Правила оформлення маґістерської кваліфікаційної роботи

Роботу друкують на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (297 х 210 мм) через 1,5 міжрядкових інтервали до 30 рядків на сторінці. Висота шрифту — 14.

Обсяг роботи для усіх спеціальностей (окрім спеціальності “культурологія”) становить 50-60 ст. основної частини тексту (вступ, розділи, висновки), для спеціальності “культурологія” — 70-90 сторінок.

Текст необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів:

• ліве – 25 мм

• праве – 10 мм

• нижнє – 20 мм

• верхнє – 20 мм

Шрифт тексту роботи має бути чітким. Заголовки структурних частин роботи – ЗМІСТ, ВСТУП, назви основних розділів, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ, СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ, ІЛЮСТРАЦІЇ – друкують великими літерами симетрично до тексту.

Відстань між заголовками і текстом не повинна перевищувати двох рядків. Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки.

Нумерацію сторінок подають арабськими цифрами (без крапки чи будь-яких інших розділових знаків) у правому верхньому куті аркуша. Титульний аркуш не нумерується, хоча він є фактично першою сторінкою роботи і враховується при її наскрізній нумерації.

Методи наукового дослідження

Метод — це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретної задачі. Різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні виділяється два рівні:

1) емпіричний процес нагромадження фактів;

2) теоретичний — досягнення синтезу знань у формі наукової теорії.

Відповідно до згаданих рівнів наукового дослідження виділяють три групи методів, межі між якими визначаються приблизно:

• методи емпіричного дослідження;

• методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях;

• методи теоретичного дослідження.

Методи емпіричного дослідження

Спостереження — це систематичне, цілеспрямоване вивчення об’єкта. Вимоги:

• завчасний задум (проводиться відповідно до чітко поставленого завдання);

• планомірність (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

• цілеспрямованість (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

• активність (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси явища);

• систематичність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також виявлення загального, притаманного двом або кільком об’єктам. Вимоги:

• можуть порівнюватися тільки ті явища, між якими можлива деяка об’єктивна спільність;

• порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.

Різні об’єкти або явища можуть порівнюватися безпосередньо і опосередковано — через порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном).

Вимірювання — це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність об’єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.

Експеримент — такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення необхідної властивості. Переваги:

• можна вивчити явище „у чистому вигляді”, звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

• в експериментальних умовах можна вивчити всі властивості об’єкта;

• повторюваність експерименту — можна повторювати експеримент стільки разів, скільки це потрібно.

Експеримент проводять у таких випадках:

• при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об’єкта;

• при перевірці правильності теоретичних припущень;

• при демонструванні явища.

Методи, які застосовуються на теоретичному та емпіричному

рівнях досліджень

Абстрагування — відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступені:

1. Виділення найважливішого в явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати.

2. Реалізація можливостей абстрагування — один об’єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як „модель” першого.

Аналіз і синтез. Аналіз — метод пізнання, який дає змогу поділяти досліджувані предмети на складові частини (природні елементи об’єкта, його властивості і відношення). Синтез припускає з’єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов’язані.

Аналіз і синтез бувають:

• прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об’єкта, виявлення його властивостей);

• зворотнім, або елементарно-теоретичним (ґрунтується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються і з’єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні іґноруються).

• структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).

Індукція та дедукція взаємно протилежні методи пізнання.

Індукція — перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок щодо класу загалом.

Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, у якій висновок робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини, часткові положення виводяться із загальних.

Моделювання — метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Моделі — це аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжності — несуттєві. Моделі бувають матеріальні та ідеальні (креслення, рисунок, схема). Структура методу моделювання:

а) постановка завдання;

б) створення або вибір моделі;

в) дослідження моделі;

г) перенесення знань з моделі на оригінал.

Методи теоретичних досліджень

Ідеалізація — це конструювання подумки об’єктів, які не існують насправді або практично нездійсненні. Мета — позбавити реальні об’єкти окремих притаманних їм властивостей і наділити (подумки) ці об’єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. Будь-яка ідеалізація правомірна лише в певних межах.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов (схеми, формули). Переваги формалізації:

А) забезпечує узагальненість підходу до розв’язання проблем;

Б) символіка надає стислості та чіткості;

В) однозначність символіки (нема багатозначності звичайної мови).

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за яким певні твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Гіпотеза та припущення — форма осмислення фактичного матеріалу, перехід від фактів до законів. Відбувається за трьома стадіями:

1. накопичення фактичного матеріалу і висловлення на його основі припущень;

2. формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі теорії;

3. перевірка отриманих результатів на практиці й на її основі уточнення гіпотези. Якщо під час перевірки наслідок відповідає гіпотезі, то гіпотеза перетворюється в наукову теорію.

Історичний метод — досліджує виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. Часто використовується у комплексі з методом порівняння і тоді називається історично-порівняльним.

Системний підхід — комплексне дослідження великих і складних об’єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин, вивчення кожного елемента системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявлення впливу властивостей окремих часин системи на саме систему.