11. Об'єкти логістичного управління в постачанні: метод авс – аналізу та система мrр.

Логістичні процеси ресурсного забезпечення діяльності підприємства істотно впливають на його економіку, зважаючи на технологію виконання замовлення та формування величини витрат. У сфері забезпечення виникають проблеми, а саме:

• Зробити чи купити? Встановити, які елементи кінцевого виробу будуть виготовлені н власних потужностях, а які стануть предметом закупівлі.

• Скільки купити та скільки зробити? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідне прогнозування потреб ринку, планування потреб матеріалів, встановлення можливостей виготовлення власними потужностями та оцінки впливу внутрішніх та зовнішніх чинників.

• Де купити? Відповідь на це питання вимагає встановлення джерел закупівлі та відповідних постачальників.

Інформаційною базою успішного вирішення даних проблем є інтеграція таких даних:

• параметри стратегічного розвитку підприємства;

• ринкові прогнози, виробнича програма, план реалізації виробів

• техніко — технологічна документація, норми витрат;

• каталоги матеріалів, цінники (прайс — листи), інформаційні довідники, ярмарок;

• перелік постачальників;

• доступні транспортно — складські технології постачання: вартісна, часова інформація, потенціал.

Дефініція логістики постачання — діяльність щодо управління і фізичного забезпечення необхідними матеріалами фази виробництва включно до першого робочого місця відповідно до прийнятної концепцїї та цілей логістики. На ефективність логістичних рішень в сфері постачання істотно впливають пофазові чинники. Можна виокремити дві стратегічно важливі проблеми, які неможливо проранжувати, оскільки вони пов’язані на одному рівні:

• стратегія щодо рівня спеціалізації виробництва;

• стратегія щодо стосунків з постачальниками.

До стратегічних рішень в логістиці постачання треба зарахувати вибір кількості та ієрархії джерел постачання та зміст транспортно — складських технологій стосовно вибору видів транспорту та місць проміжного і кінцевого складування постачальницьких матеріалів і частин.

Прийняття стратегічного логістичного рішення щодо оптимального рівня спеціалізації виробництва (глибини виготовлення) лежить площині класичної задачі МОВ (make or buy – зробити чи купити ).

У спрощеному варіанті ілюструє пряму залежність витрат закупівлі від кількості закупівлі матеріалів за відсутності складової постійних витрат, пряму залежність витрат виробництва із врахуванням складової постійних витрат В та їх урівноваження в точці перетину А, що відповідає критичному рівню кількості закуплених матеріалів за відповідний період М: при річній потребі в матеріалах, що перевищуватиме це значення, доцільним є організація власного виробництва складових частин, а якщо потреба не перевищуватиме цього значення, вигідною видається їх закупівля у стороннього продуцента.

Останні 20 років відзначається стале зростання частки закуплених частин матеріалів, сировини у вартості продажу. В багатьох галузях ця частка сягає 70 %. Стратегія постачання може реалізуватися 2 способами: конфронтаційним, тобто веденням конкурентної боротьби з постачальником, або коопераційним. У конфронтаційній стратегії постачання відсутні обміну та надання інформації, окрім ціни. Натомість коопераційна стратегія постачання, метою якої є отримання синергічного ефекту, вимагає активних механізмів інтеграції зусиль, ресурсів, інформації і реалізується в таких формах:

• маркетинговий підхід до постачання;

• спільна оперативна діяльність;

• концепційне партнерство.

Організація постачання включає три підпроцеси:

• процес замовлення: у кого, коли, скільки;

• процес закупівлі і доставки: звідки, вид транспорту, транспортна технологія, маршрут;

• зберігання запасів на складі: рівень запасів, розміщення складів, управління запасами;

Перелік типових об’єктів логістики постачання, стосовно яких доцільно приймати відповідні рішення. До таких рішень можна зарахувати:

• планування матеріальних потреб;

• реалізація матеріальних потреб за джерелами, тобто вибір постачальників;

• реалізація матеріальних потреб у площині просторово — часової трансформації, тобто вибір технологій переміщення матеріалів;

• регулювання параметрів матеріального потоку від джерела постачання до першого робочого місця в сфері виробництва, тобто вибір системи управління запасами, умов їх поповнення.

