Спогади остарбайтерів
Прізвище, ім’я , по батькові (дівоче прізвище).
Босяк Євгенія Степанівна.
Рік і місце народження.
6.01.1924 р., село Герасимівна, Роменський р-н, Сумська область.
Місце проживання до вивезення в Німеччину.
село Герасимівна, Роменський р-н, Сумська область.
Освіта до вивезення в Німеччину.
В 1941 р. закінчила 10 класів, освіта середня.
Професія, місце роботи до вивезення в Німеччину.
Професії не мала і ніде не працювала до вивезення в Німеччину.
Я опишу Вам свої спогади про тяжкі роки моєї юності в Німеччині.
Звичайно, ті, хто пережив те страшне лихоліття, згадують про нього неохоче; як не намагаєшся, але знову й знову до горла підступає клубок і серце знову втрачає спокій, коли на кожному кроці була смерть, страшні муки, голод, приниження людської гідності і чорна невідомість.
Фашисти лютували, забирали в полон і вивозили до Німеччини на примусову працю беззахисних дівчат, які тільки вступили на поріг юності.
Про це, звичайно, мовчати не можна.
Родинне становище.
Батько працював у магазині, мама допомагала йому й виховувала нас. В сім‘ї було троє дітей: брат загинув на фронті, менша сестра після війни одержала професію економіста.
Час і обставини вивезення.
19 липня 1942 р. нас насильно вивезли до Німеччини в товарних вагонах під конвоєм на примусові роботи.
Чи пам’ятаєте станції й пересильні табори, в яких зупинялися дорогою?
Везли дуже швидко, зупинки були короткі, лише в м. Гродно (Білорусія) нам влаштували баню і зробили дезинфекцію одягу.
Умови та тривалість транспортування, харчування в дорозі.
Харчувалися в дорозі тим, що батьки приготували.
Ставлення конвою та місцевих жителів до завербованих в Україні та за її межами.
Конвой ставився до нас, як до скотів. В кожного місцевого жителя було горе: їхні сини, чоловіки були на фронті, а майже всі діти були вивезені до Німеччини. Фашистам допомагали наші підлі поліцаї.
Чи були випадки втечі з вашого транспорту?
Втечі з нашого транспорту не пам´ятаю.
Кінцевий пункт транспортування.
Кінцевий пункт транспортування – м. Мюнхен.
Як і де проходив розподіл на роботи.
Розподіл на роботи проходив в Мюнхені. Спершу прийшли фермери і відібрали фізично здорових, а останніх розібрали фабриканти на свої заводи.
Куди розподілили Вас на роботу.
Нас, 15 дівчат з Нової Водолаги відвезли в м. Аусбург на завод Кука. Жили в таборі в дерев‘яних бараках.
Умови проживання, харчування.
В цьому таборі жили також і з інших заводів. Жили в одній кімнаті, спали на дерев‘яних двоповерхових ліжках. Працювали на заводі в різних цехах. Я і троє дівчат працювали в одному цеху. За тиждень нас навчили професії електрозварників, а інші дівчата працювали токарями. Умови життя були важкі: в таборі не було бані, взимку дуже холодно. Правда, дозволяли банитись у заводській бані.
Харчування було таке: 100 гр. хліба, погана кава з сахарином, 20 гр. маргарину і суп з брукви.
Чи була у Вас можливість добути додаткове харчування і яка?
За нашу працю платили мізер. Хліба у магазині не продавали, хіба що ліверної ковбаси кілька грамів. У всіх магазинах написано "Все для німців". Можливо, якийсь продавець і продав би, але він боявся нацистів. Якби нацисти дізналися, то продавця посадили б за грати.
Методи покарання і за які провини?
Одного разу нам на сніданок дали тільки суп з брукви без хліба. Ми вирішили не йти на роботу. Через кілька хвилин прибігли три жан-дарми з різками і почали нас бити, а потім привели нас під конвоєм на завод. Тоді на завод привезли нам картоплю в мундирах і квашену капусту. Загрожували відправити нас у концтабір. Довго шукали зачинщиків, але всі дружно відповідали: "Всі ми були голодні і не пішли на роботу". За тиждень з нас вивернули й ту мізерну платню.
Ваш вільний час.
Вільний час проводили не весело. Збиралися ми в одній кімнаті, яка була виділена, згадували про свою батьківщину, про рідних, про нездійсненні наші мрії, співали українські пісні. Все це було під наглядом жандармів.
Чи мали ви можливість листуватися ( і з ким) ?
Дозволили написати рідним, а відповіді одержали через рік.
Чи були випадки втечі з Вашого табору?
Випадків втечі з нашого табору не пам‘ятаю. Ніхто ніколи не оголошував. Приходили до табору й агітували вступити до їхньої армії, але безрезультатно.
