Податкова:

1.передумови виникнення та розвитку податків.

Податки – дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки – це фінансове підгрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу. Із другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння та війни. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню. Податки – це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку – позбавленою будь-якого сенсу. Об’єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги. Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи – це не тільки практична, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім’ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси. Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки – на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо. Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об’єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджету певних сум коштів, а й саме ставлення до податків. Вони стають ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості. Проте не слід забувати, що податки є ще й дуже небезпечним інструментом у розпорядженні держави. Адже без наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави. Концепція податкової політики держави повинна містити обгрунтовані висновки щодо впливу оподаткування на результати господарської діяльності підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру економіки. Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детально розроблену теорію податків. Її творцями є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває.

2.Зміст та призначення податків

ПДВ — різновид непрямого оподаткування, що є обов'я­зковим платежом загальнодержавного значення з універсальними ставками і однаковими податковими зобов'язаннями платників податків перед державою. Як й інші непрямі податки, він вхо­дить до ціни товарів (робіт, послуг) і сплачується покупцем про­давцю у складі вартості придбаного товару. Перерахування пода­тку до бюджету здійснює продавець, але не в загальній сумі податкових зобов'язань, а в сумі податкових зобов'язань, змен­шених на суму податку, що сплачений або підлягає сплаті поста­чальникам. В основу розрахунку ПДВ покладено методику визначення доданої вартості. ^ Додана вартість — це частина валового оборо­ту з реалізації товарів, яка безпосередньо добавляється кожним учасником руху товару до початкової ціни. Існує два методи визначення доданої вартості: • метод додавання складових: зарплата, відрахування на соці­альні виплати, що входять у собівартість, амортизація, деякі види накладених витрат, прибуток. • сальдовий метод: виручка (оборот) від реалізації за вирахуванням матеріальних затрат та прирівняні до них ви­датки. Додану вартість можна подати у вигляді рівняння : заробітна плата + прибуток = вартість реалізації - витрати на виробництво або придбання (без врахування заробітної плати). Теоретично ве­личина доданої вартості має бути об'єктом оподаткування ПДВ. Тобто сума ПДВ, яка сплачується до бюджету конкретним учас­ником руху товару, залежить від величини доданої вартості, яка формується у даного учасника. Тому податок на додану вартість розраховується чотирма спо­собами: • прямим адитивним (додавальним) методом, тобто ставка податку помножена на суму прибутку та заробітної плати [ставка х х (зарплата + прибуток)]; • адитивним непрямим методом, коли ставка податку засто­совується окремо до складових доданої вартості [ставка ■ прибу­ток + ставка • зарплата]; • прямим віднімальним способом або методом прямого ви­рахування [ставка • (виручка - витрати без урахування заробіт­ної плати)]; • способом непрямого вирахування (віднімання) або мето­дом податкового кредиту (розрахунків-фактур), тобто виручка від реалізації, помножена на ставку податку, за вирахуванням ма­теріальні затрати, помножені на ставку податку [ставка • вируч­ка - ставка х витрати без урахування зарплати)] . Сума ПДВ, яка сплачується в бюджет: • різниця між нарахованою сумою податкових зобов'язань по ПДВ і сплаченою (нарахованою) сумою ПДВ постачальника, що не потребує визначення доданої вартості (другий та четвертий способи); • сума ПДВ, яка визначається виходячи з величини доданої вартості, тобто у вигляді прямого адитивного та методу прямого вирахування. Саме метод податкового кредиту (розрахунку-фактур) поши­рений у світовій практиці оподаткування. В Україні також про­водиться визначення суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, методом непрямого вирахування При цьому ПДВ обчислюється за ставкою 20 % до оборотів, які не включають ПДВ. Для визна­чення суми ПДВ з оборотів, які містять суму податку, використо­вують розрахункову ставку 20 : 120 • 100, тобто 16,67 %. В окре­мих випадках, згідно із Законом, дозволено для розрахунку ПДВ використовувати нульову ставку. В Україні, як і в інших країнах світу, де запроваджено цей пода­ток , в ціні оподатковуваного товару обов'язково вказується розмір податку. Так, якщо ціна складає, наприклад 240 грн., то в первинних документах має бути позначка: 200 грн. + 40 грн. ПДВ — 240 грн.; або 240 грн., у тому числі ПДВ. Винятком є операції, звільнені від податку або які не є об'єктом оподаткування.

