Гіпертонія - застарілий термін, що означає підвищення понад норму кров'яного тиску в судинному руслі. З 90-х років XX-го століття в медичній практиці замість терміну гіпертонія рекомендовано користуватися терміном артеріальна гіпертензія. Артеріальна гіпертензія (АГ) - хронічне захворювання, при якому головною діагностичною ознакою (симптомом) є стійке підвищення гідравлічного тиску у артеріальних судинах великого кола кровообігу. Підвищення артеріального тиску примушує серце працювати з більшим навантаженням через підвищений загальний периферичний судинний опір для забезпечення нормальної циркуляції крові у кровоносних судинах великого кола кровообігу. Для вимірювання артеріального тиску використовують два показники: систолічного та діастолічного тиску, залежно від того, стискається серцевий м'яз між ударами (систола) чи розслабляється (діастола). Нормальний кров'яний тиск у стані спокою знаходиться в межах 100-139 мм рт.ст. систолічного тиску (верхнє значення) і 60-89 мм рт.ст. діастолічного тиску (нижнє значення). Високий кров'яний тиск наявний, якщо він постійно перебуває на рівні 140/90  мм рт.ст. або вище. АГ класифікується як первинна (ессенціальна) артеріальна гіпертензія або вторинна артеріальна гіпертензія. Вторинна АГ також називається симптоматична артеріальна гіпертензія, чим підкреслюється її вторинність по відношенню до інших захворювань та станів. Наприклад, вторинна (симптоматична) АГ супроводжує ураження паренхіми нирок (ренопаренхімна АГ), ниркових артерій (реноваскулярна АГ), деякі гормонпродукуючі пухлини (Феохромоцитома), інші порушення гормонального балансу (хвороба Іценка-Кушинга, синдром Іценка-Кушинга, первинний гіперальдостеронізм). Приблизно 90-95% випадків АГ відносяться до категорії "первинної артеріальної гіпертензії", що означає високий кров'яний тиск без очевидної основної медичної причини.^[1] Інші захворювання, що впливають на нирки, артерії, серце або ендокринну систему, викликають 5-10% випадків АГ (вторинна артеріальна гіпертензія).

АГ є одним із основних факторів ризику інсульту, інфаркту міокарда (серцевих нападів), серцевої недостатності, аневризми артерій (наприклад, аневризми аорти), захворювання периферичних артерій і є частою причиною хронічного захворювання нирок. Навіть помірне підвищення артеріального тиску пов'язане зі зменшенням очікуваної тривалості життя. Зміни режиму харчування та способу життя можуть поліпшити контроль артеріального тиску і знизити ризик ускладнень для здоров'я. Тим не менш, медикаментозне лікування часто буває необхідним для людей, для яких зміна способу життя є неефективною або недостатньою.

Зміст

• 1 Класифікація

  • 1.1 Дорослі

  • 1.2 Новонароджені та грудні діти

  • 1.3 Діти і підлітки

• 2 Ознаки та симптоми

  • 2.1 Вторинна гіпертензія

  • 2.2 Гіпертензивні кризи

  • 2.3 Вагітність

  • 2.4 Немовлята та діти

• 3 Ускладнення

• 4 Причина

  • 4.1 Первинна гіпертензія

  • 4.2 Вторинна гіпертензія

• 5 Патофізіологія

• 6 Діагностика

• 7 Профілактика

• 8 Лікування

  • 8.1 Зміни способу життя

  • 8.2 Ліки

    • 8.2.1 Комбінації препаратів

  • 8.3 Люди похилого віку

  • 8.4 Стійка гіпертензія

• 9 Захворюваність

  • 9.1 Діти

• 10 Історія

• 11 Суспільство і культура

  • 11.1 Просвітницька діяльність

  • 11.2 Економіка

• 12 Посилання

Класифікація

Класифікація (JNC7)[2]	Систолічний тиск		Діастолічний тиск
	мм рт.ст.	кПа	мм рт.ст.	кПа
Нормальний	90-119	12-15,9	60–79	8,0-10,5
Предгіпертензія	120–139	16,0–18,5	80–89	10,7–11,9
Гіпертензія I стадії	140–159	18,7–21,2	90–99	12,0–13,2
Гіпертензія II стадії	≥160	≥21,3	≥100	≥13,3
Ізольована систолічна артеріальна гіпертензія	≥140	≥18,7	<90	<12,0

