Комбінації препаратів

Багатьом людям потрібно більше одного препарату для адекватного зниження артеріального тиску. Відповідно до рекомендацій JNC7^[56] і рекомендацій ESH-ESC^[4] бажано починати лікування двома препаратами, коли артеріальний тиск перевищує більше ніж на 20 мм рт.ст. цільовий систолічний або більше ніж на 10 мм рт.ст. цільовий діастолічний тиск. Найкращими комбінаціями є інгібітори ренін-ангіотензинової системи і блокатори кальцієвих каналів або інгібітори ренін-ангіотензинової системи й діуретики.^[74] Прийнятні комбінації включають наступні:

• блокатори кальцієвих каналів і діуретики;

• бета-адреноблокатори і діуретики;

• дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів та бета-адреноблокатори;

• дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів з верапамілом або дилтіаземом.

Неприйнятними комбінаціями є:

• недигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) і бета-адреноблокатори;

• подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи (наприклад, інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту + блокатор рецепторів ангіотензину-2);

• блокатори ренін-ангіотензинової системи і бета-адреноблокатори;

• бета-адреноблокатори та інші антиадренергічні препарати.^[74]

Уникайте, по можливості, комбінацій ІАПФ або БРА, сечогінних і НПЗП (у тому числі селективних інгібіторів ЦОГ-2 і препаратів, що продаються без рецепту, таких як ібупрофен) у зв'язку з високим ризиком розвитку гострої ниркової недостатності. Це поєднання відоме під неофіційною назвою "потрійний удар", що вживається в австралійській літературі, присвяченій охороні здоров'я.^[59] Продаються таблетки, що містять фіксовані комбінації двох класів препаратів. Хоча вони і зручні, їх краще вживати людям, яким прописані їхні окремі компоненти.^[75] Такі комбіновані препарати мають перевагу при довготривалому лікуванні, оскільки зменшення кількості таблеток на добу підвищує комплаєнс (піддатливість) до лікування, зручніші для застосування, зменшують психологічний тиск від надмірної кількості медикаментів в умовах тривалого лікування.

Люди похилого віку

Лікування помірної або важкої гіпертензії знижує смертність і побічні ефекти з боку серцево-судинної системи у людей віком від 60 років.^[76] У людей віком більше 80 років лікування, очевидно, не призводить до значного зниження загальної смертності, але знижує ризик серцево-судинних захворювань.^[76] Рекомендований цільовий артеріальний тиск є нижчим 140/90 мм рт.ст., при цьому тіазидні діуретики є найкращими препаратами в Америці.^[77] В переглянутих рекомендаціях Великобританії блокатори кальцієвих каналів названі найкращим методом лікування з цільовим показником тиску, виміряного у клінічних умовах, менше 150/90 мм рт.ст. або менше 145/85 мм рт.ст. артеріального тиску, виміряного відповідно в амбулаторних або домашніх умовах.^[73]

Стійка гіпертензія

Стійка гіпертензія — це гіпертензія, яка залишається вище цільового рівня артеріального тиску, незважаючи на використання трьох антигіпертензивних препаратів, що належать до різних класів антигіпертензивних препаратів. Рекомендації з лікування стійкої гіпертензії були опубліковані у Великобританії^[78] та США.^[79]

Захворюваність

У 2000 році близько одного мільярда людей або близько 26% дорослого населення світу страждало від гіпертензії.^[80] Вона була поширеною як в економічно розвинених країнах (333 мільйони), так і у країнах, що розвиваються (639 мільйонів).^[80] Тим не менш, захворюваність істотно варіюється у різних регіонах з настільки низькими показниками як 3,4% (чоловіки) і 6,8% (жінки) в сільських районах Індії і настільки високими як 68,9% (чоловіки) і 72,5% (жінки) у Польщі.^[81]

У 1995 році за підрахунками близько 43 мільйонів людей в Сполучених Штатах мали гіпертензію або приймали антигіпертензивні препарати. Ця цифра складає майже 24% дорослого населення США.^[82] Захворюваність на артеріальну гіпертензію в США зростала і досягла 29% у 2004 році.^[83][84] У 2006 році від гіпертензії страждали 76 мільйонів дорослих американців (34% населення), з них у дорослих афроамериканського походження були одні з найвищих показників артеріальної гіпертензії у світі, що складали 44%.^[85] Це захворювання частіше зустрічається у корінних американців і рідше у білих і американців мексиканського походження. Захворюваність зростає з віком, і переважає в південно-східній частині США. Артеріальна гіпертензія частіше зустрічається у чоловіків порівняно з жінками (хоча із настанням менопаузи ця різниця має тенденцію до зменшення), а також у людей з низьким соціально-економічним статусом.^[1]

Діти

Кількість дітей із високим артеріальним тиском зростає.^[86] Більшість випадків гіпертензії у дітей, особливо предпідліткового віку, є вторинними по відношенню до основного захворювання. Крім ожиріння, захворювання нирок є найбільш поширеною (60-70%) причиною гіпертензії у дітей. Підлітки, як правило, мають первинну або ессенціальну гіпертензію, на частку якої припадає 85-95% випадків.^[87]

Історія

Зображення вен з роботи Гарві Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus (“Анатомічне дослідження руху серця і крові у живих істот")

