2. Адміністративно-правовий статус фізичної особи. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян

Права та обов'язки громадян у сфері публічного адміністрування. Відповідно до Конституції людина, її права й свободи є найвищою соціальною цінністю. Визнання, дотримання й захист прав і свобод людини й громадянина — обов’язок держави. Кожен громадянин України володіє на її території всіма пра­вами і свободами й несе рівні з іншими обов’язки, передбачені Конституцією.

Ці конституційні положення є базовими для адміністративно-правового статусу громадян, що визначається нормами консти­туційної, адміністративної й інших галузей права шляхом на­дання громадянам прав, свобод і покладання на них обов’язків у сфері публічного адміністрування, а також встановлення відповідальності громадян перед державою.

За своєю юридичною природою права, свободи, обов’язки й відповідальність громадян у сфері публічного адміністрування нічим не відрізняються від інших прав, свобод, обов’язків і відповідальності, якими громадяни володіють у всіх галузях економічного, політичного, соціального й культурного життя. Всі громадяни України рівні перед законом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національ­ної належності, статі, освіти, мови, переконань, віросповідання, участі у громадських об’єднаннях, роду й характеру занять, місця проживання й інших обставин.

Обсяг і зміст адміністративної правоздатності визначається законами й прийнятими на їх основі актами адміністрування, у яких містяться відповідні норми адміністративного права.

Конкретний обсяг прав, свобод і обов’язків громадян у сфері публічного адміністрування визначається рядом обставин: вік, стан здоров’я, наявність освіти тощо. Наприклад, родинні від­носини можуть бути підставою для обмеження права на зайняття посади у державному органі.

Громадяни України, реалізуючи свої права, свободи й вико­нуючи покладені на них обов’язки в сфері публічного адмі­ністрування, вступають в адміністративно-правові відносини з суб’єктами публічної адміністрації та їхніми підрозділами й посадовими особами, а також з іншими суб’єктами адміністра­тивного права.

Адміністративно-правові відносини громадян з іншими суб’єктами адміністративного права можуть виникати:

• на основі реалізації громадянами належних їм прав у сфері публічного адміністрування;

• у зв’язку з виконанням покладених на громадян обов’язків у сфері публічного адміністрування;

• при захисті прав, свобод і законних інтересів громадян;

• при порушенні (невиконанні) громадянами правових обов’язків.

Права громадян поділяють за ступенем можливості їх реалі­зації на абсолютні й відносні.

Абсолютними вважаються такі права, реалізація яких залежить інше від волевиявлення громадянина. До них, наприклад, нале­жить право громадян:

• брати участь в адмініструванні справ держави як безпосе­редньо, так і через своїх представників;

• на вступ до загальноосвітньої школи;

• на особисту недоторканність;

• звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування;

• на відшкодування державою шкоди, заподіяної незакон­ними діями (або бездіяльністю) суб’єктів публічної адмініс­трації або їх посадових осіб.

Відносними є такі права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, але також від наявності фактичних можливостей для їх реалізації в цьому місці і в цей час. До них, наприклад, належать право громадян на вступ до вищого навчального закладу; на керування транспортним засобом (за­лежить від стану здоров’я, результатів складання іспитів).

В міру досягнення успіхів у господарській і соціально-куль­турній сферах багато відносних прав можуть стати абсолютними, але не в усіх випадках. Реалізація відносних прав часто залежить від особистих якостей громадянина (стану здоров’я, наявності фахової освіти тощо), від часу (черговості) задоволення право­мірного прохання (наприклад, установка телефону, надання житлової площі).

Обов’язки громадян розрізняють за тим самим принципом.

Абсолютні обов'язки – це ті обов’язки, які покладені на громадянина в сфері публічного адміністрування та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки зумовлене нормами чинного законодавства. До таких обов’язків можна віднести: загальний обов’язок дотримуватись закону, сплачувати податки, не завдавати шкоди природі, культурним та історичним пам’яткам, а також досить важливий обов’язок не зловживати своїми правами, тим самим порушуючи права інших суб’єктів.

