37.Образ матері в поезії Андрія Малишка та Бориса Олійника

Тема материнства – одна із самих популярних в українській літературі. До величної оди, проспіваної матері Тарасом Шевченко, з роками прилучалися нові й нові голоси. Ні, імовірно, жодного українського письменника, який би не згадав із вдячністю рідну неньку. Адже мати – це першооснова життя. Саме цю думку відстоював у своїй поезії Андрій Малишко. Корінь глибокої символістики образа матері в поезії Малишко йдуть у дитинство. Тому що в дитинстві будуються перші й найміцніші основи любові, духу, характеру поета

У своїй «Автобіографії» він, зокрема, згадував, що материнські пісні запам’яталися в його пам’яті на все життя. Тільки одне в них не задовольняло хлопчика: сумні кінцівки. Не могло його чуйне серце миритися із трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон ока клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбитий козак – поранений, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додому. Таким був початок поетичної творчості. Із синівського почуття вдячності народилася теперішня перлина української лірики – «Пісня про рушнике». У вірші образ матері втілює споконвічну філософію життя:

• Рідна мама моя, ти ночей не доспала,

• И водила мене в поля на край села,

• И в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

• И рушник вишитий на щастя далася

З особливою ніжністю пише про рідну матір Борис Олійник. Вічною зіркою, сивою ластівкою, сивим сонечком була для сина мати й такий залишилася вона після непоправної втрати («Мама, вечір догорів»). Зворушливо поет оспівував мамине безсмертя, світлу пам’ять про неї:

• Там, де ти колись ішла,

• Тиха стежка зацвіла

• Житом-Долею Світанкової,

• Чудом-казкою

• Юним соняшником

Цикл поем «Сиве сонце моє» присвячений пам’яті матері, і по визначенню літературознавців є теперішнім художнім досягненням Бориса Олійника. Складається з дев’яти поем, написаних різними віршованими розмірами, у щораз різною психологічною й художньою тональністю, цикл несе в собі й сповідь сина перед пам’яттю матері, і преклоніння перед її чесним трудовим життям, і роздуму про призначення людини на землі. Художня сила віршів про матір визначається не тільки правдивим відтворенням людських почуттів, незвичайною емоційністю, джерельною чистотою слова. Як це властивийо Олійникові у віршах трагічного звучання, він охоплює широкі обрії людського життя з його морально-духовним досвідом і з усією пам’яттю душі. Щирими почуттями до матері пронизаний вірш «Лебеді материнства» Василя Симоненко. Експозиційні рядки вірша нагадують казковий чудомир, динамічний, рухливий (недарма рядки починаються активними дієсловами – видніються, сиплють, заглядає, танцювали, лопотали, лоскотали). Око читача те охоплює всесвіт з його зоряним дощем (Сиплють ночі в лимани зірок сургуч), те виявляється в будинку, оповитому чарами лебединого танцю. Тональність миру нерідко драматична (тьму турбували криками півні – тут добре використаний сувора колористика, тривожна алітерація на «р»); домашній же мир заколисуючий, яскравий (рожевий, золотий), лагідний, тому що в ньому захищає дитя Материнське добре пещення. «Описова» частина створює тло, на якому розвертається монолог матері. Це потік слів внутрішніх – на це вказує специфічне граматичне оформлення монологу. Життєва дорога в материнському (і авторському) баченні йде немов між двома рядами понять: можливості вибору й вірності. Вибирати можна все – друзів, дружину, за духом брата, вибрати не можна тільки Батьківщину. Від маминих пісень учився поезії й Василь Стус. До рівня високої поезії піднімає вдячна синівська пам’ять всі нехитрі реалії дитячого років:

• …батьком зроблений стіл,

• кривій на одну ніжку,

• а на столі – чотири руки,

• мамині й батька

Поет піднімає і освячує образ матері як уособлення чистоти й добра, що не віддає, дає віру й сили. У поезії Стуса перетинаються образи України й матері, перетинаються, щоб з’явитися в одному нерозривному логічному ланцюжку: «Вітчизна, Мати, Дружина…».