2. Метод прямого та непрямого (опосередкованого) впливу

Суб’єкти публічної адміністрації можуть впливати на об’єкти адміністрування шляхом прямого або непрямого впливу.

Прямий вплив — безпосередній вплив суб’єкта адміністру­вання на об’єкт через наказ, що виражає волю відповідного суб’єкта адміністрування.

Непрямий (опосередкований) вплив – створення заінтересова­ності у об’єктів адміністрування, вплив через функції, інтереси, стимулювання, надання можливості вибору варіанту поведінки.

3. Адміністративні й економічні методи

Адміністративні методи — це вплив на об’єкт адміністру­вання шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір суб’єктом адміністрації способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта адміністрування. Базуються на застосуванні норматив­них актів (розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), мають директивний, обов’язковий характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відпові­дальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів суб’єкт адміністрації прямо приписує іншому (об’єкту адміністрування), що він повинен робити.

Характерні особливості адміністративних методів діяльності:

• прямий вплив на керований об’єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов’язків);

• односторонній вибір суб’єктом адміністрування кінцевої мети, завдань адміністрування, порядку, термінів його вико­нання об’єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання зав­дань на кожному конкретному етапі;

• юридична обов’язковість адміністративних актів (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невико­нання яких розглядається як порушення обов’язків.

Виділяють 3 основні групи адміністративних методів діяль­ності суб’єктів публічної адміністрації: регламентаційні, розпо­рядчі, нормативні.

Суть адміністративних регламентаційних методів полягає у встановленні складу елементів системи і зв’язків між ними за допомогою закріплення визначених обов’язків, загальної регламентації, тобто в розмежуванні і закріпленні завдань, функцій, прав і відповідальності, встановленні взаємозв’язків. Вони реалізуються за допомогою положень, статутів, посадових інструкцій та інших регламентів. Складаються з 4 основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.

Загальноорганізаційне регламентування включає закони, ста­тути і положення загальноорганізаційного характеру, які. вста­новлюють організаційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому. Наприклад, закони "Про державну службу", "Про Кабінет Міністрів України" тощо.

Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, орга­нізаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повно­важення, відповідальність тощо. Наприклад, положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади (положення про міністерство, державний комітет тощо).

Структурне регламентування включає організаційні форми адміністрування, які відображають основні елементи і взаємо­зв’язок внутрішніх структур. Мета — досягнення уніфікації форм адміністрування однотипових адміністративних структур. Наприклад, положення про управління, відділи служби органів виконавчої влади.

Посадове регламентування здійснюється шляхом розробки штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання поса­дових обов’язків.

Види документального оформлення адміністративних регла­ментаційних методів державного управління: положення; по­садова інструкція; професійно-кваліфікаційна характеристика; регламент.

Розпорядчі методи відображають поточне використання вста­новлених організаційних зв’язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основу розпорядчого впливу покла­дено повноваження органів виконавчої влади — закріплені в установленому порядку їх права та обов’язки. Розпорядчий ад­міністративний метод адміністрування має активний (накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резолюції, вка­зівки тощо) та насипний (інструкції, інформування, рекомен­дації, моніторинг тощо) характер.

Нормативні методи доповнюють реглементаційні та розпо­рядчі. Метод нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром в адмініструванні. Формою вираження норма­тивного впливу є встановлення меж, обмежень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням адміністративних нормативних методів адміністрування.

Економічні методи — створення економічних умов, стимулів, що викликають заінтересованість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо.

Реформування економіки України потребує здійснення пере­ходу від переважно адміністративних до економічних методів адміністрування на всіх рівнях та активізації людського фактора. Економічні методи зорієнтовані на досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, що впливають на економічні інтереси працівників.

Економічні методи діяльності суб’єктів публічної адміністра­ції — це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єктів господарювання шляхом прийняття законів з фінансово-економічних питань, формування грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнен­ня високих економічних результатів.

До економічних методів діяльності суб’єктів публічної адмі­ністрації належать:

• індикативне планування;

• державне регулювання;

• грошово-кредитна та фінансова політика;

• конкурентна політика;

• вплив на ринкове ціноутворення;

• податкова політика;

• економічне стимулювання тощо.

При визначенні співвідношення адміністративного та еко­номічного методів діяльності суб’єктів публічної адміністрації слід зазначити, що ці методи практично використовуються одними і тими самими суб’єктами та застосовуються щодо одних і тих самих об’єктів. Крім того, вищенаведені методи викорис­товуються з єдиною кінцевою метою — реалізація впливу суб’єкта адміністрування на об’єкт. Для реалізації тих й інших методів потрібна, як правило, правова форма.