Одним з базових способів отримання інформації щодо сировини, матеріалів, напівфабрикатів є кількісно — вартісний аналіз, за яким класифікують матеріали. Це так званий АВС — аналіз. Даний метод є модифікацією правила Парето (80:20), сутність якого полягає в тому, що завжди існує невелика частина цілого, яка має вирішальний вплив на нього. Класичними прикладами даного правила є:

• 20% жителів міста скоюють 80% злочинів;

• 20% позицій асортименту створюють 80% прибутку від продажу;

Розглянемо застосування АВС – аналізу до класифікації матеріалів.

Асортиментна група А, що характеризується найвищою часткою вартості закупівлі (споживання у виробництві) за найнижчої кількісної частки, вимагає виняткової уваги та реалізації особливих процедур планування потреб, замовлення, управління запасами. Відповідно група С та В не потребують реалізації строгих підходів, характерних для групи А.

Процедура розподілу асортименту постачання за кількісно – вартісним методом АВС – аналізу така:

• розрахунок вартості кожної позиції запасів в асортименті постачання;

• ранжування асортименту за критерієм участі у вартості витрат у послідовності її зменшення;

• створення скумульованої (просумованої) черговості матеріалів;

• дослідження прогумованої черговості;

• поділ асортименту постачання на АВС – групи згідно з прийнятими критеріями.

АВС – аналіз успішно використовують в задачах оптимізації рівня спеціалізації виробництва, товарної політики, політики продажу, запасів готової продукції.

Планування матеріальних потреб промислового підприємства принципово складається з двох частин:

• планування потреб в допоміжних матеріалах, таких, як обладнання, паливо, експлуатаційні матеріали;

• планування основних (базових) матеріалів, сировини, необхідних для виготовлення кінцевої продукції.

Основою планування потреб матеріалів є прогноз реалізації кінцевих виробів, який може бути здійснений різними методами: класифікованими, наприклад, як нормативними, факторними, параметричними або як детермінованими, стохастичними та евристичними.

Система планування матеріальних потреб (MRP – Material Requirement Planning ), ґрунтуючись на структурі виробів, нормах витрат і попиту на ці вироби, розраховує відповідно до створеного раніше плану виробництва потребу у сировині, матеріалах та комплектуючих виробах.

Для встановленого одиничного відрізку часу ми скористаємося рівнянням стану запасів:

А + В – С = Х,

де А – розмір запасів на складі; В – розмір відкритих (прийнятих, але поки не реалізованих) замовлень; С – розмір потреб нетто; Х – диспетчерські запаси (для використання в майбутньому).

Використання MRP потребує:

• чітко визначеної ідентифікації всіх позицій запасів;

• доступу до даних про стан і рівень кожної позиції запасів;

• знання циклів усіх позицій запасів;

• незалежності процесів виробництва елементів, виготовлених на підприємстві.

Основою для функціонування системи MRP є план виробництва кінцевих виробів і їхнього упорядкування в окремі модулі. Різновидом системи MRP вищого ступеня технологічного розвитку вважають систему планування виробничих ресурсів, яка визначається як MRP ІІ, що використовує ті самі операційні правила, однак охоплює ширший спектр вирішуваних питань. Вона враховує використання виробничих потужностей і технічного оснащення виробництва з інтегруванням всіх операцій із фінансовим плануванням. Полягає в заміні на підприємстві неформальної системи управління виробництвом системою формальною, що базується на єдиному плануванні виробництва.

Система MRP ІІ є різновидом системи MRP і являє собою систему планування виробничих ресурсів вищого ступеня технологічного розвитку, що використовує ті самі операційні правила, однак охоплює ширший спектр вирішуваних питань. Дана система має включає такі властивості:

• фінансові рахунки надходять точно від торгових угод;

• припускається можливість моделювання ситуації, щоб можна було б перевірити прийняті рішення;

• підприємство розглядають як єдині систему, що інтегрує всі найважливіші елементи: продаж, виробництво, запаси, планування, фінансові потоки.