Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фольклор НВК 1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.04 Mб
Скачать

Основні сюжети та мотиви соціально-побутових казок

У дидактичних казках відображено світоглядні уявлення наших предків про Долю, Щастя, Злидні, Смерть, Біду, розуміння матеріального достатку, багатства як запоруку безтурботного достойного життя людини в суспільстві. Вони пропонують «певні етичні рецепти, описують в чисто національному народному стилі антропоморфні істоти, що їх треба задобрити або, навпаки, позбавитися, щоб жити спокійно».89 Доленосні істоти антропоморфізовані, тому й діють так, як люди, і зовні нагадують людей, як, наприклад, у казці «Злидні»: «Пішов він полем додому та з горя й заспівав. І чує, ніби хтось йому підспівує, і все тоненькими голосами. Оглянувся-нема нікого: місяць світить, сніг на полі. Почав співати-знову хтось підтягає. «Невже я з тієї води впився?» – думає бідолаха, а далі й питає:

– Хто це мені підспівує?

– Ми... А ми все тобі шкодимо, щоб ти ніколи не розжився. Як стружеш, – ми руку тобі підбиваємо, щоб ти дошку зіпсував або руку скалічив; а як продаєш – ціну купцям шепчем, щоб дешевше давали, а як купуєш – ціну набиваємо. Ми тобі корів зморили і хату спалили, і діти твої від нас хорують».90

У ролі злотворця часом виступає антропоморфізований образ Смерті. Так, у казці «Бідний чоловік і Смерть» вона спочатку допомагає бідняку, проте у вирішальну мить з’являється, щоб забрати життя. Така її ціна взамін наданих нею благ.

В казках про солдата та Смерть вона вже не переможець, не володар людського життя, вона сама переможена, герой сміється над нею: «От вона до солдата та:

– Подай, – кричить, – душу!

А солдат розшморгнув торбинку та:

– А в торбинку!

Вона у неї і вскочила. Він зашморгнув її там та й закинув у болото».91

Мотив замикання та звільнення злотворців, на думку дослідників, виражає іронічне ставлення до ідеї фаталізму. Особливо це чітко прослідковується у фольклорі українців, для ментальності яких завжди було притаманним вдарити лихом об землю і або заспівати, або закрутитись у вихорі гопака чи з усім завзяттям стати на прю із самою Долею. Так, у казці «Козаки та Смерть» йдеться про те, як козаки саму смерть обдурили, навіявши їй думку про те, що вони вже на цьому світі приймають пекельну муку:

«Вийняв козак люльку, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона сама понюхала!..

Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

– А що ж воно, добре? - питає Смерть.

– Та як кому! - каже козак.

– Ану, дай спробувати! - просить Смерть.

– На, милостива пані!

Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона – аж косу впустила!

– Цур же йому, – каже, – яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!

– Отак, як бачиш! – каже козак. – Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти!..

– А! – каже Смерть. – Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука вмерти, а от ти чхай іще п’ятдесят літ.

От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті».92

Мотив виловлювання та спалення, обману злих духів походить з глибини віків, від міфологічного часу, до нас він дійшов у ритуалі спалення опудала Марени, гоніння та спалення Шуліки, в похоронах Коструби. Витоки зооморфних образів на зразок Долі, Недолі, Біди, Смерті, Злиднів – у світогляді епохи первісного мисливства та збиральництва, коли сформувався культ благовісно-злоносного тотему, що був символом-культом первісного роду.

Казки про Правду та Кривду становлять значну частину української народної оповідної традиції. В антитезі “правда – кривда” прихована глибока філософська суть. Наші предки сприймали світ в протиставленнях, які відображали час, простір, суспільство. Найпоширенішим було протиставлення хаосу та космосу. Саме з первісного хаосу виділилось Світове Дерево, на яке, як на вісь, стали нанизуватися всі поняття, від конкретних до абстрактних. Світ Прави, правди, світ богів розміщався на його кронах, а світ Кривди, антисвіт, світ зла – в коренях. Згідно з горизонталлю Світового Дерева, за рухом Сонця людина встановила поняття лівого та правого. На молитву вона поверталася на схід, отож з правої руки у неї був південь, а з лівої північ. В зв’язку з цим, у народних повір’ях протиставлення півдня та півночі узгоджувалося з лівою та правою сторонами. А значить, праворуч коло людини стоїть добра сила (ангел), а ліворуч – зла (нечистий). Звідси і пішли народні повір’я:

Не плюй праворуч – попадеш в ангела-охоронця.