Сучасні уявлення про серцево-судинну систему почалися з роботи лікаря Вільяма Гарві (1578-1657). Гарві описав циркуляцію крові у своїй книзі De otu ordis ("Про рух серця і крові"). Англійський священик Стівен Гейлс вперше опублікував показники вимірювання артеріального тиску у 1733 році. ^[88][89] Описи гіпертензії як хвороби були надані, зокрема, Томасом Юнгом у 1808 році і Річардом Брайтом у 1836 році.^[88] Першу доповідь про підвищений артеріальний тиск у людини без ознак захворювання нирок зробив Фредерік Акбар Магомед (1849-1884).^[90] Однак, гіпертонія як нозологічна одиниця виникла у 1896 році після винаходу сфігмоманометра на основі манжети Сципіоном Ріва-Роччі у 1896 році..^[91] Цей винахід дозволив проводити вимірювання артеріального тиску в клінічних умовах. У 1905 році Микола Коротков удосконалив техніку, описавши звуки Короткова, які звучали, коли артерії вислуховуються за допомогою стетоскопа в той час, як манжета сфігмоманометра поступово спускається.^[89]

У минулому лікування так званої "хвороби напруженого пульсу" полягало у зменшенні кількості крові кровопусканні або прикладанні п'явок.^[88] Жовтий імператор Китаю, Корнелій Цельс, Гален та Гіппократ рекомендували кровопускання.^[88] У XIX і XX століттях, перш ніж було винайдено ефективне медикаментозне лікування гіпертензії, застосовувалися три методи лікування; всі вони мали значну кількість побічних ефектів та, загалом, невисоку ефективність. Ці методи включали суворе обмеження натрію (наприклад, рисова дієта^[88]), сімпатектомію (хірургічне видалення частини симпатичної нервової системи), і терапію пірогенними речовинами (ін'єкції речовини, які викликали лихоманку, з побічним зниженням артеріального тиску).^[88][92] Перший хімічний препарат для лікування АГ, тіоціанат натрію, був використаний у 1900 році, але мав багато побічних ефектів і був непопулярний.^[88] Деякі інші препарати були розроблені після Другої світової війни. Найбільш популярними і досить ефективними були хлорид тетраметіламмонію і його похідні гексаметоній, гідралазин та резерпін (на основі лікарської рослини "раувольфії зміїної). Основний прорив був досягнутий із відкриттям перших добре переносимих доступних пероральних препаратів. Першим з них був хлортіазид - перший тіазидний сечогінний препарат, який був розроблений на основі антимікробного засобу сульфаніламіду, і надійшов у продаж у 1958 році.^[88][93] Він збільшував виділення солей, водночас запобігаючи накопиченню рідини. У рандомізованому контрольованому дослідженні, яке було організоване Департаментом у справах ветеранів США, порівнювався гідрохлортіазид у комбінації з резерпіном плюс гідралазин в порівнянні з плацебо. Дослідження було припинено достроково, оскільки ті, хто були у групі високого артеріального тиску і не отримував ліків, мали набагато більше ускладнень, ніж пацієнти, що отримували препарат, і було визнано неетичним позбавляти їх лікування. Дослідження тривало у людей з більш низьким артеріальним тиском і показало, що лікування, навіть у людей з м'якою артеріальною гіпертензією, знижує ризик серцево-судинної смерті більш ніж наполовину.^[94] В 1975 році спеціальною премією Ласкера у сфері охорони здоров'я було нагороджено групу розробників хлортіазиду.^[92] Результати цих досліджень дали поштовх кампаніям з охорони здоров'я для підвищення обізнаності громадськості про артеріальну гіпертензію і сприяння вимірюванню і лікуванню високого артеріального тиску. Ці заходи сприяли, принаймні частково, спостережуваному 50% падінню рівнів захворюваності на мозковий інсульт та ішемічну хворобу серця в період з 1972 по 1994 рік.^[92]

Суспільство і культура

Просвітницька діяльність

Графік, що показує зростання обізнаності суспільства та лікування артеріальної гіпертензії в порівнянні між чотирма дослідженнями NHANES^[83]

Всесвітня організація охорони здоров'я визначила артеріальну гіпертензію, або високий артеріальний тиск, як основну причину серцево-судинної смертності. Всесвітня ліга гіпертензії (ВЛГ), організація, що об'єднує 85 національних товариств і ліг з питань гіпертензії, визнала, що понад 50% гіпертоніків в усьому світі не знають про свій стан.^[95] Для вирішення цієї проблеми ВЛГ почала глобальну просвітницьку кампанію з гіпертензії в 2005 році і призначила 17 травня кожного року Всесвітнім днем артеріальної гіпертензії (ВДГ). За останні три роки кілька національних товариств були задіяні у підготовці до ВДГ і винайшли інноваційні методи розповсюдження інформації про гіпертензію серед громадськості. 2007 рік був рекордним: у ньому 47 країн-членів ВГЛ прийняли участь у ВДГ. Протягом тижня ВДГ у всіх цих країнах співпрацювали місцеві органи влади, професійні товариства, неурядові організації та приватні підприємства для сприяння обізнаності про гіпертензію через залучення кількох засобів масових інформації і проведення громадських зборів. Завдяки використанню ЗМІ, таких як Інтернет та телебачення, інформація дісталася більше ніж 250 мільйонів чоловік. По мірі набирання обертів кампанією, ВГЛ впевнена, що інформація про гіпертензію може досягти майже всіх з близько ніж 1,5 мільярдів людей, які страждають від підвищеного артеріального тиску.^[96]