і пасивну ( серототерапія).

Специфічна резистентність об*єднає реакції організму,які розвиваються проти конкретного антигена в межах імунологічної реактивності. Неспецифічна – за допомогою стереотипних механізмів, вироблених в процесі еволюції.( біологічні бар*єри, СМФ)

51.Патологія тканинного росту: гіпо- і гіпербіотичні процеси, їх характеристика.

Ріст тканин – суворо регульований процес, який здійснюється на трьох рівнях : центральна система регуляції, тканинна, а також генний механізм регуляції. Порушення будь-якої ланки процесу розмноження клітини і його регуляції призводять до кількісних і якісних змін росту.

За класифікацією А.Д.Адо :

Гіпербіотичні процеси - надмірний ріст і розмноження клітин і тканин. До них відносять гіпертрофію,гіперплазію, регенерацію та пухлини.

Гіпертрофія – збільшення об*єму органа, тканини, клітини, гіперплазія – збільшення кількості клітин. Гіпертрофія може бути справжньою (пропорційне збільшення паренхіми та інших тканин органа, зростання функціональної здатності у фізіологічних умовах) і несправжньою (розростання інших тканин, найчастіше сполучної,зниження функціональної здатності), фізіологічною і патологічною . В залежності від причини гіпертрофія може бути робоча, регенераційна і кореляційна.

Регенерація – процес відновлення зруйнованих або втрачених тканин і органів.

Пухлинний процес – це типовий патологічний процес,що характеризується нерегульованим

необмеженим розростанням тканини, не пов*язанного із загальною структурою чи функціями

органу.

Гіпобіотичні – недостатній ріст та розмноження клітин і тканин.

Атрофія – зменшення об*єму клітин,який призводить до зменшення органа або тканини внаслідок розладу їх живлення або порушення обміну речовин. За механізмом розвитку – серез бездіяльність,внаслідок денервації і від тривалого здавлювання органу.

Дистрофія - патологічний процес, в основі якого лежать порушення обміну речовин в клітинах (тканинах) , що призводить до структурних змін у них. Головна причина розвитку – порушення клітинних або позаклітинних механізмів трофіки.

52.Пухлини,визначення,етіологія,патогенез.

Пухлинний процес – це типовий патологічний процес,що характеризується нерегульованим необмеженим розростанням тканини, не пов*язанного із загальною структурою чи функціями органу.

Фактори,що здатні викликати перетворення нормальної клітини в пухлинну називають канцерогенними або бластомогенними. Для них характерна відсутність субпорогових канцерогенних доз, а також ефект сумації і кумуляції.

• Хімічний канцерогенез( поділяється на виробничий – ароматичні сполуки, вінілхлорид, сполуки металів,азбест , лікарський- ДЕС, циклофосфамід , природній – афлатоксинимиш*як)

• Фізичний (ультрафіолетові промені, іонізуюче випромінювання)

• Вірусний

Фактори різні за природою і механізмом впливу але однакові за здатністю до порушення регуляції клітинного поділу.

Канцерогенез – тривалий час накопичення генетичних пошкоджень.

Виникнення пухлини – це багатостадійний процес, який включає 3 етапи

1.трансформація – клітини набувають здатності безмежно розмножуватись і передавати цю властивість дочірнім клітинам у спадок.

2.промоція – стимулювання трансформованих клітин до поділу

3.прогресія – стійкі якісні зміни властивостей пухлини, в міру її росту,переважно у вигляді малігнізації.

У процесі канцерогенезу і прогресії клітини втрачають свою диференціацію,повертаючись до ембріонального стану.