Вставати з ліжка треба з лівої ноги, інакше цілий день буде невдалим.

Чухається праве око – на добре, а ліве – на сльози.

Під впливом цього слово «правий» набуло значення справедливого, чесного, доброго, морального, а від нього пішли слова «правда», «право», «правило», «справедливий», «прямий» (в значенні – чесний). Давня людина дивилася на кривизну блискавки як на непрямий шлях бога-громовика, який був уособленням підступності, хитрощів, лукавства. Кривизна стала означати шлях неправди, саму неправду, той шлях, яким ходить людина нечесна: «Пішов кривою стежкою». Слово «лукавий» означає «хитрий», «підступний», а в прямому розумінні – «зігнутий», «викривлений», «деформований» і походить від слова «лук» – зігнута дуга, з якої випускається стріла людиною чи богом Перуном. У словосполучення «кривити душею» вкладається саме таке поняття.

За словами Л.Ф.Дунаєвської, «образ Правди втілює мрію народу про труд без експлуатації, уявлення про чесність, вірність у дружбі, соціальну рівність. Кривда ж, втілена в образі багатія, - це жадібність, обман, жорстокість, беззаконня. Образи Правди та Кривди – алегоричні. Саме тому в народному уявленні, неправда здатна на найжорстокіші злодіяння і заслуговує лише смерті».93

Згідно з давнім світоглядом, Правда перебуває у світі Прави, де живуть боги, де панує ідеальна гармонія, де є небесна Україна, де перебувають душі праведників, від наявності яких залежить благо земної України.

Казки про Правду та Кривду виховують у юній душі почуття гідності, вірності даному слову, бажання служити ідеалам добра в ім’я торжества Правди на рідній землі.

До сімейно-антагоністичних казок належать такі, що відображають суперечності родинного життя: між батьками та дітьми, між чоловіком та жінкою, між свекрухою та невісткою, між братами, між сестрами і т.ін. Це також казки про братовбивство та сестровбивство, які стоять на захисті споконвічного звичаєвого права українців, яке захищає ідею мінорату, права молодшого брата на спадок батьківського майна. До казок цієї групи належать «Калинова сопілка», «Батько й три сини», «Три сестри», «Дідова дочка й золота яблунька», «Третій син Іван», «Три сини й батько», «Дідова дочка й бабина дочка», «Чи можна жінкам правду казати?», «Стрижено, стрижено!», «Язиката Хвеська».

У казках, в основі яких – конфлікт між батьками та дітьми, порушується морально-етична проблема переступу, за яким обов’язково приходить кара, часом злотворець навіть позбавляється можливості спокути. Народна мораль засуджує синівську невдячність, зневажливе ставлення до батьків, їх волі та заповітів. Неслухняні сини стають гайворонами за непослух, оскільки «материні молитви з морського дна піднімають, а прокльони на дно морське кидають».

У казках про братовбивство та сестровбивство старші брати поступаються молодшим у всьому: у розумових, фізичних здібностях та моральних якостях. У таких казках конфлікт «полягає в розкритті злочину сопілкою із калини, що виростає на могилі убитого брата, чи голубом, народженим з його душі».94 Тут використовуються так звані пісні-сигнали, які вказують на таємницю зникнення знедоленого персонажа і «свідчать про стародавнє обрядне замовляльне дійство, переосмислене та пристосоване до нових побутових умов».95:

Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,

Да не врази ти мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила –

Ніж у серденько да й устромила!96

Мотив перевтілення людини у тотемного птаха чи дерево є не тільки відгуком тотемізму, але й залишком віри наших предків у людське безсмертя, він прекрасно трансформувався у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» в останньому монолозі Мавки. Дослідники акцентують увагу на відмінності прийому метаморфози у соціально-побутовій та чарівній казці. В чарівних казках йдеться про «перетворення героя у птаха, рибу, тварину, комаху, тобто зоометаморфоза, до того ж обов’язково ретардаційна. Тричі, по черзі спалюючи мурашине крило, пташине перо, ведмежу ворсину, герой стає мурахою, птахом, ведмедем...В соціально-побутовій казці у пташку чи дерево перетворюється тільки вбитий ... Метаморфоза чарівної казки іноді супроводжується описом замовляльних дійств. У соціально-побутовій казці такі епізоди опускаються, дається лише пояснення причин убивства-прагнення відібрати спадщину, присвоїти нагороду тощо... Якщо метаморфоза соціально-побутових казок найчастіше є одним із головних конфліктних засобів, то в чарівних – другорядним, але таким, що готує дію».97

Побутові казки, в основі яких – конфлікт між чоловіком та жінкою популярні у фольклорі всіх народів світу. Вони розповідають про «протиборство кмітливого, трудолюбивого та чесного з антиподом, про найбільш розповсюджені вади сімейного життя, висміюють впертість і лінь, балакучість і сварливість, невміння і невірність – всі ті викривлені і неприродні взаємини, що часом складаються у сім’ї».98 Чоловік, щоб провчити язикату жінку, дає їй заздалегідь хибну інформацію та ще й просить нікому про те не розповідати. Нетерпляча молодиця миттєво розносить новину селом (казка «Чи можна жінкам правду казати»). Героїня казки «Стрижено! Стрижено!» заради власної впертості ладна загинути, та не поступитися чоловікові: “Він її шубовсть у воду!... Подержав трохи у воді, витяг, питає:

– А що,чи й тепер стрижено?

– Стрижено!

Він її знову у воду... От-от пропаде дурна баба... аж бульбашки стала пускати, а ще таки підняла з води руку та й стала виробляти пальцями так, наче кравець ножицями ріже, себто: стрижено, стрижено!

Бачить чоловік, що не здолати завзятої баби, витяг її з води та й плюнув».99

Для цієї групи казок також характерною є тема подружньої невірності.

У сімейно-антагоністичних казках «Дідова та бабина дочка», «Золотий черевичок», «Дідова дочка й золота яблунька», «Кобиляча голова», «Казка про Марусю» та ін. конфлікт побудовано на антагонізмі зведених сестер: доброї та трудолюбивої і сердечної дідової доньки і ледачої, гоноровитої та егоїстичної бабиної (мачушиної). Згідно з фольклорною традицією, відповідно до стереотипів фольклорної пам’яті українців світ правди представлений кланом Діда, а світ кривди – бабиним оточенням. Тут уже спостерігається вплив християнської моралі, згідно з якою чоловік стоїть ближче до Бога, він менш грішний, а жінка-спокусниця, вона з племені Єви, винуватиці первородного гріха, отож і представляє зло. Певну функцію виконують фантастичні образи, як-от: кобиляча голова, сопілка, яблунька. Такі казки мають неабиякий емоційний вплив на слухачів.

В українському казковому репертуарі надзвичайно популярні гумористичні казки (про дурнів, ледарів, брехунів, п”яниць, про витівки солдат тощо). Казок про дурнів не так багато, найпопулярнішими серед них є «Дурень думкою багатіє», «Як дурень розбагатів», «Дурному й щастя не допоможе», «Іванко-дурень» та ін. Дурень постійно вскакує в халепу, оскільки порушує усталені норми поведінки, табу, виявляє свою непрактичність. Його поведінка дратує людей, здається їм неадекватною, дитячою, проте сам він абсолютно тим не переймається. Взагалі до дурнів в Україні сформувалося неоднозначне ставлення: з одного боку, їх люблять, з другого – зневажають. Вчені вважають, що «елементи тимчасового “безумства” втілювали тотемічні та анімістичні уявлення стародавніх людей про вселення в того, кого посвячували, духа, котрий давав цій людині потрібні здібності».100 Дж.Фрезер писав, що одержимість божеством приписувалася членам певної групи, які традиційно вважали себе позакастовими, позасуспільними, особливими. Представники цієї групи ходили без одягу або в усьому брудному. Їх вважали пророками.101

