Тема 4: Характеристика поведінки людини відповідно до теорії емоційних тонів

Тепер розглянемо характеристики емоційних тонів, з їх коротким описом, що вказує на особливості, які дозволяють розпізнати кожний тон.

З нижчої точки шкали ми будемо підійматися у верх.

0.1 - АПАТІЯ

Людина, яка знаходиться в цьому тоні уникає спілкування та практично не усвідомлює того, що відбувається навкруги. Така людина хронічно хвора, нестійка як по відношенню до себе, так й по відношенню до інших. Вона не передає та не отримує інформацію і навіть уявити не може, що є світ, з яким вона може спілкуватися. «Це не має жодного значення, адже я все одне помру». Готовність такої людини переносити рух практично дорівнює нульової відмітки. В житті це може бути наркоман або «заядлий гравець». Така юдина повністю підпорядковується зовнішнім рухам та ізольована від життя.

Іноді, люди, які досягли пенсійного віку та віддалилися від справ, усвідомлюють, що їх робота давала їм певний азарт у житті. Тому, якщо вони не підтримуватимуть власну активність на певному рівні, вони погодяться з відсутністю руху та увійдуть в тон апатії.

Клієнти похилого віку, зазвичай, не люблять говорити про майбутнє. Їх сучасне виявляється не зовсім таким, про яке вони мріяли, але з яким задоволенням вони пригадують минуле! Єдиний рух, якій існує для них, це рух пам'яті, коли вони пригадують події давно минулого.

Однак, це означає, що апатія притаманна тільки цієї віковій категорії. Апатія – це емоція, а не старість.

Коли люди щасливі у подружньому житті, залежать один від одного, то у тон апатії впадає той, хто переживає смерть партнера. Тяжіння втрати опускає його до стану апатії до тих пір, поки він не знайде заняття або діяльність, яка відволікає його увагу. Якщо цього не відбувається, за апатією як правило, чередує смерть, тобто повне емоційне з пустошення та припинення фізичного існування.

0.5 Горе

Горе – це втрата. Людина опиняється в цьому стані, коли щось втрачає, тому для цього тону характерними є проблеми із здоров’ям та предрасположеність до нещасних випадків – самогубства чи автокатастрофа.

Таку людину легко впізнати, бо вона дуже невпевнена у собі, в неї сильно знижена самооцінка. У стані горя людина повніть занурена в усвідомлення своєї втрати. І хоча її увага повність інтравертна, вона все ж спосібна відгукнутися на м’які дотики іншої людини, яка виражає своє співчуття.

Життя для людини у стані горя – це життя без світла та радості, це безцільне існування. Втрата тих, кого ми любим, являє собою настільки драматичну втрату чисельної кількості одиниць життєвої енергії, що наш запас життєвих сил починає таяти під впливом образів цих втрат, які ми часто не усвідомлено відтворюємо. Такі спогади про пережите подібні каменю на шиї, вони залишаються десь у глибині нашої свідомості, але все одне можуть впливати на поведінку, коли щось з оточуючої дійсності «приводить їх у дію».

Банкротство, звільнення з роботи, зрада того, кому ми довіряли – драматичним образом впливає на наше життя. Під впливом таких дій, людина може повність змінити життєві орієнтації, тобто спрямувати усі зусилля на те, що жодна річ у цьому світі на нагадувала про трагедію. Людину у стані горя гіпнотизує сам хід життя. Вона може мати все, але відмовляється від власного селф-детермінізму, в силу того її поведінка буде відображення зовнішнього світу.

Такі люди не можуть нормально працювати, бо їх увага фіксується на певних речах. Вони можуть сидіти, дивлячись в одну точку або на одну річ. Вони вважають, що про щось думають, але на просто фіксують увагу на певних об’єктах оточуючої дійсності. Вони швидко втомлюються, часто отримують травми, їх легко втягнути у протестну діяльність. Скажімо, керівнику установи потрібні для здійснення певної мети покірні виконавці. Він завалює наказами своїх підлеглих, а ті безропотно починають їх виконувати, підкорюються самим жорстким розпорядженням, при цьому їх зовсім не цікавить моральний аспект того, що відбувається.

Свого часу крестові походи відбувалися для того, щоб повернути безцінні священні реліквії церкві, які потрапили в руки «варварів», і цей заряд горя та апатії було використано для того, щоб «знищити язичників», не припускаючи навіть можливості для їх оправдання. Гипноз!

Якщо у житті ви стикаєтеся з проявами деспотизму у колективі або у родині, слід усвідомлювати, що в цієї групі є люди, для яких постійним є тон горя або апатії, а керують ними люди в тоні злості.