Ставлення до Вас місцевого начальства, охоронців, господарів та місцевих жителів.
Нацисти ставилися до нас, як до нижчої раси. Особливо жахли-ва була молодіжна організація "гітлерюгенд". Це хлопчики й дівчатка, яких нацисти забирали від сімей, створювали для них прекрасні умови життя і виховували любити тільки свою націю, а всіх останніх жорсто-ко ненавидіти.
Серед місцевих жителів були й добрі люди, але вони боялися один одного, щоб не бути знищеним.
Стосунки між остарбайтерами та робітниками з інших країн.
Робітники з інших країн до нас ставилися дружелюбно (французи, бельгійці). Чим могли, нам допомагали.
Стосунки остарбайтерів між собою. Чи були у вас подруги, друзі?
В чужій країні всі "остарбайтери" були дружні між собою, поважали один одного, допомагали.
Чи пам’ятаєте Ви пісні, вірші, прислів’я, які складали “ос-тарбайтери”?
Не пам’ятаю пісень, віршів, прислів‘їв, які складали "остарбайтери".
Умови звільнення і повернення .
Звільнили нас американці. Вони створили в таборі хороші умо-ви життя, більше ми не голодували.
Як ви повернулися додому?
Приїхали в табір представники нашої армії. Хто хотів, залишив-ся при армії, а інших відправили на Батьківщину. Я залишилась в армії.
З 27 квітня 1945 р. я працювала в підсобному господарстві 5-ї ударної армії на різних роботах.
Повернулась на Батьківщину в грудні 1945 р.
Ставлення радянських органів.
Ставлення радянських органів було до мене задовільне.
Прізвище, ім’я, побатькові
Колісник Василь Серафонович
Рік і місце народження. Місце проживання до вивезення в Німеччину.
Народився 3 вересня 1925 року в селі Борозенка Роменського району Сумської області. Проживав там же.
Освіта, професія до вивезення в Німеччину.
Закінчив в 1939 році 7 класів Текучанської середньої школи. Після закінчення школи працював у колгоспі на різних роботах, а в 1941 році возив голову колгоспу, не думайте, що машиною, а звичайною бричкою і виконував ще при цьому роботу посильного, і прибирав у конторі та клубі, за що в місяць получав за три роботи 15 трудоднів, коли мені ще тільки було 15 років.
Родинне становище.
Родився у великій сільській сім’ї, батько і мати працювали в колгоспі, батько – плотником, мама – на різних роботах. У сім’ї було семеро дітей – 4 сини, із яких я – найстарший, та 3 дочки – дві старші за мене. .
Час і обставини вивезення.
Вивезли мене в Німеччину в травні місяці 1943 року, разом забрали і мою старшу сестру по мобілізації всієї української молоді на примусові роботи в Німеччину. Прийшли поліцаї і німці й сказали, щоб збирався і їхав. А що було збиратися, коли нічого не було, крім того, що на мені.
Чи пам’ятаєте станції й пересильні табори в яких зупинялися дорогою? Умови та тривалість транспортування, харчування в дорозі.
Нас привезли в Умань. Поселили в 14 школу, потім усіх нас під конвоєм погнали на станцію Умань, тоді на Київ. Там докомплектува-ли поїзд і повезли в Германію, зупинялися в Ківерцях на пересильному пункті. Їхали в товарних вагонах, вікна забиті колючою проволкою, в кожному вагоні німець і поліцай. Нікого нікуди не пускали, навіть води не давали, а їсти гаряче дали тільки в Ківерцях на пересильному пункті.
Ставлення конвою та місцевих жителів до завербованих в Україні та за межами.
Ставлення конвою було грубе, хто відлучався без спросу, в тих стріляли, а жителів до нас нікого не підпускали, навіть близько. Вже після розказували, що були випадки, коли проломлювали підлогу у ва-гоні і тікали.
Кінцевий пункт транспортування. Де і як проходив розподіл на роботу?
Місто Берлін, розподільчий табір Еркнер-Вільгельмтсгадел. В цьому розподільчому таборі проводили розпреділення по роботах, ви-строювали в шеренгу, приїжджали хазяїни фірм і відраховували кому скільки по рознарядці, чи що, бо з нашого ешелону, частину людей з Берліна повезли на шахти, і я із села остався сам, бо я був ще дуже малий ростом. Мене забрали, і ще 120 чоловік таких як я, в штопколону по ремонту залізничних шляхів.
Ваше місце чи місця роботи.
Ми міняли шпали, рейки, підштопували шпали. Робота дуже трудомістка, як не є, а 16-17 річні хлопчаки, вручну міняли 30-метрові рейки. Після ще працював оранжиром, тобто башмачником. Все це ми проводили в м. Берліні, станція Румельсбург до станції Еркнер.