Відносні обов'язки — це обов’язки громадян в сфері публічного адміністрування, виконання яких залежить від ряду чинників, які можуть стосуватись або волевиявлення громадянина (вступ до ВНЗ – обов’язки абітурієнта; вступ на державну службу — обов’язки, визначені Законом "Про державну службу"), або певними обставинами (в період надзвичайного стану — обов’язок обмежити пересування тощо).

Особливу групу обов’язків становлять обов’язки, які виника­ють із деліктних правовідносин — деліктні обов’язки — тобто не ті, які покладені на громадянина у зв’язку з його протиправною поведінкою і полягають, власне, в обов’язку суб'єкта за­знати певних обмежень своїх прав та свобод як покарання (не в кримінальному його значенні) за вчинений проступок.

Способи виконання обов’язків різні. Вони залежать від кон­кретного їх змісту. Одні виконуються за допомогою активних дій, інші — утримання від дій, заборонених нормами права. Методом забезпечення дотримання громадянами обов’язків є виховання, формування правосвідомості, а також заходи гро­мадського впливу. Разом з тим ухилення від виконання обов’яз­ків може спричинити застосування уповноваженим органом або посадовою особою до порушника заходів правового примусу (адміністративні чи дисциплінарні стягнення). Випадки й порядок їх застосування визначені законодавством.

Права й обов’язки громадян у сфері публічного адміністру­вання поділяються також на загальні й спеціальні.

Загальні права й обов'язки громадян поширюються на всі галузі й сфери публічного адміністрування. Загальними правами громадян, наприклад, є: право на участь у публічному адмі­ніструванні й право на оскарження дій державних органів і посадових осіб, що порушують права й свободи громадян. При­кладами загальних обов’язків громадян можуть слугувати: до­тримання законів, підзаконних актів, трудової дисципліни; своєчасна сплата встановлених законом податків і зборів.

Спеціальні права й обов'язки — це права й обов’язки грома­дян у тій або іншій сфері, галузі або групі галузей публічного адміністрування. Наприклад, у сфері економіки кожен грома­дянин має право на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької й іншої, не забороненої законом економічної діяльності. Не допускається економічна діяльність, що призводить до монополізації та недобросовісної конкуренції. У соціально-культурній сфері, наприклад, кожній особі гаран­тується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості тощо; кожна особа має право на участь у культурному житті й користування закладами культури, на вільний доступ до культурних цінностей. До спеціальних обов’язків належить обов’язок кожного громадянина піклуватися про збере­ження історичної й культурної спадщини, оберігати пам’ятки історії й культури, дотримуватись правил санітарії, одержати загальну середню освіту тощо.

Як загальні, так і спеціальні права й обов’язки громадян у сфері публічного адміністрування похідні від основних прав, свобод і обов’язків громадян, закріплених у Конституції. В адміністративно-правових нормах вони конкретизуються й деталізуються. Наприклад, право громадян на участь в адмініструванні справами держави закріплене в ст. 38 Конституції. Це право щодо виконавчої діяльності, публічного адмініструван­ня деталізується адміністративним законодавством, що регламен­тує порядок вступу громадян на державну службу. Громадяни, прийняті на державну службу, стають службовцями апарату органів публічної адміністрації й безпосередньо виконують завдання й функції відповідного органу. Для виконання службовцями своїх обов’язків нормами адміністративного права їх наділено відповідними державно-владними повноваженнями. Зазначені норми регламентують порядок проходження держав­ної служби; закріплюють інші форми реалізації конституційного права громадян на участь у публічному адмініструванні.

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства

Термін "фізична особа" є узагальнюючим й передбачає зосе­редження уваги на громадянах України, іноземних громадянах та особах без громадянства.

Згідно з чинним законодавством іноземець — це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (під­даним) іншої держави або держав.

