4.Розвиток обліку у Вавилоні та значення його основних досягнень

Вавилон – перша країна, в якій виникло законодавство, яке регулювало облік. Закони Хаммурапі вимагали від купців ведення незалежного обліку храмів - державного рахівництва.

У Вавилоні в VIII ст. до н.е. вже існував банк торговельного будинку Негоагіддіна Ігібі, який виконував цілий ряд банківських операцій, серед яких: купівля, продаж і платежі за рахунок клієнтів на комісійних засадах; приймання грошових внесків і товарів, для яких були передбачені великі склади для зберігання; надання кредиту клієнтам у формі так званого антихретикуму, в силу якого кредитор отримував замість процентів право на врожай з полів боржника; видача позик під розписку та під заставу і, зрештою, поручительство за угодами. Вавилонський "банкір" брав участь і в товариських торгово-промислових підприємствах як вкладник, інвестор.

Первинними носіями інформації у Вавилоні були глиняні "картки". Особливості глини дозволяли стерти помилковий запис і одразу тростиновою паличкою відтворити потрібний. Якщо необхідно було знищити документ, то його кидали на підлогу, і він розбивався. В Стародавньому Вавилоні вже застосовувалась таблиця множення і таблиці для обчислення відсотків. Реєстрація господарських фактів здійснювалась у систематизованому та хронологічному порядку. Також ретельно була розроблена нормативна база використання і утримання робочої сили. Норми оплати були встановлені залежно від багатьох факторів: кваліфікації, посади, строку найму працівників, оцінки робочої сили тощо.

Великим кроком вперед стала детальна розробка обліку робочої сили та витрат на її утримання. Він складався з трьох розділів: обліку персоналу, робочого часу і використання робочої сили, витрат на утримання.

Спільне для Єгипту та вавилону:

-Особливе місце в обліку посідав розрахунок у вагових одиницях

-обліково-економічна термінологія була відсутня

-надмірна деталізація звітності, дублювання даних поточного обліку

-представлення звітності державним органам контролю було обов’язковим для всіх господарств

5.Розвиток обліку в Стародавньому Китаї та Індії

Китай. Куайцзифа (кит. - законодавство з бухгалтерського обліку) - це загальна назва правових норм, які регулюють економічні відносини, що складаються при здійсненні державними органами та підприємствами бухгалтерського обліку.

Всі династії створювали бухгалтерські структури та призначали осіб, які відповідали за складання звітності, а також розроблювали правові постанови. В період династії Цинь в законі "Сяолюй" було зазначено, що при складанні звітності необхідно вказувати фактичні дані, уникати помилок; також детально розписувалася процедура складання звітності та наводились методи обліку втрат майна. В ханському законодавстві "Шанцзй-люй" було визначено систему надання звітності на перевірку до столиці, за якою передбачалось щорічне надання звітності кожною інстанцією знизу до верху; за порушення термінів та недостовірність визначилася міра покарання.

В Китаї існувала система резервних фондів (загальний, спеціальний та власне резервний фонди). Визначався не тільки склад фондів, описувались також джерела їх формування, цілі використання, а також періодичність стягнення та максимальний розмір кожного з податків.

До VII-X1II ст. н.е. в Китаї склалась досить розвинена система обліку матеріальних цінностей. Облікові працівники були зосереджені в трьох відділах, де фіксувалось надходження, витрачання і залишок цінностей. Перший і другий відділ відображали рух цінностей, а третій здійснював інвентаризацію і виводив натуральний залишок, але не відображав облікового залишку.

Контроль здійснювався за допомогою звітності про результати ревізії, яка складалась кожні десять, тридцять днів та щорічно, а також за допомогою призначених ревізорів з числа чиновників.

Індія. Податки складали одну шосту продуктів землі: хто не сплачував податків, той позбавлявся права на землю. Податки з купців складали одну двадцяту частину їх виручки.

Срібло і золото в Індії рано почало використовуватись як гроші.

Ще в первісних дрібних індійських общинах було передбачено посаду бухгалтера, котрий вів облік операцій землеробства, кадастру землі й усього, що до нього належало. Такий облік, як правило, здійснювався в інтересах усієї общини, і бухгалтер із загальної казни отримував платню.

В Індії для обліку використовувалися горнята та камінчики. Перші являли собою "облікові регістри", другі - "первинні документи". Кожне таке горня призначалося для окремого об'єкту. Це була своєрідна картотека з рознесенням даних по рахунках.

Обліковий прилад був кліпус – це мотузка одного кольору, на якій вузлики іншого кольору. Археологи знайшли квіпус з інформацією про збір податків.