3.Функції податку та їх природа

Податки – основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих). Крім виконання винятково притаманної податкам фіскальної функції, призначення якої полягає в покритті фінансових потреб, оподаткування виконує також (пере)розподільчу (аллокаційно-дистрибутивну) та регулюючо-стабілізаційну функції. Тим самим податки виконують роль, властиву державним фінансам або державному фінансовому господарству взагалі, що забезпечує: а) утримання державних органів та реалізацію політики держави; б) створення умов для економічного росту та суспільного добробуту; в) здійснення регулюючих кон’юнктурно-стабілізаційних заходів. Податки були, є і, схоже, назавжди залишаться найважливішим джерелом бюджетних доходів і тим самим – діяльності держави як найважливішої й неодмінної умови існування людського суспільства. Воднораз у всі часи податки – найбільш регулярне й обтяжливе з усіх накладених державою обмежень, що впливає на економічну поведінку людей, їх особистий добробут. Настільки податки радикально важливий чинник суспільних настроїв, може слугувати такий історичний приклад. Поземельна та подушна подать з немусульманського населення в Османській імперії (джиз’я, харадж), яка ніколи не була надто обтяжливою і справлялася один раз на рік, дещо примиряла християн із жорстокими в усіх інших відношеннях поневолювачами. Суперечність між високим суспільним призначенням податків, індивідуальним усвідомленням їх обтяжливості, утилітарним сприйманням кожним платником зосібна заставляє уважно придивитись до сутності цього фінансового явища. В деяких підручниках аналогічний розділ називають “Економічна суть податків” або “Соціально-економічна сутність оподаткування”. За старовинним науковим правилом “все піддавай сумніву” варто задатися питанням, – а які, власне, підстави відносити податки до економіки? Адже, економіка – це сукупність процесів виробництва, обміну та споживання товарів і послуг, створення багатства та власності в матеріалізованій і/або грошовій формі з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб в умовах невизначеності та обмеженості ресурсів. Не всі з ознак економіки підходять для податків. Достатньо прийняти до уваги, що економічна діяльність передбачає ринкове ціноутворення, комерційний розрахунок, попит і пропозицію, відображення результатів на рахунку прибутків і збитків. Ці та інші відмінності між державним і приватним секторами “не залишають місця для того, щоб створити єдину науку про фінанси, котра б об’єднувала як державні, так і приватні фінанси” [10, c. 42]. Оподаткування – багатомірне явище, в якому відображена амальгама економічних, соціальних, політичних, нормативно-правових, морально-етичних, соціально-психологічних властивостей. Західні вчені-фінансисти давно й ґрунтовно розробляють вчення про податки. Вони не лише розробили теорію податків, але й приклали зусилля до впровадження ідей раціонального оподаткування в практику, їхні підручники послужили справі виховання вправних фахівців і дисциплінованих платників, а наукові трактати стали лозунгами і програмами податкових реформ. То ж повчально побачити оподаткування через призму їхніх уявлень.

4. Елементи податку та їх характеристика

Основою податкової системи і механізму оподаткування є їх скла­дові елементи. Вони включають:

а) суб´єкти оподаткування — це учасники податкових платежів. До них належать фізичні та юридичні особи, на яких покладено обов´язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюд­жету. Окремими суб´єктами є платники податку (фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо сплачують податок) та носії податку (кінцеві споживачі, на яких припадає сплата податку наприкінці усіх про­цесів). Платник податку є лише середньою ланкою проходження до­ходів, а реальним платником, або носієм кожного податку, є кінцевий споживач товарів. Саме він (кінцевий споживач) сплачує вартість то­варів і послуг, яка включає витрати виробництва і реалізації, прибуток усіх ланок, через які відбувається просування товарів, та відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним спожива­чем є населення, то воно є і буде у майбутньому основним носієм і ре­альним платником податків;

б) об´єкт оподаткування вказує на явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок. Такими об´єктами мо­жуть бути:

- доходи у формі прибутку, заробітної плати, дивідендів тощо;

- рухоме й нерухоме майно;

- вартість продукції (робіт, послуг);

- операції з цінними паперами;

- користування природними ресурсами;

-інші об´єкти, визначені Законом «Про оподаткування».