Особа без громадянства — це особа, яку жодна держава від­повідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства користуються національ­ним режимом, тобто мають ті самі права і свободи та викону­ють ті ж обов’язки, що і громадяни України, за винятком певних обмежень, визначених Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно він походження, соціального і майнового стану, расо­вої та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України.

Реалізація іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинна завдавати шкоди національним інтере­сам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Права іноземців та осіб без громадянства:

1. Право на інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види господарської діяльності, передбачені законодавством України. При цьому вони мають такі самі права і обов’язки, що і грома­дяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.

2. Право на трудову діяльність. Іноземці та особи без гро­мадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодав­ством України та міжнародними договорами України. Зокрема, право на державну службу, службу в органах місцевого само­врядування для цієї категорії суб’єктів обмежені. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для праце­влаштування на визначений строк, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаш­тування.

3. Право на відпочинок. Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.

4. Право на охорону здоров’я.

5. Право на соціальний захист. Іноземці та особи без грома­дянства мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відпо­відно до законодавства України та міжнародних договорів Ук­раїни. У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю та особі без громадянства на підставах і в порядку, встановлених законодавством України і міжнарод­ними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.

6. Право на житло. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право н^ підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати житлове приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України.

7. Майнові та особисті немайнові права. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права. В той же час таке право не є абсолютним, і щодо окремих видів майна законодав­ством можуть встановлюватись певні обмеження (наприклад, щодо права власності на землю).

8. Право на освіту.

9. Право на користування досягненнями культури, іноземці та особи без громадянства мають право на користування досяг­неннями культури нарівні з громадянами України і зобов’язані дбайливо ставитися до пам’яток історії та культури, інших куль­турних цінностей.

10. Право на участь в об’єднаннях громадян. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об’єднань. Іноземці та особи без громадянства не можуть бути чле­нами політичних партій України.

11. Право на свободу совісті. Іноземцям та особам без грома­дянства гарантується право на свободу совісті нарівні з грома­дянами України.

12. Права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законо­давства України. Вони мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах.

13. Гарантії особистих прав. Законодавством України інозем­цям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага до їх гідності нарівні з громадянами України.

14. Пересування на території України і вибір місця прожи­вання. Іноземці та особи без громадянства можуть вільно пере­суватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживан­ня допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

15. Право на судовий захист своїх прав. Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учас­ники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.

Обов'язки іноземців та осіб без громадянства:

1. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані поважати та дотримуватись Конституції і законів України, шанувати тради­ції та звичаї народу України.

2. Іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Обмеження для іноземців та осіб без громадянства:

1. Не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Не можуть брати участь у референдумах.

3. Набувати статусу державного службовця.

4. Бути членами політичних партій.

5. Перебувати на військовій службі. На іноземців та осіб без громадянства не поширюється загальний військовий обов’язок.

6. Не можуть мати доступу до інформації, яка містить ознаки державної таємниці.

Відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідаль­ність на загальних підставах.

Окрім визначених законодавством загальних заходів держав­ного примусу (адміністративних стягнень, кримінальних пока­рань), до вказаних осіб можуть застосовуватись і такі заходи державного примусу:

1. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні у разі:

• порушення ними законодавства України;

• якщо у них відсутні підстави для подальшого перебування в Україні;

• якщо вони не мають достатнього фінансового забезпечення для подальшого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або можливості отримати достатнє фінансове забезпечення законним способом на території України;

• якщо їх діяльність на території України може негативно впливати на відносини України з іншою державою;

• якщо під час їх перебування виникли підстави для заборони в’їзду відповідно до законодавства України;

• якщо іноземець та особа без громадянства, який прибув для навчання або працевлаштування, не з’явилися у визначений строк до відповідного навчального закладу або місця роботи і якщо причини неприбуття не визнані поважними державним органом, уповноваженим приймати рішення про видворення.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, органами охорони державного кордону (щодо осіб, які затримані у межах контрольованих ними прикордонних районів) невідкладно після виявлення підстав для цього із обов’язковим зазначенням строку, в який така особа зобов’язана добровільно виїхати з України. Цей строк не може бути більш як 10 діб з дня винесення такого рішення. У разі прийняття рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні іноземця та особи без громадянства така особа зобов’язана щодня з’являтися для реєстрації до органу, який прийняв зазначене рішення, про що робляться відповідні відмітки в його паспортному документі.