Дорослі

У людей віком від 18 років артеріальна гіпертензія визначається як показник систолічного та/або діастолічного артеріального тиску постійно вищий, ніж прийняте нормальне значення (на даний час 139 мм рт.ст. систолічного тиску, 89 мм рт.ст. діастолічного тиску: див таблицю — Класифікація (JNC7)). Якщо вимірювання отримані на основі 24-годинного амбулаторного спостереження або вимірювання в домашніх умовах, використовуються більш низькі порогові значення (135 мм рт.ст. систолічного і 85 мм рт.ст. діастолічного тиску).^[3] У нещодавніх міжнародних рекомендаціях з гіпертензії також встановлені категорії нижче гіпертонічного діапазону для того, щоб підкреслити різні варіанти ризику при більш високому тиску крові в межах норми. У класифікації JNC7 (2003)^[2] термін "предгіпертензія" визначається як артеріальний тиск у межах 120–139 мм рт.ст. систолічного та/або 80-89 мм рт.ст. діастолічного тиску, в той час як у рекомендаціях ESH-ESC (2007)^[4] and BHS IV (2004)^[5] визначаються категорії оптимального, нормального і вищого від норми тиску для поділу показників тиску нижчих від 140 мм рт.ст. систолічного тиску і 90 мм рт.ст. діастолічного тиску. Гіпертензія також поділяється наступним чином: JNC7 розрізняє гіпертензію I стадії, гіпертензію II стадії та ізольовану систолічну артеріальну гіпертензію. Ізольована систолічна артеріальна гіпертензія означає підвищений систолічний тиск при нормальному діастолічному тиску і є більш розповсюдженою у літніх людей.^[2] У рекомендаціях ESH-ESC (2007)^[4] та BHS IV (2004) ^[5] гіпертензія третьої стадії (III стадії) визначається як систолічний артеріальний тиск, що перевищує 179 мм рт.ст. або діастолічний тиск понад 109 мм рт.ст. За іншими авторитерними джерелами, АГ ІІІ стадії визначається тоді, коли підвищення артеріального тиску призвело до ураження органів-мішеней з наявністю об'єктивних ознах їх ураження та порушенням їх функції: з боку серця - інфаркт міокарду, хронічна серцева недостатність ІІА стадії або вище; з боку нирок - хронічна ниркова недостатність з рівнем креатиніну не нижче 133 мкмоль/л у чоловіків, 124 мкмоль/л у жінок; з боку головного мозку - перенесений мозковий інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу (транзиторна ішемічна атака), перенесена гостра гіпертензивна енцефалопатія або наявність хронічної гіпертензивної енцефалопатії з деменцією^[6]. Гіпертензія відноситься до категорії "стійких" якщо ліки не призводять до зниження артеріального тиску до нормального рівня.^[2]

Новонароджені та грудні діти

Гіпертензія у новонароджених є нечастим явищем і зустрічається приблизно у 0,2–3% новонароджених. Артеріальний тиск не вимірюється зазвичай у здорових новонароджених.^[7] АГ є більш поширеною в групах новонароджених з високим ризиком. Необхідно прийняти до уваги цілий ряд факторів, таких як гестаційний вік, постконцептуальний вік і маса тіла при народженні при прийнятті рішення про те, чи кров'яний тиск у новонародженого є нормальним.^[7]

Діти і підлітки

АГ зустрічається досить часто у дітей та підлітків (у 2–9% в залежності від віку, статі та етнічної приналежності)^[8] і пов'язана з довгостроковими ризиками нездоров'я.^[9] На даний час рекомендується вимірювати кров'яний тиск у дітей старше трьох років підчас кожного звичайного медичного огляду та профілактичних оглядів. Високий кров'яний тиск має бути підтверджений під час повторних відвідувань лікаря перед тим, як дитині поставлять діагноз "артеріальна гіпертензія".^[9] Артеріальний тиск підвищується з віком у дитинстві, й у дітей АГ визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, який підчас трьох або більше вимірювань дорівнював або перевищував 95-й процентиль для відповідної статі, віку та зросту дитини. Предгіпертензія у дітей визначається як середній систолічний або діастолічний артеріальний тиск, що перевищує або дорівнює 90-му процентилю, але є меншим, ніж 95-й процентиль.^[9] У підлітків пропонується діагностувати та класифікувати гіпертензію та предгіпертензію за дорослими критеріями.^[9]