Назва кожного податку здебільшого походить від об´єкта оподат­кування;в) джерелом оподаткування називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов´язане з об´єктом оподаткування, а може і не бути пов´язане з об´єктом оподаткування. Податок сплачується із доходу незалежно від джерел його отримання або рухомого чи нерухомого майна, коли для сплати податку витрачається інша його частка;

г) одиницею оподаткування або масштабом вимірювання є оди­ниця виміру об´єкта оподаткування. Вона має фізичні (площа земель­ної ділянки в гектарах або квадратних метрах, об´єм циліндра двигу­на транспортного засобу в кубічних метрах) і вартісні вимірники (гривні);

д) база оподаткування — це законодавчо закріплена частина до­ходів чи майна платника податку за вирахуванням наданих пільг, яка приймається для розрахунку суми податку;

є) ставка податку — це встановлений у законодавчому порядку розмір податку на одиницю виміру бази оподаткування. Залежно від методу встановлення ставки можуть бути універсальними та дифе­ренційованими.

За універсальним методом встановлюється єдина ставка для всіх платників податку (ставка податку на додану вартість, ставка податку на прибуток тощо). За диференційованим методом ставка податку з одиниці об´єкта оподаткування встановлюється диференційовано за видами платників (підприємства, страхові компанії тощо) та в розрізі різних характеристик і оцінок об´єкта оподаткування (диференціація ставок податку на землю залежно від використання та місцезнаход­ження).За способом побудови податкові ставки поділяються на фіксовані (у гривнях на одиницю оподаткування) та відносні (у відсотках до об´єкта оподаткування у грошовому вираженні). Відносні податкові ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні або тверді), прогресивні і регресивні. Постійними є ставки, що не залежать від розміру об´єкта оподаткування. Вони найбільшою мірою відповіда­ють принципу рівності платників. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає у міру збільшення обсягів об´єкта оподаткування. Прогресивні ставки можуть будуватися за принципами пропорційно­го і ступінчастого збільшення.Регресивні ставки зменшуються у міру збільшення об´єкта оподаткування. Вони застосовуються тоді, коли держава намагається стимулювати певне зростання доходів;

є) податкова пільга відображає повне або часткове звільнення від податків для певної категорії платників або об´єктів оподаткування. Всі види пільг можна поділити на такі групи:

- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника, певного виду діяльності або об´єкта оподаткування;

- зниження ставок оподаткування і застосування нульової ставки;

-  зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і на­дання податкового кредиту;

ж) норма оподаткування являє собою відношення обсягу податко­вих надходжень до податкової бази;

з) податкові канікули — це відстрочення на певний період належ­ної до сплати суми податків або повне звільнення від сплати податку на певний період;

и) податковий період відображає термін, протягом якого завер­шується процес формування податкової бази, остаточно визначається обсяг податкового зобов´язання;

і) податковий кредит являє собою термінове відстрочення подат­ку, який належить до сплати юридичною особою до бюджету у кален­дарному році;

й) ухиляння від сплати податків — це дії платників податків, спря­мовані на несплату податків шляхом заниження відомостей про вели­чину доходів та інших об´єктів оподаткування або повне їх прихову­вання. Елементи податків конкретизують економічний зміст механізму оподаткування та сприяють пізнанню природи та суті функціонуван­ня податків у суспільстві.

