Класифікація казок про тварин

Народні казки почали систематично записуватися порівняно пізно, коли цей жанр уже зазнав значних змін, отож вони дійшли до фольклористів-дослідників у деформованому вигляді. Мисливські оповіді перейшли у розряд казок про тварин, коли втратили свою магічно-ритуальну суть, наповнились художньою алегорією. Казки про тварин, що дійшли до нас, І.Березовський вважає «витворами уже пізнього часу, і їх образи, характери та ситуації, в умовах яких вони діють і розкривають свою сутність, мають аж ніяк не буквальне, а лише переносне, алегоричне значення».³² Отже, до питання класифікації казок про тварин слід підходити з позицій історизму. Давнішими, на думку фольклористів, є казки про диких звірів. Пізнішого походження –казки про представників домашньої фауни.

Згідно з вертикаллю Світового Дерева та уявлень наших предків про світобудову, казки про тварин необхідно класифікувати таким чином:

1. казки про представників підземного світу, гадів, ящірок, жаб, мишей, щурів і т.п.;

2. казки про представників середньої ланки світобудови, дикої та домашньої фауни;

3. казки про диких та свійських птахів.

Крім того, казки про тварин, беручи до уваги їх мотиви, можна умовно поділити на такі групи:

1. Про стосунки тварин та людей. До таких належать казки «Як чоловік ловив вовків», «Куций вовк», «Парубок та вовк», «Як хлопчик трьох вовків забив», «Ведмежа лапа».

2. Казки про те, як тварини допомагають людині: «Солом’яний бичок», «Хитрий баран», «Як лисиця зробила чоловіка багачем».

3. Мотив невдячного ставлення людей до тварин та втеча останніх до лісу: «Цап та баран», «Сірко».

4. Мотив помсти тварин та птахів людям: «Як курочка помстилася чоловікові».

Виходячи з наявності алегорії як важливої жанрової ознаки в художній тканині тексту, казки поділяються на алегоричні та повчально-розважальні. Ті, що наближаються до байки, дослідники називають алегоричними, а ті, в яких посилений дидактичний струмінь, є повчально-розважальними.³³

( Сивачук Наталія.Український дитячий фольклор: Підручник. – К.: Деміур, 2003. – 288с.)

Казки про тварин, що побутують у дитячому соціумі

Казки про тварин є популярними серед дітей, оскільки моделюють поведінку людей за тих чи інших ситуацій, їх характери, формують у дитини перші уявлення про білий світ.

Першою казкою, яку розповідають дорослі дітям, є «Курочка ряба». Вона має простий сюжет: курочка знесла яєчко – не просте, а золоте. Дід і Баба не змогли розбити яєчко, а Мишка лише хвостиком зачепила і розбила. Курочка намагається заспокоїти Діда та Бабу, обіцяючи їм знести нове яєчко.

Маленька за обсягом, але безмежно мудра за змістом, ця казка, за гіпотезою Марії Чумарної, нараховує багато тисяч літ. Тут пращури застерігають нас про небезпеку порушення цілісності світу, символом якого є золоте яєчко, знесене курочкою. Наша земля – унікальна істота, яка до того ж, дуже вразлива. Ми можемо бути безмежно щасливими на ній, бити її своїми ногами, топтати росу, сіяти і жати ниву, випасати на ній багаті стада, але при цьому зобов’язані не чинити їй ніякої шкоди. Необережний порух хвоста непроханої «мишки», поштовх у найвразливіше місце може розбити унікальне золоте яєчко... Мишка – володарка земного, суєтного світу. Суєта людська стає причиною руйнування цілісності. Чи не застерігали нас творці казки від Чорнобилю, від тієї страшної катастрофи, перед загрозою якої нині опинився світ? Руйнується єдність людини з навколишнім світом, втрачається усвідомлення своєї відповідальності за майбутнє, адже нинішній день – лише коротка мить між минулим і прийдешнім. Наївна казочка про дідуся і бабусю та золоте яєчко переростає у філософську формулу світотворення і світовідтворення³⁴. До того ж, вона формується в парадигму такої поведінки, такого ставлення до навколишнього світу, яка забезпечує збереження його цілісності, життєдіяльності.