Умови проживання, харчування.
Жили ми в робочих таборах остарбайтерів, які були огороджені колючою проволкою і охоронялися поліцією, жили в дерев‘яних бара-ках. Харчування було дворазове – бруква, картопля в шкарлупах. Дуже погано годували. Хліба по 400 грам на день давали. Був у таборі Віль-гельмегадне, Каров, Вульгайде.
Чи була у Вас можливість добути додаткове харчування і яка?
Такої можливості не було, тому що в магазинах було все по картках, а нам ніхто не платив, а як платили, то 30-40 марок на місяць, то як були гроші, можна було купити у чехів чи поляків булку хліба.
Методи покарання і за які провини?
Методи покарання були: рукоприкладство, наприклад, у нас майстер був, що йому треба було нарвати козі трави, то щоб ми пра-цювали, він наперед іде і кожному по палиці через плече і кричить: „комісія – комісар працює”, а сам пішов козі рвати траву.
Ваш вільний час.
Вільний час – це таке поняття, якого в нас не було, тому що працювали по 10 годин, бувало що і по 12 годин, а треба і за собою по-дивитись, бо поруч мами немає, треба попрати, почистити одяг, бо на ногах були весь час дерев‘яні гольцшуги, а увечері кожний лягає як найшвидше відпочити.
Чи мали ви можливість листуватися ( і з ким) ?
Листування були нормальні, писав листи додому, мені прислали адреси моїх сестер, які працювали в баурів, то я переписувався з нами весь час, звичайно якщо були гроші, щоб купити конверта з маркою.
Чи були випадки втечі з Вашого табору, (місця роботи, від господаря)?
Так, такі випадки були. Мій земляк із сусіднього села втік з та-бору Берлін-Вільгельмсгаден і пішки прийшов додому аж в Уманський район – це Хміль Федь, але він довго і не прожив, через два місяці він і помер, в 1944 році.
Ставлення до Вас місцевого начальства, охоронців, господа-рів та місцевих жителів.
Ставлення начальства, тобто табірфюрера, були різні, але в нас був начальник табору німець-фронтовик з 1923 року народження, то був не поганий у відносинах з нами, але все говорив, що не в його си-лах це все змінити, але люди є різні, є, які співчували, а були й агреси-вні, обзивали нас "русіш швайне райне".
Стосунки “остарбайтерів” між собою. Чи були у вас подруги, друзі?
Стосунки між нами були просто братські. Один другому допо-магали, чим могли, але люди є люди, є різні характером, а з іноземни-ми робочими по роботі спілкувалися – з чехами, з французами – це добрі люди, вони просто любили руських людей.
Друзі були і є, ще в Полтавській області є три чоловіки, з якими я переписуюсь, я через газету "Сільські вісті" їх розшукав. Це Івко Олексій, Вовк Іван Федорович, Воскобійник Петро Петрович.
Чи пам’ятаєте Ви пісні, вірші, прислів’я, які складали “остарбайтери”?
Пісні співали дуже рідко, бо нам було не до пісень, а як співали, то більше українські.
Умови звільнення й повернення на Батьківщину.
Звільнений був 23 квітня 1945 р. радянськими військами в табо-рі Вульгайде, де зразу було нас, чоловіче населення, виведено у м. Бранденбург, а там усіх нас построїли – і в 237-й армійський запасний полк 5-ї ударної армії, якою командував генерал-полковник Барзарін, а потім у 230-ту стр. сталінську девізію 986-й стр. полк, а потім в Закав-казький військовий округ 26 мех. дивізію і звідти демобілізувався 5 квітня 1950 року і повернувся на свою Батьківщину.
Ставлення радянських органів.
Ставлення радянських органів було трохи ненормальним, з презирством ставилися до тих, хто був у Німеччині. Я теж хотів іти вчи-тись в училище, не прийняли тому, що був у Германії, і так нас вважа-ли майже зрадниками, хоча нашої вини в цьому ніякої немає.
Як склалося Ваше особисте життя після війни (освіта, родина, робота)?
Після демобілізації в 1950 році приїхав додому в рідне село, пі-шов на курси комбайнерів, проробив 8 років на зернокомбайні, потім працював бригадиром дільничної бригади 13 років, потім – замісник голови колгоспу по господарству – 7 років, Голова сільської ради – 7 років, механік по ремонту с/г техніки – 6 років, маю безперервний стаж – 41 рік та 6 років за Германію, разом виходить 47 років стажу, а пен-сію отримую 151 грн. і вважаюся учасником Великої Вітчизняної вій-ни. Жонатий, маю 3 дітей – 2 сини і дочка, всі живі і зараз всі працюють.