5.Види податків податкові платежі їх класифікація

Податки безпосередньо пов´язані з функціонуванням держави. Для їх мобілізації вироблено різні види податків і методи оподатку­вання. Податки і податкові платежі відрізняються за: назвою, формою утримання, методом та елементами оподаткування. Всі вони виступа­ють засобом вилучення у фізичних і юридичних осіб певної частини їх доходів на користь держави. Усі податки класифікуються за такими ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об´єкта оподаткування залежно від рівня державних структур, які встановлю­ють податки, за способом вилучення (стягнення), за способом зараху­вання податкових надходжень та залежно від суб´єкта оподаткування.

1. За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і не­прямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платника. їх розмір залежить від обсягу об´єкта оподаткування і сплачується за йо­го рахунок. За цією формою оподаткування більше платять ті фізичні і юридичні особи, котрі мають більший об´єкт оподаткування (дохід, майно тощо). Чимало економістів світу визнають найсправедливішим пряме оподаткування. Водночас складність механізму їх утримання із значними на те витратами держави та іншими чинниками зумовлю­ють застосування непрямих податків.

Непрямі податки встановлюються у цінах на товари й послуги і сплачуються за рахунок цінової надбавки. їх розмір не залежить від обсягу доходів платника такого податку. Оскільки непрямі податки включаються до цін на товари і послуги, то їх більше платять ті суб´єкти суспільства, хто більше споживає. Тому непрямі податки вважаються найбільш несправедливими. Водночас податки, що ре­алізуються за допомогою цін, дозволяють виконувати такі соціально-економічні функції:

-податки у ціні є одним з головних джерел формування доходів державного бюджету;

- впливають на розвиток виробництва, сприяючи його зростанню або, навпаки, скороченню;

- можуть бути фактором регулювання рівня цін, засобом впливу на їх динаміку;

- такі податки сприяють здійсненню регулюючого впливу на до­ходи різних соціальних груп населення.

До непрямих податків належать податок на додану вартість, ак­цизний збір, мито.

2. За економічним змістом об´єкта оподаткування податки поділя­ються на три групи: податки на доходи, споживання та майно.

Податки на доходи утримуються з доходів фізичних і юридичних осіб. Об´єктами оподаткування виступає заробітна плата, інші доходи фізичних осіб та прибуток або валовий дохід юридичних осіб. Подат­ки на споживання сплачуються фізичними і юридичними особами у формі непрямих податків при купівлі товарів. Податок на майно вста­новлюється за наявності у фізичної і юридичної особи рухомого чи не­рухомого майна та майна, яке передається і отримується у спадщину.

3. Залежно від рівня державних структур, які вводять податки, останні поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. їх утримання є обов´язковим за єдиними ставками на всій території Ук­раїни. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Вони можуть бути у формі надбавок до загальнодержав­них податків, можуть вводитися місцевими органами за переліком по­датків, що встановлюються вищими органами, а також можуть упро­ваджуватися місцевими органами без обмежень з боку центральної влади. Місцеві податки є обов´язковими до сплати за встановленими ставками лише на певній території. Вони надходять виключно до місцевих бюджетів.

4. За способом вилучення (стягнення) податки можуть бути розкладними та окладними.

Механізм справляння розкладних податків базується на потребах для фінансового забезпечення певних витрат. Загальний обсяг подат­ку визначається залежно від потреб. Потім він розкладається на ок­ремі частини за адміністративно-територіальними одиницями, а далі — між безпосередніми платниками. Окладні або квотарні подат­ки утримуються за певними ставками, виходячи із чітко визначеного об´єкта оподаткування. їх величина визначається не потребами фінансування, а можливостями сплати.

5. За способом зарахування податкових надходжень податки поді­ляються на закріплені й регулюючі. Закріпленими є податки, які на тривалий період повністю або частково закріплюються за конкретним бюджетом як джерело доходів. Регулюючими є податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів. Регулюючими податками здебіль­шого виступають загальнодержавні податки.

6. Залежно від суб´єкта оподаткування розрізняють податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок тощо), податок з фізичних осіб ( податок на доходи фізичних осіб, збір з власників собак тощо) і змішані податки (плата за землю, податок з влас­ників транспортних засобів тощо).

Кожен податок характеризується специфічними ознаками, соці­ально-економічним і функціональним призначенням та займає окре­ме місце у системі оподаткування.