13

Тема 6 Податкова система франції План лекції

1. Передумови і фіскальні перетворення Великої французької революції.

2. Основні державні податки.

3. Місцеві податки.

4. Фіскальне відомство і адміністрування податків.

Рекомендована література:

Базова: 1, 4, 5, 7, 10, 12, 13.

Додаткова: 16, 21, 22, 25, 31, 32, 58, 73.

З давніх часів Франція – важливий політичний, культурний, інтелектуальний центр Європи, батьківщина знаменитого гасла «Liberté, Ėgalite, Fraternité») («Свобода, Рівність, Братерство»), вікопам'ятної «Декларації прав людини і громадянина» (1789 р.), котра не втратила актуальності донині. Так, згідно зі статтею 14 «Декларації»: «Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників установлювати необхідність державних податків, добровільно на них погоджуватися, контролювати використання та визначати їх величину, базу, порядок і тривалість збирання». Навряд чи можливо і через більш ніж два століття по тому запропонувати інший демократично-правовий порядок в оподаткуванні. Небезпідставні твердження, що інші народи і держави віками сприймали події у Франції подібно до того, як стародавній світ реагував на події в Греції та у Римі.

Сучасна Франція – основоположниця і впливовий член Європейського Союзу, входить до складу держав «Великої вісімки» і «Великої двадцятки», до групи високорозвинених країн світу (ОЕСР).

1. Передумови і фіскальні перетворення Великої французької революції

Згідно з рішенням Генеральних штатів (вищої дорадчої представницької ради у Франції в період до Великої французької революції) у 1314 р. було вперше задекларовано принцип, згідно з яким нові податки запроваджуються не королівським наказом, а парламентським законом.

З 1341 р. вводиться податок на сіль в формі соляної регалії (пізніше відкупу), а з 1439 р. – податок на землі та будівлі (талья).

В інтелектуальному плані Франція знаменита державними діячами й ученими-фінансистами, котрі внесли великий вклад у розвиток фінансової думки і фіскальної практики. Так, кардинал Ришельє (1585–1642) чітко сформулював головну стратегію фіскальної політики: «Не слід переобтяжувати підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для потреб держави».

У 1648–1652 рр. у Франції розгорілася громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда. Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду, зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки, що викликало незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом, відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування.

У Франції епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо шкідлива відкупна система податків – передача на договірній основі збирання податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі обумовлену суму доходу в обмін на право збирати платежі з платників податків. Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій регламентації, відкрилися великі можливості для казнокрадства і корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі надходила лише половина фактично зібраних податків, решта залишалась відкупникам.

Жан Батист Кольбер (1619–1683) на посаді генерального контролера (міністра) фінансів дещо полегшив тягар податків і розправився з казнокрадами. Особливо він прославився тим, що про­водив фінансово-економічну політику, пізніше названу за його іменем кольбертизмом, по сприянню виробництву й експорту парфумів, дорогих меблів, посуду, вина, одягу, взуття і т. ін. Наслідки такої політики відчуваються через віки, – адже Франція й донині залишається законодавицею моди і лідером по постачанню на світовий ринок подібного роду товарів. Звідси висновок – раз державі приходиться втручатися в економіку, то варто робити це з такою далекоглядністю, як у Кольбера.

Через сто років Анн Робер Жака Тюрго Тюрго (1727–1781) звернув увагу на проблему соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства є руйнівними для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на суспільство. Він відмовився від практики підношень генеральному контролеру (міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні відкупного контракту. Водночас він проповідував політику економічного лібералізму за принципом «Laissez faire, laissez passer» (франц.): дайте спокій, не заважайте діяти, тобто застерігав, щоб держава не шкодила бізнесу надмірним й надокучливим втручанням у його справи.

Французька революція 1789-1793 рр. – одна з найвеличніших подій світової історії. Результати Великої революції належать не одній Франції, в тій чи іншій мірі вони справили вплив на все людство, відчуваються й досі. Перетворення Французької революції мають неминуще значення. Так, напередодні революції кричущу соціальну несправедливість – податковий імунітет найбільш багатих верств суспільства (дворянства та духовенства) – називали «жахливим фактом в очах розуму». Саме завдяки революції установлено рівність усіх громадян перед фіском (державною казною); скасовано податкові імунітети й церковну десятину; податки проголошено почесним громадянським обов'язком; відкупників податків, котрі переобтяжували платників й одночасно обкрадали державу, було оголошено «ворогами народу».

Із нововведень революції не прижився лише податковий ценз громадянських прав¹ – до виборів органів влади допускалися лише так звані активні громадяни, тобто ті, які сплачували прямий податок не нижчий установленого ліміту. Навіть у наш час звучать голоси щодо доцільності перегляду суб'єктності демократичного процесу таким чином, щоб правом участі в демократичних процедурах громадян не наділяли без розбору.

Міністр фінансів Франції Луї-Доменіка Луї (1785–1837) звернув увагу на тісний зв’язок політики і стану фінансової системи країни. Відомим є його афоризм «Ведіть добре політику, а я буду добре вести фінанси».

П'єр Леруа-Больє (1843-1916) має статус класика фінансової науки. Він відстоював якомога можливий лібералізм в оподаткуванні, звівши свою позицію до дотепної сентенції: «Найкращий податок – то найменший податок».

Протягом 1807-1850 рр. у Франції складався податковий кадастр усіх земель, що охопив усі наділи в межах держави.

Франція – батьківщина знакових в історії оподаткування подій. У XIX ст. у Франції було вперше в Європі введено акцизи на окремі види товарів, а також запроваджено податок на цінні папери. Тут вперше були запроваджені акцизи на буряковий цукор (1837 р.) і на автомобілі (1893 р.).

Наступне століття було також відзначене новаціями у податковій системі: були запроваджені податки на прибуток, на оборот, а 1954 ртМоріс Лоре (1917-2001) винайшов податок на додану вартість, котрий поширився на весь світ.