1.2 Відсутність симпатії

Людину у тоні 1.2 не цікавлять стани інших людей, вона цілком занурена у власні проблеми. В неї немає часу на те, щоб займатися іншими, а тим більш думати про них. Її звернення можу мати таку форму:»Займайтеся своїми проблемами самі, а в мене є власні». При цьому людина не відчуває до вам ані симпатії, ані співчуття.

Прикладами поведінки в такому тоні можуть бути медсестра швидкої допомоги, яка заповнює картки, коли пацієнту потрібна негайна допомога.

Або чиновник податкової інспекції, якого не цікавлять особистісні обставини людини. Існує, навіть цілий список професій, які вимагають від людини саме такого тону для виконання професійних обов’язків, наприклад, судовий виконавець, чиновник банку, колектор та інші.

Якщо поряд з вами працює така людина і ви попросите в неї склепку, ви можете побачити вираз обличчя, який означає : «Ви при розумі?». Наміри такої людини спрямовані на руйнування, вона не тримає їх у таємниці, у голові такої людини плетуться інтриги, плани помсти і це може стосуватися навіть близьких людей.

1.5 ЗЛІСТЬ

Виявлення будь-якої емоції відображається на стані здоров'я людини. Наприклад злість – це емоція, яку супроводжує така хвороба, як артрит. Власне таки хворобливі стани збільшують відповідно до зниження людини по шкалі та навпаки.

Злість – емоція, яка легко розпізнається. Вона може виражатися голосно або тихо, але мета людини в такому стані – руйнування протилежної точки зору на дію.

В цьому тоні людьми навіть говорять про смерть або руйнування, у них грубе почуття гумору. А ще їм притаманні погрози, щоб підчинити собі оточуючих. Таких людей не влаштовує практично все.

1.8 БІЛЬ

Біль – це передчуття втрати. Воно з’являється в різні моменти життя.

Коли ви чуєте звук гальм на перехресті, або коли молода людина втрачає розум від усвідомлення, що не побачить свою кохану. Таке відчуває жінка, коли бачить слід від помади на сорочці чоловіка, але молодий вчений, якій не встигає підготувати проект до визначеного строку.

Люди у тоні 1.8 більш не намагаються досягнути мети та намагаються уникнути втрати. Особливості цього тону схожі з тоном антагонізму, але люди в тоні 1.8 занурені у собі, безпомічні та замкнені.

1. Антагонізм

Антагонізм - це зворотній момент у переході від безумства до здорової психіки, коли людина починає проявляти спосібність зупиняти рух та бути активною при цьому. Цей тон є межею на шкалі тонів з двох причин.

По-перше, тому, що людина розуміє, що вона не спроможна постійно вигравати у житті, після того, як не змогла досягнути бажаного результату.

По-друге, людина, яка знаходиться нижче цього тону, більш як на 50% контролюється оточуючим середовищем. Люди та рух навколо контролюють її до такого рівня, що її поведінка стаж реактивною (роздратовано-відповідною).

Тобто, якщо хтось з оточуючих буде діяти раціонально, то людина у тоні 2.0 також буде діяти раціонально, Якщо ж навпаки – то так само буде діяти й людина у тоні антагонізму. Власне його дії та його життя визначаються оточенням. Нижче цього тону людина стає більш залежною від оточення. Рон Хаббард цей тон визначив також як «абберацію», тобто неспроможність контролювати рух навколо себе.

Коли людина впевнено контролює рух, вона загалом нормальна. Із зниженням спосібності до контролю руху, її дії становляться все більш не раціональними та ненормальними. Саме це відбувається з людиною, коли вона опускається за шкалою тонів.

У тоні 2.0 людина не стільки контролює рух, скільки рух контролює її – тому цей тон є межею між раціональним та іраціональним. Людина у силу власної неспроможності переносити та контролювати рух, виступає проти когось.

Люди у тоні антагонізму відверто виражають своє незадоволення, але це стосується не тільки оточуючих, а й себе. Наприклад, людина, якщо в неї щось не виходить може назвати себе «ідіотом» або іншим подібним словом.

Крім того, люди у тоні 2.0 захищаючи власну точку зору повністю ігнорують іншу, але не приховують цього. Вони наполегливі, особливо стосовно знищення своїх ворогів. Керівники, які мають постійний тон 2.0 не люблять, коли підлеглі висовують пропозиції, навіть якщо вони доречні.