8.2. Основні джерела похибок при вимірюванні кутів

Кутові вимірювання неминуче супроводжуються похибками випадкового і систематичного характеру. Сумарну похибку вимірюваного кута утворюють такі елементи: 1) похибки вимірювання кута, які виникають внаслідок неточного центрування теодоліта і візирних цілей; 2) приладні похибки, які виникають внаслідок порушень взаємодії частин і механізмів теодоліта; 3) власні похибки вимірювання кута – помилки візування і відлічування; 4) похибки, викликані впливом несприятливих зовнішніх чинників (умови видимості, коливання зображень тощо).

Дія випадкових похибок може бути послаблена використанням більш досконалих приладів та засобів вимірювань, збільшення числа прийомів.

Найсприятливішим для вимірювань кутів вважають час приблизно через 0,5–1 год. після сходу Сонця і за 0,5–1 год. до його заходу. У полуденні години коливання зображень дуже сильні. Сприятливими для вимірювань є похмурі дні.

ТЕОДОЛІТНІ ХОДИ

Теодолітним ходом називають систему закріплених у натурі точок, наприклад, 1, 4, 5, координати яких визначені з виміру кутів β і відстаней D.

Теодолітний хід починають створювати з огляду місцевості - рекогносцировки, ціль якої - визначити найбільш сприятливі місця для закріплення вершин теодолітного ходу й створів для промірів кутів і ліній між ними. Як правило, теодолітні ходи прокладають між точками державної геодезичної мережі, наприклад, ІІ, ІІІ. Зв'язок теодолітних ходів з пунктами більше високого класу називають прив'язкою.

Якщо теодолітні ходи не прив'язані до державних геодезичних мереж, 20% точок закріплюють залізобетонними знаками. Ці знаки, у свою чергу, прив'язують до предметів місцевості: замальовують глазомірно план і вимірюють відстані не менш чим до трьох постійних предметів місцевості - кутів капітальних будинків, колодязів, дерев.

Лінійні вимірювання

Вимірювання ліній виконується двома вимірювачами. Стрічка чи рулетка розмотується й укладається нульовою поділкою від точки А в сторону точки В. Задній вимірювач прикладає нульовий штрих стрічки (рулетки) до центра початкової точки А і “на око” виставляє переднього вимірювача так, щоб його рука, яка тримає передній кінець стрічки (рулетки), знаходилась у створі лінії. Стрічку (рулетку) натягують і передній вимірювач шпилькою фіксує її кінець (кінцеву поділку). Далі задній вимірювач переходить до закріпленої шпильки й аналогічно виконується укладання стрічки (рулетки) у другому прольоті і т. д.

Виникнення землеустрою (землерозіїоділу) і перші землевпорядні дії

Кожному способу суспільного виробництва, рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин відповідають визначені земельні відносини, які обумовлені пануючою формою власності на землю та інші засоби виробництва, а також властиві їм форми і зміст землеустрою. Для того, щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи підвищення ефективності землеустрою, обгрунтувати його зміст та розкрити закономірності розвитку для використання їх у майбутнвому, необхідно прослідкувати його історичний зв'язок з іншими явищами та конкретний історичний досвід.

В основі виникнення і розвитку людського суспільства та будь-якого виробництва матеріальних благ лежить праця.

Земля є продуктом природи, природною основою, першою матеріальною передумовою та умовою процесу виробництва і праці. Для здійснення процесу виробництва необхідно прикласти працю до землі через різні засоби виробництва.

Тому на всіх етапах історичного розвитку людського суспільства проходило поєднання і взаємопристосування землі (території) в процесі праці та різних засобів виробництва.

В первісно-общинному суспільстві це поєднання і пристосування носило відносно випадковий характер, який полягав у розмежуванні сфер використання земель для різних цілей. З появою власності і розвитком суспільного розподілу праці між пастушачими і землеробськими племенами, родовими общинами виникла необхідність розмежування землі, а саме - встановлення меж територій, які використовувались. З початку при такому розмежуванні земель використовувались природні рубежі (великі річки, озера, межі угідь, балки та інші елементи рельєфу). Потім стали застосовуватись спеціально обумовлені знаки і помітки, які встановлювались на межах (каміння, стовпи, дороги тощо).

В подальшому, з розвитком нових суспільно-економічних формацій, поєднання і взаємопристосування землі, різних засобів виробництва і живої праці перетворюються в форму свідомої діяльності людей з цілеспрямованою організацією використання земель та регулювання земельних відносин. Така діяльність одержала різні назви: спочатку -землерозподіл і межування, а згодом і до сьогодення — землевпорядкування (землеустрій).