3.2 Підприємства як суб'єкти підприємницької діяльності: загальна характеристика та класифікація

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є ГК України. Саме у гл. 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості. Особливості правового статусу підприємств різних видів встановлені главами 8—11 ГК України.

Крім того, правовий статус окремих видів підприємств додатково визначається спеціальними нормативними актами. Наприклад, поняття і класифікація господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників, окрім ЦК і ГК України, містяться в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"; специфіку діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначено в Законі України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХП "Про колективне сільськогосподарське підприємство", кооперативів — в Законі України від 10 липня 2003 р. № 1087-ГУ "Про кооперацію" тощо. Вони розглядатимуться нами окремо у відповідних підпунктах цієї теми.

ЦК, на відміну від ГК України, не містить поняття "підприємство", оперуючи поняттям "товариство".

Поняття підприємства

Згідно зі ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами.

Характеристика підприємства

1. Підприємство є самостійним суб'єктом права. Самостійність підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта підприємницької діяльності, означає його комерційну свободу, зміст якої розкривається в статтях 43—44 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 68 ГК України).

2. Підприємство є суб'єктом господарювання, тобто, за змістом ч. 1 ст. 55 ГК України — учасником господарських відносин, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Однією з найважливіших ознак підприємства є самостійність відповідальності за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦК України; ч. 2 ст. 219 ГК України). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов'язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями його учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами (наприклад, щодо товариств з додатковою відповідальністю, а також повних та командитних товариств) та законом (наприклад, щодо казенних підприємств — ст. 77 ГК України).

3. Підприємство створюється компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами. ГК України підкреслює, що, зважаючи на існування в Україні трьох форм власності — державної, комунальної й приватної, підприємства створюються відповідними органами, особами, уповноваженими управляти такою власністю. Цим обумовлюється і наступна класифікація підприємств, про що йдеться далі.

4. Метою створення підприємства є задоволення суспільних та особистих потреб.

У вузькому розумінні метою створення кожного підприємства є задоволення особистих потреб його засновників та найманих ними працівників. Це стає можливим у разі досягнення прибутковості в роботі, що, в свою чергу, обумовлюється урахуванням попиту та пропозиції — однієї із засад успішного розвитку економіки. Розмір прибутку залежить і від інших факторів, а саме від кваліфікації працюючих, організаційних здібностей керівників підприємства, технічного оснащення виробництва, збуту продукції, умов праці та інших. Проте, крім особистих потреб громадян, при достатньому рівні заробітної плати існують і суспільні потреби (соціальні, з отримання освіти, лікування, у наукових розробках у всіх сферах буття, якісній роботі органів влади, в тому числі правоохоронних структур), без задоволення яких не може нормально функціонувати підприємство будь-якої форми власності. Ці потреби задовольняються за рахунок оподаткування прибутку підприємства. Слід зауважити, що оподаткування, яке істотно зменшує можливості задоволення особистих потреб, призводить і до зниження мотивації праці, тобто у підсумку негативно відбиватиметься і на можливостях реалізувати суспільні інтереси.

Таким чином, у більш широкому розумінні основною метою створення підприємства є задоволення і особистих, і суспільних потреб.

5. Мета, для якої створюється підприємство, досягається шляхом здійснення ним систематичної господарської діяльності, а саме — виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Це означає, що задоволення особистих та суспільних потреб вимагає стабільного розвитку економіки. Такий розвиток досягається через прибутковість та безперебійність у роботі сфери виробництва, торговельних підприємств, які доводять результати виробництва до споживачів, якісне зберігання продукції, дослідження нових технологій, впровадження яких у практику дасть змогу отримати нові види товарів і послуг.

6. Згідно з ч. З ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на підставі статуту. Для окремих видів підприємств спеціальним законодавством встановлені винятки з цього загального правила (наприклад, за ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" (статті 120, 134 ЦК України) повне і командитне товариства, незважаючи на те, що вони є видами підприємств, діють на підставі засновницького договору, а не статуту).

Частина 5 ст. 57 ГК України встановлює правило про те, що статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. В ньому, зокрема, повинні міститися відомості про мету і предмет діяльності підприємства, які, в свою чергу, є основою його спеціальної цивільної правоздатності.

7. Згідно із ч. 7 ст. 67 ГК України підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до визначення юридичної особи, що міститься у ст. 80 ЦК України, нею вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 5 ст. 62 ГК України). Це означає, що до складу підприємства не можуть входити інші підприємства, що, в свою чергу, є характерним для об'єднань підприємств. Означене не стосується випадків, коли одне підприємство виступає засновником іншого. Засновник вносить частку свого майна або немайнових активів, не входячи при цьому до підприємства, що створюється.

