Художня специфіка забавлянок

Забавлянки переповнені динамічними картинами життя: тут і сорока варить кашу, і котик воду носить, і дід ловить щук, і баба їде на котові, і танцює ріпа з маком, і коники в житі. За всім цим відчуваємо несказанне щастя буття на Білому Світі. «Рух – основа образної системи забавлянок. Різко змінюється одна картина за одною, увага дитини не затримується довго на якій-небудь сцені. Тут що не вірш, то новий поворот теми», – пише В.П.Анікін. ¹⁶². Та за всім цим ми бачимо реальних людей та тварин, картини побуту. Уява дитини творить світ на основі забавлянки, але не окремо від реалій життя, а на їх основі

Г.В.Довженок вважає, що визначальне місце в художній тканині більшості забавлянок належить звуковому оформленню, яке виявляється в численних алітераціях, асонансах, звуконаслідуваннях – прямих і таких, що набрали форм повнозначних частин мови. Інколи евфонічні прийоми пов’язані зі змістом твору. В більшості ж випадків вони надають йому наспівності, особливого звучання, що важливо саме для цього жанру, оскільки для немовлят значення слів ще лишається недоступним, і сприймають вони лише загальне звучання твору¹⁶³.

Незалежність сприйняття емоційного змісту мови від її логічного змісту має фізіологічну основу: дослідження, проведені у багатьох лабораторіях світу, засвідчили, що логічний зміст мови людина сприймає лівою півкулею мозку, а емоційний – правою, отож, діти в ранньому віці, ще не знаючи мови, володіють мовою емоцій, цією мовою спілкуються з дорослими і прекрасно розуміють один одного. Період цей наука розглядає як відображення певної стадії еволюції людини, що передувала появі у древніх людей логічної мови¹⁶⁴.

В українських забавлянках спостерігаємо велику кількість звуконаслідувальних слів: писк горобенят (пі-пі-пі), плач маленького зайчика (ску, скугу), спів півника (ку-ку-рі-ку), гук журавлів (трі-рі-рі), скрекіт сороки (скро-ко-ко). Часто використовується повторення слів на означення руху («Їде, їде пан», «гойда, гойда»), дій («печу, печу хлібчик», «куй, куй, чобіток»), слова-звертання («ковалю, ковалю», «зайчику, зайчику»). Такі повтори сприяли розвитку інтелекту дитини, тренували пам’ять, зосереджували увагу. К.Д.Ушинський вважав, що саме через повтори фольклорний твір надзвичайно швидко закарбовується в пам’яті дитини з усіма своїми мальовничими дрібницями і народними виразами.

Г.В.Довженок стверджує, що повторюваність у поєднанні з різноманітністю, зміною ритмічного малюнка в межах довших творів, жести, інтонація – все це мало сприяти зосередженню дитячої уваги, розвитку мнемонічних якостей, а звідси – й загальному розвитку дитини¹⁶⁵.

Забавлянки не існують ізольовано від інших фольклорних жанрів, а взаємодіють з ними. Так, вони часом виступають перехідним жанром між забавлянкою та колисковою. Свідченням цього є той факт, що їх інколи використовують з метою приспати дитину, наприклад:

Ой ти, коте Марку,

Ходиш по ярмарку,

Не торгуєш, не купуєш,

Тільки робиш сварку.

Геть побив горнятко,

Сполохав курчатко,

Вкрав у баби сало

Ще й кричить, що мало¹⁶⁶.

До розряду забавлянок перейшли також деякі танцювальні пісні.

Наприклад, коли дитина починає стояти на ніжках, тримаючись за бильце ліжечка чи колисочки, їй співають:

Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком,

А цибуля з часником,

А дівчина з козаком¹⁶⁷.

Іноді замість слова «дівчина» називають ім’я дитини, для якої співається забавлянка.

Найчастіше забавлянки читаються та рецитуються, проте серед них є чимало таких, що мають розвинену пісенну форму.