Фізична реабілітація хворих з дефектами вертлюгової западини Вступ

Незважаючи на багаторічну історію реконстуктивно-пластичних операцій на кульшовому суглобі, проблема пластики дефектів не тільки не втратила актуальність, але й набула нового значення, з розвитком протезування після травм вертлюгової западини та необхідності ревізійного ендопротезування [1,5].

Термін служби вертлюгового компонента ендопротеза значною мірою залежить від стабільності пружньо-деформованого стану та анатомічної повноцінності вертлюгової западини, яка є опорою для вертлюгового компонента ендопротеза [3, 6]. Особливо велике значення це має при ендопротезуванні в умовах значних післятравматичних дефектів кульшової западини та у випадках ревізійного протезування [11].

З прогресуванням асептичної нестабільності виникають значні дефекти кісткової тканини вертлюгової западини [2,4, 10].

Удосконалення техніки трансплантації кісткової ткани з використанням її остеоіндуктивних та опорних властивостей дає змогу успішно оперувати хворих зі значними анатомічними дефектами. Застосування кісткових трансплантатів дозволяє ліквідувати анатомічну неповноцінність вертлюгової западини, що дає хірургу можливість використання нових імплантатів та оперативної техніки [7-9].

Мета дослідження - аналіз результатів ендопротезування хворих з дефектами вертлюгової западини.

Матеріали і методи

В Інституті травматології та ортопедії АМН України на базі клініки ортопедії та травматології дорослих у період з 1978 по 2003 р. виконано 1600 тотальних ендопротезувань кульшового суглоба, серед яких у 102 хворих мали місце дефекти вертлюгової западини. У 85 хворих дефекти виникли в результаті асептичної нестабільності западини та у 17 хворих - у результаті переломів вертлюгової западини. Розподіл хворих за віком та статтю представлений в таблиці.

Таблиця. Розподіл хворих за віком та статтю

Стать	Вік, роки				Всього
	21-44	45-59	60-74	більше 75
Чоловіки	4	13	24	3	44
Жінки	8	24	21	5	58
Всього	12	37	45	8	102

При ендопротезуванні були використані такі моделі протезів: БІОМЕТ (США), Zimmer (СІЛА), ІНМЕД (Україна).

При плануванні тактики ендопротезування та виборі конструкції протеза керувалися класифікацією дефектів вертлюгової западини за W. G. Paprosky et al. (1990) та рентгенологічною схемою De Lee and Chamley (1976 p). Рентгенологічно перебудову трансплантатів ми прослідкували в строки 3, 6 та 12 міс.

При 1 типі дефектів вертлюгової западини (32 хворих з асептичною нестабільністю вертлюгового компонента ендопротеза) в ході ревізійної операції видаляли нестабільний вертлюговий компонент та грануляційну тканину, формували западину фрезами та імплантували ендопротез, у 22 випадках - з цементною фіксацією, у 10 випадках - безцементні (рис. 1).

Рис. 1. Дефект вертлюгової западини, тип 1: a - рентгенограма; б - рисунок

У хворих з дефектами 2 типу питання про спосіб відновлення опірності вертлюгової западини вирішувалося залежно від обсягу та локалізації дефекту (рис. 2).

Рис. 2. Дефект вертлюгової западини, тип 2: a - рентгенограма; б - рисунок

2А тип (12 хворих) - у 5 хворих дефекти виповнювались виключно цементом та збільшенням вертлюгового компонента, у 7 хворих виконувалася алопластика подрібненою спонгіозною кістковою тканиною з головок консервованих стегнових кісток (рис. 3).

Рис. 3. Дефект вертлюгової западини, тип 2А: a - рентгенограма; б - рисунок

2В тип (16 хворих) - у 6 хворих використовувався цемент, у 2 хворих - цементна пластика доповнювалася антипротрузійною сіткою Zimmer (США) та у 2 хворих - цементуванням гвинтів. Аутопластика з крила здухвинної кістки використовувалася у 5 випадках, алопластика з консервованої голівки - у 5 випадках.

2С тип (7 хворих) - у одного хворого з післятравматичним протрузійним коксартрозом використали класичне кільце Мюллера. У 3 хворих виконували аутопластику з крила здухвинної кістки, у 3 - алопластику з консервованих головок та у 2 - доповнили антипротрузійною конструкцією БІОМЕТ (США).

3 тип (18 хворих). У цих тяжких випадках порушення пружньо-деформованого стану вертлюгової западини, з утворенням великих неопорних зон та порушенням стабільності тазового кільця використовували алопластику цих критичних дефектів алотрансплантатами з консервованих виростків стегнової кістки у 4 випадках та у 7 випадках - з головок стегнових кісток. У 2 хворих алопластика доповнювалась антипротрузійною конструкцією БІОМЕТ (США) та у одного - опорним кільцем Мюллера (рис. 4).

 

Рис. 4. Дефект вертлюгової западини, тип 3: a - рентгенограма; б - рисунок

На жаль, 7 пацієнтам зі значними дефектами кісткових лож протезів (тип 3В) довелось видалити ендопротези та виконати операцію Гірдльстона.

Післятравматичні дефекти виникали внаслідок нелікованих або лікованих неадекватно переломів вертлюгової западини зі зміщенням уламків, переломовивихів та центральних вивихів у кульшовому суглобі. Ми віднесли 10 випадків до типу 2В, 6 - до типу 2С та одного - до типу 3А. В усіх 17 хворих вдалося виконати ендопротезування, використовуючи головку стегнової кістки як пластичний матеріал (рис. 5).

Рис. 5. Післятравматичний коксартроз з дефектом дна вертлюгової западини: а - рентгенограма до операції; б - рентгенограмма після операції з використанням кільця Мюллера