0.8 – ЗАДОБРЮВАННЯ

Від стану горя зовсім недалеко до стану задобрювання. Для поведінки людини у стані 0.8 характерне бажання «відкупитися» від обидчика усім, чим завгодно, тільки б від відступив. Це відчайдушна спроба «перейти на сторону» джерела небезпеки. Задобрювання означає «вибіркове задарювання, пожертва з метою уникнути покарання». Цей тон використовують, коли необхідно відвести від себе загрозу та здатися на «милість переможця», використовуючи для цього подарунки, посмішку, речі, які належать тощо. Слід мати на увазі, що людині, яка знаходиться у тоні задобрювання, може лише тільки здаватися, що певні люди для неї є загрозливими, в той час, як це не відповідає дійсності. Це особливість сприймання, оскільки у тоні 0.8 спосібність до адекватного сприймання настільки знижена, що людину переповнюють уявні загрози. Наприклад, доктор відкупається від розгніваних пацієнтів тим, що лікує їх безплатно. Продавець, який робить неправомочні знижки. Покупець, який погоджується на усі умови продавця та купує те, що йому не потрібне (адже він стільки часу витратив на демонстрацію товару). Чиновник, який пише звіти, які не відповідають дійсності, щоб не розгнівати свого начальника. Керівник, який так одежим бажанням, щоб усі його любили, що підтримує атмосферу вседозволеності, а підлеглі перестають продуктивно працювати. Все це відбувається від того, що перебуваючи у тоні задобрювання, людина втрачає спосібність контролювати рух, і людей, які знаходяться під його керівництвом, поглинають незавершені справи.

Задобрювання – це тон, в якому шантажист намагається загнати до клітки свою жертву, а «служник церкви» намагається потайки звабити прихожанку. Досягнувши своєї мети, вони будуть продовжувати переслідувати свої жертви погрозами, осипаючи їх прокляттями, лишаючи їх положення, здоров'я, спокою та усього, що їм було дорого.

0.9 – СПІВЧУТТЯ

Дуже часто невірно сприймають поняття співчуття. Необхідно враховувати, що цей тон має два аспекти:

1. Стан людини, яка виражає співчуття – відображає тон людини, яка розуміє емоційний стан іншого, така людина завжди відчуває біль оточуючих, поранених тварин та сопереживає з ними.

2. Стан людини, якій виражають співчуття – це, навпаки, загрожує тим, що людина звикає до вимагання уваги до себе, навіть, коли це не потрібно. Наприклад, дії батьків, які задарюють дітей та створюють їм теплічні умови під час хвороби, приводять до того, що їх діти, стаючи дорослими, починають донімати своїх начальників больнічними листами та жалобами на те, що їм «ва-а-а-жко» (адже це завжди спрацьовували з батьками)

Це не означає, що співчуття завжди зашкодить людині, але як і у всьому, у співчутті потрібна міра. Л.Рон Хаббард писав про те, що якщо б ми не виражали співчуття один одному, ми б не вижили як вид (З курсу «Оцінка поведінки людини»). Йдеться про те, що співчуття як довготривалий стан шкодить людині.

Інший важливий аспект тону 0.9 – це емоційний стан людини, якій виражають співчуття. Він має як би протилежну спрямованість, тобто людина бажає, щоб її підтримали та пожаліли. Це смиренна мольба про моральну та фізичну підтримку. При цьому людині не потрібно, щоб її «навчили ловити рибу», їй більш необхідно, щоб найшлася інша людина, яка цю рибу дасть. Тому потенційний «потерпілий» може розіграти цілий спектакль на тему того, «скільки труднощів він пережив, як важко йому працювати, та від чого йому прийшлося відмовитися тощо. До того ж він так хворіє!».

В цю категорію можна віднести людей, які плачуть з приводу того, що «вони не перенесуть цих змін у політиці компанії», або «що виконання цього плану потрібні роки».

В цьому тоні перебувають люди, які не вірять, що можуть вижити без підтримки інших і, власне, навіть не намагаються цього робити.

Співчуття має практичні цінність тоді, коли людина отримала травму та потребує допомоги. Оскільки людині у такому стані доречно виразити співчуття, бо вона дійсно потребує підтримки. Коли хвору людину оточують енергійні та бодрі люди – це частина механізму співчуття.

Слід зауважити, що останнім часом з’явилося багато людей у тоні співчуття, які працюють, щоб «заробити на хліб». Якщо таку людину наймають на роботу, бажано не допускати її до механізмів, адже рух його буде дратувати людину у тоні співчуття й вона допустить його поламку тільки, щоб позбавитися від дискомфортного стану.

Зтакими людьми «не в порядку» лише те, що вони знаходяться низько на шкалі тоніві тому, не звертають уваги не те, що їх оточує. З ними трапляються нещасні випадки, їх нез’ясовані відчуття та не способність контролювати рух знижується пропорційно до зниження їх по шкалі тонів.

Цікавим є те, що якщо до людини, яка постійно находиться у тоні 0.9 проявляти милосердя, їй це не допомагає. Людині стає це гірше, оскільки її безсилля підтверджується тими, хто надає підтримку та дарить подарунки і не вимагає нічого взамін.

Все, що сказане вище, означає лише те, що співчуття як емоція, має дуже обмежене практичне використання. Майбутній соціальний педагог повинен розуміти, що реальна допомога людині означає зміну ситуації таким чином, щоб людині більш не потрібна була допомога. Тому для того, щоб працювати ефективно, необхідно зрозуміти, як саме нам слід поступати, щоб людині, якій ми допомагаємо, не стало гірше від нашої допомоги.

Метою роботи соціального педагога повинне стати не співчуття, а ефективна допомога, в результаті якої з’являться успішні групи (сім'ї) та високий моральний дух їх членів. Адже стійкий тон 0.9 означає втрати у роботі та особистому житті, тому його необхідно піднимати заради загального як самої людини, так і суспільства у цілому.