Від знаходження у складі підприємства слід також відрізняти знаходження у його статутному фонді корпоративних прав на інші підприємства. Наприклад, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. № 354 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" до статутного фонду Компанії повинні бути передані 100% акцій відповідних підприємств, які для цього первісно перетворюються на відкриті акціонерні товариства. Фактично НАК є холдинговою компанією, а підприємства, акції яких передані до її статутного фонду — дочірніми (ст. 126 ГК України).

Положення ГК України щодо того, що підприємство "має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом" слід розуміти як зобов'язання підприємства мати ці атрибути. Таким чином, підприємство, на відміну від фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, зобов'язане мати печатку, відкрити рахунок (рахунки) в установах банків, подавати звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал (баланс).

8. Згідно з ч. 2 ст. 62 ГК України підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Оскільки предметом розгляду наших методичних вказівок підприємницька діяльність, ми в подальшому будемо докладніше розглядати саме особливості комерційних підприємств, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Найбільш загальне визначення прибутку міститься в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, за яким прибутком визнається сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Більш повно визначено прибуток у ст. З Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), за якою прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

9. Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участю трудового колективу і уповноважених ним органів. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог законодавства.

10. Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1—3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розміщений поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розміщений поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної особи, натомість філія може здійснювати як всі, так і окремі функції юридичної особи, у тому числі представництво і захист її інтересів.

Незважаючи на вказані відмінності, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє "постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, належать: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин".

Класифікація підприємств

Види та організаційні форми підприємств наводяться у ст. 63 ГК України, відповідно до якої залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, що діє на підставі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи) (приватне підприємство з одним (унітарне) чи декількома (корпоративне) засновниками);

— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності; (Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян чи релігійної організації – унітарні);

— комунальне підприємство, що діє на підставі комунальної власності територіальної громади (комунальне унітарне комерційне та некомерційне);

— державне підприємство, що діє на підставі державної власності (державне комерційне та казенне унітарні; державне корпоратизоване);

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) – корпоративні господарські товариства.

Абзац 7 ч. 1 ст. 63 ГК України містить положення, згідно з яким в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. До таких, наприклад, за ч. 2 ст. 63 ГК України належать підприємство з іноземними інвестиціями (підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менше ніж 10%), а також іноземне підприємство (підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства:

— унітарні. Унітарними є підприємства – державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

— корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Усі названі вище види підприємств докладно розглянуті у наступних підпунктах цієї теми.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 55 ГК України підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до суб’єктів мікропідприємництва, малого, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

Юридичні або фізичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

Юридичні або фізичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва".

Віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва означає, зокрема, можливість перейти на спрощену систему оподаткування в порядку, передбаченому розділом XIV. СПЕЦІАЛЬНІ ПОДАТКОВІ РЕЖИМИ Податкового Кодексу України ГЛАВА 1. СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 1) податку на прибуток підприємств; 2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою; 3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України,

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності; 5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень;

2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої або п’ятої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для таких груп; 3) третя група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень;

4) четверта група - юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

5) п’ята група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена ; обсяг доходу не перевищує 20 000 000 гривень;

6) шоста група - юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

обсяг доходу не перевищує 20 000 000 гривень.

Не можуть бути платниками єдиного податку: суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють:

діяльність з організації, проведення азартних ігор;

обмін іноземної валюти; виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння

видобуток, реалізацію корисних копалин,

а також:

страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів;

суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків;

представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку;

фізичні та юридичні особи – нерезиденти тощо.

Ставки єдиного податку

Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до озміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, та у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Відсоткова ставка єдиного податку встановлюється у розмірі:

Для третьої і четвертої груп платників єдиного податку:

1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для п’ятої і шостої груп платників єдиного податку:

1) 5 відсотків доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;

2) 7 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Частина 8 ст. 63 ГК України опосередковано передбачає право підприємства створювати дочірні підприємства. Пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затв. наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163, визначає дочірнє підприємство як підприємство, яке перебуває під контролем материнського підприємства. В такому разі материнське (контролююче) і дочірнє підприємства виступають як асоційовані підприємства, відносини між якими обумовлені економічною та/або організаційною залежністю у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

Стаття 126 ГК України передбачає, що залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів .

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій.

Дочірні підприємства в літературі поділяються на унітарні, тобто такі, що створюються одним материнським підприємством-засновником, та корпоративні, тобто такі, що створюються двома або більше засновниками (як правило, у формі господарського товариства).