На Русі їх називали юродивими, при чому вважалося, що вони мають дар прозорливості, їхніми устами глаголить істина, тому до них прислухалися і вельможі, і прості смертні. Часом юродивими ставали добровільно, на знак спокути гріхів. Не кожна людина здатна була на такий духовний подвиг: роздати багатство бідним і пошитись у юродиві. Для непосвячених такі люди були просто дурнями, оскільки гроші та майно «не є для них універсальною мірою оточуючого світу». 102 Казка і насміхається над дурнем, і в той же час виправдовує його вчинки як такі, що приносять йому певну користь або взагалі позбавлені практицизму. Традиційний характер дурня набирає комедійних рис і сприймається двояко. Персонаж, який мислить своєрідно, не так, як усі, – ідеал чистоти і чесності. Саме тому, акцентуючи увагу на його незвичайній поведінці в суспільстві, пізня казка винагороджує свого персонажа відповідно до основних уявлень суспільства про щастя: золотом, сріблом, відібраними у розбійників, а пізніше – грішми, відібраними у представників ворогів трудового народу... Іронія, сміх, призначені дурневі, виявляються безпідставними і в багатьох казках адресуються вже злотворцям – старшим заздрісним та загребущим братам або представникам панівного класу103.

У сатиричних соціально-побутових казках йдеться про недосконалість соціальних та матеріальних відносин між людьми, про брак порядності, чесності, справедливості у їх стосунках, висміюються ті, хто намагається жити за рахунок інших, будує власний добробут на чужій біді. Сюди належать казки про мудрих відгадників, про хазяїна та наймита, про попів, про суди та суддів, про панів.

Найпопулярнішою серед казок про мудрих відгадників є «Мудра дівчина». В казці використано мотив русальної обрядовості та пісні про дівчину-семилітку, яка розгадує сім загадок. Казка надала соціального звучання давньому звичаю випробування мудрістю в обряді ініціації чи з нагоди якоїсь значної події, як, наприклад, полювання, бій, одруження. Відомий звичай в українській весільній обрядовості загадувати загадки при сватанні, даруванні. В давнину право загадувати загадки мав не будь-хто, а лише людина поважна або за віком (старійшина роду), або за соціальним станом (вождь, князь, пан) з метою перевірити розумові здібності молоді чи навчити, передати якісь потаємні знання (як в обряді ініціації). В казці мудра дівчина на парадоксальні питання пана дала не менш парадоксальні відповіді, перемігши врешті у розумовому двобої. Віктор Давидюк цікаво коментує образ цієї героїні: «Дещо дивно виглядає та зухвалість, з якою вона на кожну з панових загадок відповідає своєю. Та й у цьому не буде нічого дивного, якщо зважити на зміст панських загадок: вигодувати курей, наткати полотна, у деяких найповніших варіантах казки-ще полатати бутля, а вже тоді прийти самій, тільки так, щоб і не голій і не вдягненій (варіант – не босій і не взутій). І не їхати, і не йти, і з подарунком, і без подарунка.

Зміст останньої загадки дуже нагадує зміст тих двозначних, які загадують дружки молодої боярам молодого на весіллі. Та й увесь зміст попередніх загадок хіба не нагадує про підготовку до весілля їжі, питва, приданого? Саме в цьому випадку дівчина й повинна проявити певну грайливість, випробовуючи таким чином серйозність намірів залицяльника. Остання ж із загадок є нічим іншим, як завуальованим сватанням пана до дівчини. Свати, коли приходять у хату, то не кажуть прямо: “Віддайте вашу Одарку за нашого Петра”. Починають здалеку і лише натяками, щоб будь-якої миті можна було відступити з честю у разі відмови. Який же зміст панової загадки? Щоб прийшла не гола й не вбрана... Голими брали наречених біля води, за свідченням літописця, древляни вже після того, як кияни прийняли християнство. Накидали на них риболовецькі сіті і тікали з викраденими нареченими стрімголов, щоб не застала погоня. З того часу й до теперішніх часів обов’язковим атрибутом весільного вбрання молодої є вельон чи, як кажуть нині, фата – далеке відголосся рибальської сіті, яка спершу служила приборкуючим засобом, а пізніше вдягалася молодою на голе тіло під весільне вбрання від уроку... Друга частина: щоб і не їхала, і не йшла. Процесія молодого до молодої, яка переважно буває пішою, однаково називається весільним поїздом. Це й має пан на увазі. Щоб з подарунком і без подарунка... Подарунком для пана є сама наречена, її любов».104 Трохи незвично сприймається вік дівчини, як для нареченої, – сім літ, вік далеко не для одруження. Дослідник це пояснює світоглядними уявленнями наших предків про час, які помітили, що «погляди людини на життя, її уподобання міняються протягом кожних семи років. І найкращий час починати якусь важливу справу свого життя – саме в рубіжні моменти цього прозріння. Тому семилітка-дитина, яка прозріла чи стала дуже мудрою якраз на порозі свого третього семиліття. З одного боку, вона ніби й дитина, з іншого – вже досить мудра, щоб бути нареченою, бо їй уже минуло двічі по сім. У такому віці часто виходили заміж наші прабабусі».105 Казка має багато варіантів: «Мудра дівчина», «Розумна дочка», «Семиліточка», один із яких закінчується весіллям.