Казка «Рукавичка» – це жартівлива розповідь про те, як у рукавичці, що її загубив Дід, оселилися Мишка, Жабка, Зайчик, Лисичка, Вовчик, Кабан, Ведмідь. Казка має яскравий інформативний характер про світ тварин, їх доброзичливі характеристики, посилені прикладками: Мишка-шкряботушка, Жабка-скрекотушка, Зайчик-побігайчик, Лисичка-сестричка, що формує у дитини любов до живих істот, бажання бути їм другом. На думку Марії Чумарної, ця казка розповідає про те, що в кожному з нас, як у чарівній рукавичці, живуть наші батько, матір, діди, прадіди, а через них – весь рід, весь народ, все людство. А через рідну мову, історію, генетичну пам’ять ми замикаємо в собі, як у рукавичці, весь світ, своє минуле і майбутнє. І світ цей безконечно багатий і вічно невпізнанний..³⁵

Філософський зміст має казка «Солом’яний бичок», вона розповідає про Діда та Бабу, які були такі бідні, що не мали нічого. І тоді Баба просить Діда зробити їй солом’яного бичка. З часом він стає приманкою для ведмедя, вовка, лисиці, які в’язнуть у бичкових боках і таким чином потрапляють у пастку-погреб до хитрої Баби. За свободу чесні звірі платять Дідові та Бабі данину: «Коли то ведмідь цілий улик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки що міг, аж у двері знову: дер-дер! Коли вийшов – аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей – усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго. І Дід радий, і Баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став Дід ходити тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче. А бичок, як не стало вже треба, поки стояв на сонці, поки й розтав».³⁶ У казці Баба волею та енергією покликала до життя солом’яного бичка. Тут матеріал, з якого зроблено бичка, – не мертва, а жива природа, яка зберігає в собі велику силу, а бабина віра, оптимізм дає їй живу душу.³⁷

Соціальне забарвлення має казка «Пан Коцький». У казці розповідається, як в одного чоловіка кіт був старий, що не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, покинув його там, а сам поїхав. У лісі кота знайшла лисичка, якій він гонорово представився як пан Коцький. Лисичка, засліплена перспективою стати панею, пропонує старому котові стати їй за чоловіка. Як великого пана представляє його лисичка своїм лісовим друзям – зайчикові, кабану, вовкові та ведмедю. Аби задобрити грізного Коцького, друзі запрошують Лисичку разом з ним на обід. Коли Лисичка підвела Коцького до столу, той почав кричати «Ма-у!», що було сприйнято звірами як «Мало!». «Ізліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за ушами лящить. А як наївсь, то простягся на столі. А кабан лежав близько в хламі. Та якось його комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і повернув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопився та навтьоки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подрався туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву та до такого доліз, що й дерево не здержало, так він додолу впав – гуп! Та просто на вовка, – мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними – забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:

– От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!»³⁸

Звірі приймають облізлого старого кота за великого пана, якого починають боятися. Казка вчить бути пильним, не створювати собі кумирів, не піддаватися в полон стереотипів, а відстоювати власну гідність, цінувати людей не за нагородами та регаліями, а за їх ділові та моральні якості.

Казка «Лисиця, заєць і півник» зображує красу дружби і взаємодопомоги. Півник приходить на допомогу ображеному зайчику і виганяє лисицю-загарбницю з заячої хатки. Ця тема продовжується у казці «Про котика та півника».

Такі казки є засобом «зв’язку дитини з природою, рідною землею, історією людства взагалі»³⁹.

У цих казках, – за словами І. Березовського, – утвердився дидактичний струмінь. Це було пов’язано зі змінами в загальному характері, змісті, особливостях художньої форми творів. Чимало казок у практиці народної педагогіки зазнали ґрунтовних переробок. Пристосовуючи казку до сприйняття її дітьми, народні оповідачі скорочували сюжети, акцентували увагу на найхарактерніших моментах події, вводили нові образи, удосконалювали художню форму, всіляко дбаючи про те, щоб зробити твори якомога цікавішими й доступними для дітвори. Так виникли дитячі казки, однією з характерних рис яких була надзвичайно досконала художня форма⁴⁰.

Утвердження дидактичного стилю в царині «звіриного епосу» викликало появу й іншого різновиду казкового жанру – народної байки⁴¹.

( Сивачук Наталія.Український дитячий фольклор: Підручник. – К.: Деміур, 2003. – 288с.)