2. Видворення за межі України. Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступ­ним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

Іноземець та особа без громадянства мають бути видворені за межі України у разі якщо:

• вони вчинили злочин, — після відбуття призначеного покарання;

• вони добровільно не виконали рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні у визначений у цьому рішенні строк;

• їх перебування в Україні становить загрозу національній безпеці або громадському порядку;

• під час перебування виникли підстави для заборони в’їзду відповідно до законодавства України;

• вони хоча б раз не виконали вимогу щодня з’являтися для реєстрації до органу, який прийняв рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, у зв’язку з причи­нами, не визнаними поважними.

За наявності зазначених підстав та за рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України супроводжується забороною подальшого в’їзду в Україну строком до 10 років.

Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України у разі якщо:

• їх діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою;

• вони вчинили адміністративне правопорушення після ви­конання адміністративного стягнення;

• у них немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення перебування в Україні та виїзду з України, у роз­мірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За наявності зазначених підстав та за рішенням органу внут­рішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до 5 років.

Іноземець та особа без громадянства також можуть бути видворені за межі України за рішенням органів охорони держав­ного кордону (щодо осіб, затриманих ними у межах контрольо­ваних прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону України) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин про­курора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інте­ресам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.

Іноземець та особа без громадянства зобов’язані залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (може надаватися строк до 5 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення). У разі якщо ці особи ухиля­ються від виїзду після прийняття такого рішення, вони підля­гають примусовому видворенню на підставі постанови адмініст­ративного суду, яка виноситься за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України.

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають вид­воренню, відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов’язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави. Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх не­законний в’їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення строку перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завда­ні державі у зв’язку з видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

Особливості адміністративно-правового статусу біженців

Особливою категорією іноземних громадян є особи, які з певних причин не можуть знаходитись в межах країни їх грома­дянства, оскільки подальше перебування пов’язано із загрозою для їх життя, здоров’я або свободи. Оскільки такі особи є, по суті, іноземцями, на них поширюються усі положення, викладені вище, щодо прав, обов’язків та обмежень іноземців та осіб без громадянства. В той же час підстави, з яких вони перебувають на території України, зумовлюють їх відмінний від інших іно­земців адміністративно-правовий статус.

Питання, пов’язані з правовим статусом біженців, регулю­ються Конституцією, Законом України від 21 червня 2001 р. "Про біженців", іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві, застосовуються правила міжнародного договору.

Біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою пе­реслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслі­док таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постій­ного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Біженець не може бути висланий або примусово поверну­тий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, гро­мадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання, за винятком осіб, засуджених в Україні за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Статус біженця не надасться особі:

• яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжна­родному праві;

• яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено КК України до тяжких злочинів;

• яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;

• щодо якої встановлено, що умови, передбачені для надання статусу біженця, відсутні;

• яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

• яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біжен­ця перебувала в третій безпечній країні. Ці положення не поши­рюються на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживають на території України, а також на їх нащадків.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1. добровільно знову скористалася захистом країни грома­дянської належності (підданства);

2. набула громадянство України або добровільно набула гро­мадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3. добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обгрунтованих побо­ювань стати жертвою переслідувань;

4. будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не іс­нують;

5. отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6. не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання; вільне залишення території України, за винятком обмежень, які вста­новлюються законом;

• працю;

• господарську діяльність, яка не заборонена законом;

• охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страху­вання;

• відпочинок;

• освіту;

• свободу світогляду і віросповідання;

• направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

• володіння, користування і розпорядження своєю влас­ністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

• правову допомогу;

• права у шлюбних та сімейних відносинах;

• на соціальний захист (одержання грошової допомоги, пенсії, субсидії та інших видів соціального забезпечення).

Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.

Обов’язки особи, якій надано статус біженця в Україні:

• повідомляти протягом 10 робочих днів орган міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

• у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі мігра­ційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

• проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян

Об'єднання громадян – це добровільне громадське формуван­ня, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод.

Види об’єднань громадян:

а) за організаційно-правовими властивостями: масові (творчі союзи, політичні партії, професійні спілки тощо); органи громадської самодіяльності (громадські формування з охорони громадського порядку); органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, вуличні, домові комітети тощо);

б) за масштабом діяльності: міжнародні; всеукраїнські; місцеві.

в) залежно від мети створення: політичні партії; громадські організації.

Політична партія – об’єднання громадян – прихильників загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які головною метою мають участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого самоврядування і представ­ництво у їх складі.

Громадська організація — це об’єднання громадян для задо­волення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Особливе місце серед громадських організацій по­сідають: професійні спілки — добровільні неприбуткові громадські організації, що об’єднують громадян, пов’язаних спіль­ними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), а також релігійні організації — релігійні братства, духовні навчальні заклади, монастирі тощо, що становлять стійкі організаційні утворення із специфічними цілями та конкретними способами їх досягнення (відправлення релігійних культів, релігійних обрядів, релігійної діяльності).

Принципи об'єднань громадян: добровільність, рівноправність їхніх членів, самоврядування, законність, гласність.

Основу взаємовідносин об’єднань громадян з іншими суб’єк­тами адміністративного права, перш за все. органами публічної адміністрації визначають Конституція, Закон "Про об’єднання громадян", закони України від 5 квітня 2001 р. "Про політичні партії в Україні", від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації", від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" тощо.

Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян — це сукупність прав, обов’язків, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і державними органами, органами місцевого самоврядування.

Нормами адміністративного права регулюються питання лега­лізації об’єднань громадян, контролю за їх діяльністю, відпові­дальності та припинення діяльності об’єднань громадян. Решта відносин — предмет регулювання норм інших галузей права.

Легалізація об’єднань громадян — офіційне визнання об’єднань громадян, що здійснюється способом їх реєстрації або пові­домлення про заснування. Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Тобто за допомогою норм адміністративного права визначається порядок офіційного визначення державою об’єднань громадян й оформлення їх правового статусу. Легалі­зація об’єднань громадян здійснюється у Державній реєстрацій­ній службі України. Відмова у реєстрації може бути оскаржена до суду. Для легалізації об’єднання громадян його засновники подають заяву та документи, перелік яких визначається законо­давством для певних різновидів такої об’єднань.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна через насильство конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іно­земних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; обмеження загально визначених прав людини.

Норми адміністративного права визначають засади контролю з боку держави за діяльністю об’єднань громадян (з боку органів, що проводять легалізацію, щодо дотримання положень статуту, фінансові та податкові органи — контроль за джерелами та розмірами прибутків, фінансових надходжень, за правильністю та своєчасністю сплати податків, державні інспекції — щодо дотримання вимог галузевого законодавства.

Об’єднання громадян користуються широким переліком прав: представляти і захищати свої законні інтереси та законні інте­реси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах, брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи, створювати установи та організації, одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інфор­мацію, необхідну для реалізації своїх цілей та завдань, вносити пропозиції до органів державної влади, поширювати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі, засновувати засоби масової інфор­мації тощо.

Обов’язком є дотримання законодавства, сплата податків тощо.

Норми адміністративного права визначають засади відпові­дальності об’єднань громадян за порушення вимог чинного законодавства. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяль­ності, тимчасова заборона (зупинення) діяльності, примусовий розпуск (ліквідація). Порядок припинення діяльності об’єд­нань громадян (добровільний та примусовий) також визна­чаються нормами адміністративного права. У випадках, передбачених законодавством України, може бути примусово розпу­шене (ліквідоване) об’єднання громадян на підставі рішення суду.