В українській казковій традиції дуже активна тематична група казок, в основі якої – конфлікт між хазяїном та наймитом. Сюди належать казки про наймита, який шляхом хитрощів домагається, щоб хазяїн його краще годував; про хитрого наймита, що спочатку з’їдає сніданок, обід та вечерю, а потім лягає спати замість того, щоб почати працювати; про скупого пана, який перед обідом поїв людей водою, щоб ті мало їли; про куркуля, який намагався продовжити день і за порадою став до роботи разом з наймитами та ін.

Найтиповіший образ цих казок – жартун, «який прикидається дурнем лише перед злотворцем, мету якого викриває своєю ніби наївною поведінкою. Він спеціально створює такі конфліктні ситуації, при яких розкривається справжня суть представників панівних класів чи духівництва... Щоденно стикаючись з жорстокістю, обманом представників панівних класів, бідняк зброєю сміху, хай навіть стихійно, розкриває сутність тих, хто паразитує на його праці, при цьому казка намагається продемонструвати вищість трударя».106 Для викриття злотворця герой надягає маску жартівника чи шахрая. У казці «Як мужик пана надурив» герой ніби мстить визискувачам шахрайством. Спочатку він піддурив пані, потім і пана, який страх як хотів поквитатися за ошукану дружину:

«Що се, – пита пан, – таке?»

– Та се, душенько, мужик надув.

– От я запряжу трійко коней, так я його дожену.

Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його:

«Ти не бачив, не йшов тут мужик з сокирою?»

– Ні, – каже, не бачив.

– А що, я його дожену?

– Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими кіньми догнав.

  • Так бери коні, дожени.

  • Давайте сто рублів та постійте, оцього дуба подержте.

– От пан став піддуба, аж пнеться та держе його, а того чоловіка і слуху нема. «Обманив, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба». Одскочив з-під дуба: «От-от упаде!», а дуб не зворухнеться. “А, надув!”».107

Казка «Кирик» починається з трагічної події, коли в пору жнив у бідного Кирика померла дитина. Піп відмовляється ховати дитину, дізнавшись, що селянин немає грошей. Та раптом доля усміхнулася нещасному, копаючи могилку, він натрапляє на казан з грішми: «Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцять попів з дванадцяти церквей, і цей піп з попадею йде. Начали дитину собором хоронить, як купецького сина».108 Через гротеск казка передає непереможне прагнення духівника до наживи, що врешті-решт призводить його до загибелі.

Розглянути всі сюжети та мотиви соціально-побутової казки важко, оскільки їх занадто багато, а до того ж у процесі функціонування і передачі традиції відбувається постійне варіювання, міжжанрова та внутріжанрова дифузія. Міжжанрова дифузія пов’язується у соціально-побутовій казці перш за все з анекдотом. Досить активно казка та анекдот взаємодіють у наш час, коли проблеми соціальної нерівності знову гостро заявили про себе. Окремі мотиви соціально-побутових казок органічно входять в сучасне усне мовлення як гостре слівце, як прислів’я і набувають нового звучання.

( Сивачук Наталія.Український дитячий фольклор: Підручник. – К.: Деміур, 2003. – 288с.)