2. Основні компоненти структури навчально-виховного процесу у вищій школі.

Основним завданням навчального процесу у вищій школі є цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю до творчої життєдіяльності у сучасному суспільстві. Навчальний процес у вищій школі - це система організації навчально - виховної діяльності, в основу якої покладено органічну єдність і взаємозв'язок викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента), спрямованих на досягнення цілей навчання, розвитку особистості студента, його підготовки до професійної діяльності.

Основними структурними компонентами навч.-вих. процесу є :

1) Мета, тема

2)Завдання

3)Зміст (навч. плани, програми, підручники, посібники,словники)

4)Методи (засоби і прийоми) і форми (лекція, залік, тощо)

5)Контроль/самоконтроль

6)Аналіз/самоаналіз

7) Принципи

Мета навчання - початковий компонент педагогічного процесу. У ньому викладач і студент усвідомлюють кінцевий результат своєї спільної діяльності.

Принципи навчання - служать для встановлення шляхів реалізації поставлених цілей навчання.

Зміст навчання - частина досвіду попередніх поколінь людей, яку необхідно передати студентам для досягнення поставлених цілей навчання за допомогою обраних шляхів реалізації цих цілей.

Методи навчання - логічний ланцюг взаємопов'язаних дій викладача та студента, за допомогою яких передається і сприймається зміст, який переробляється і відтворюється.

Засоби навчання - матеріалізовані предметні способи обробки змісту навчання у сукупності з методами навчання.

Форми організації навчання - забезпечують логічну завершеність процесу навчання.

Основні структурні компоненти педагогічного процесу як системи: мета педагогічного процесу, суб'єкти та об'єкти системи, завдання, змістова складова (виховання, навчання (самоосвіта), професійна підготовка, розвиток), організаційна структура, педагогічна діяльність, а також результат.

3. Історія розв. Харківського університету.

Харківський національний університет — один із найстаріших університетів Східної Європи. Заснований у листопаді 1804 року з ініціативи видатного просвітителя В. Н. Каразіна, згідно із грамотою Олександра І.

Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року. Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. 

У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. 1839 при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851) стала самостійним інститутом . Університет включав у себе також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці 19 — на початку 20 ст. Ще до того, як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині 19 ст., тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр.

У роки революції та громадянської війни 1917–1920 в університеті велася боротьба між прихильниками російської державності й українського курсу. Частина професорів, не згідних з новими політичними реаліями, покинула університет.

Під час Німецько-радянської війни ХДУ було евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані. У 1943–1944 ХДУ повернувся до Харкова. На 1977 у складі університету діяли наступні факультети і відділи: механіко-математичний, фізичний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, загальнонауковий, заочний та вечірній.

Указом Президента України у жовтні 1999 року Харківському університетові надано статус «національного» і присвоєно ім’я його засновника — В. Н. Каразіна.

З ним пов’язані імена таких усесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П. П. Гулак-Артемовський, О. М. Ляпунов, М. І. Костомаров, М. П. Барабашов, М. М. Бекетов, Д. І. Багалій, А. М. Краснов, М. В. Остроградський, В. А. Стеклов, О. О. Потебня, О. В. Погорєлов та багато-багато інших.