2.3.4.Супутникові системи передачі
Принципи побудови супутникових систем передачі - ССП. Запуском 4 жовтня 1957 р.
першого штучного супутника Землі (ШСЗ) в Радянському Союзі належало початок
освоєнню околоземного космічного простору. Одним з найважливіших практичних
застосувань ШСЗ є космічний радіозв'язок між земними станціями (ЗС), здійснювана за
допомогою ретрансляції сигналів через один або декілька ШСЗ зв'язного призначення.
Така передача сигналів покладена в основу супутникових систем передачі, РРЛ, що є, з
однією проміжною станцією, розміщеною на ШСЗ. При побудові ССП використовують
ідеї і принципи, що реалізовуються в РРЛ.
Супутникові системи передачі володіють рядом істотних особливостей, що відр ізняють
їх як від РРЛ прямої видимості, так і від далеких ТРРЛ. Так, функціонування ССП
можливо за наявності ряду спеціальних підсистем. Зважаючи на це ССП виділяють в
самостійний вид систем передачі повідомлень. Власне ССП, звана зв'язною системою,
включає ряд підсистем:
1) космічну, до складу якої входить ракета і стар¬товий комплекс, що забезпечує
вивід ШСЗ на відповідну орбіту;
2) командно-вимірну, має земну і бортову (встановлену на супутнику) частини,
призначену для виміру параметрів орбіти супутника і передачі із Землі команд
управління;
3) телеметричну, передавальна частина якої знаходиться на борту ШСЗ, а
приймальня на Землі, службову для передачі даних про стан апаратури супутника, а також
про проходження команд управління.
За способом ретрансляції сигналу ССП ділять на системи з пасивною і активною
ретрансляцією.
Система, яка працює без бортової апаратури, називаєт¬ся системою зв'язку з пасивним
супутником, або системою з пасивною ретрансляцією. У такій системі сигнали, послані із
Землі, відбиваються поверхнею ШСЗ назад без попереднього посилення. Як пасивні
супутники можуть використовуватися як спеціальні відбивачі різної форми (у вигляді
сферичних балонів, об'ємних многогранників та ін.), так і природний супутник Землі -
Місяць.
14
При достатньому посиленні земних приймальних антен і високої чутливості приймача
земної станції (ЗС) цей метод радіозв’язку знаходить застосування в системах малої
пропускний здатності.
Система радіозв'язку за наявності бортової апаратури називаєтся системою з активною
ретрансляцією сигналу, або системою з активним супутником. При цьому
енергопостачання бортового ретранслятора (БР) здійснюється від сонячних батарей, що
знаходяться на ШСЗ. Активна ретрансляція є основною в сучасних ССП. Зразкова
структурна схема дуплексного зв'язку між двома земними станціями (ЗС) при активній
ретрансляції сигналу приведена на мал. 17. Передаваний в одному напрямі сигнал U1
підводиться до модулятора земної станції (Мод ЗС), внаслідок чого здійснюється
модуляція частоти несучої f1. Ці коливання від передавача земної станції (Пер ЗС)
підводяться до антени Ан1 і випромінюються в напрямі ШСЗ, де приймаються бортовою
антеною БАн бортового ретранслятора (БР). Далі коливння з частотою і поступають на
направляючі фільтри (НФ), посилюються першим приймачем бортового ретранслятора (1-
й ПРБР), перетворяться в частоту f2 поступають до першого передавача бортового
ретранслятора (1-й ПЕРБР). З виходу цього передавача коливання з частотою (2 через НФ
підводяться до бортової антени БАн і випромінюються у бік Землі. Ці коливання
приймаються антеною Ан2 і підводяться до приймача земної станції (Пр ЗС) і детектора
земної станції (ДЕТ ЗС), на виході якого виділяється сигнал U1 . Передача від протилежної
ЗС сигналу U2відбувається на частоті f3аналогічним чином, причому на бортовому
ретрансляторі здійснюється перетворення коливань з несучою частотою f3 в коливання з
частотою f4
Рис. 17. Структурна схема радіозв'язку через ІСЗ
Земні станції з'єднуються з вузлами комутації мережі зв'язку, з джерелами і
споживачами типових каналів і трактів, програм телебачення і звукового мовлення за
допомогою наземних з’єднувальних ліній.
Дуже поширеним і економічно вигідним є використання зв'язкових ШСЗ для
організації ТБ і радіомовлення. В даний час під супутниковим ТБ і радіомовленням
розуміється як передача ТБ сигналів (із звуковим супроводом), так і радіомовних звукових
сигналів від одного або декількох земних передавачів, пов'язаних з центрами формування
ТБ і радіопрограм, через ШСЗ на мережу земних приймальних установок і розподіл цих
програм з метою доведення їх до абонентів (телеглядачів або радіослухачів) за допомогою
наземних засобів зв'язку (ретрансляторів різної потужності, систем кабельного
телебачення - СКТВ, засобів колективного і індивідуального прийому). Як правило, в зоні
обслуговування зв'язковим ШСЗ роміщується мережа приймалень ЗС різних типів.
Залежно від типу ЗС і призначення систем супутникового зв’язку розрізняють наступні
служби радіозв'язку:
15
фіксована супутникова служба (ФСС) - служба радіозв'язку між ЗС, розташованими у
визначених фіксованих пунктах, при використанні одного або декількох супутників;
рухома супутникова служба - між рухомими ЗС з участю одного або декількох ШСЗ;
радіомовна супутникова служба (РМСС) - служба радіозв’язку, в якій сигнали
супутникових ретрансляторів предназна¬чени для безпосереднього прийому населенням.
При цьому безпосереднім вважається як індивідуальний, так і колективний прийом на
порівняно прості і недорогі установки з відповідною якістю.
Орбіти зв'язних штучних супутників Землі - це траекторії руху ШСЗ в просторі.
Вони визначаються багатьма чинниками, основним з яких є тяжіння супутника Землею.
Ряд інших чинників: гальмування супутника в атмосфері Землі, вплив Місяця, Сонця,
планет і так далі - також робить вплив на орбіту супутника. Це вплив вельми мало і
враховується у вигляді так званого збурення орбіти супутника, тобто відхилення дійсної
траєкторії від ідеальної, обчисленої в припущенні, що супутник рухається тільки під дією
притягання до Землі. Оскільки Земля є тілом складної форми з нерав іномірним
розподілом маси, то обчислити ідеальну траєкторію складно. У першому наближенні
вважають, що супутник рухається в полі тяжіння кулястої Землі з сферично-симетричним
розподілом маси. Таке поле тяжіння називається центральним.
Основні параметри, що характеризують рух ШСЗ, можуть бути визначені за допомогою
законів Кеплера.
Стосовно супутників Землі закони Кеплера формулюються сле¬дующим чином:
Перший закон Кеплера: орбіта супутника Землі лежить в нерухомій площині, що
проходить через центр Землі, і є еліпсом, в одному з фокусів якого знаходиться центр
Землі.
Другий закон Кеплера : радіус-вектор супутника (відрізок прямої, з’єдінуючий
супутник, що знаходиться на орбіті, і центр Землі) в рівні проміжки часу описує рівні
площі.
Третій закон Кеплера: відношення квадратів періодів звернення супутників дорівнює
відношенню кубів велики піввісей орбіт.
У системах зв'язку можуть використовуватися ШСЗ, що рухаються по орбітам, які
відрізняються наступними параметрами: формою (круг або еліптична); висотою над
поверхнею Землі Н або відстанню від центру Землі; нахилом, тобто кутом φ між
екваторіальною площиною і площиною орбіти. Залежно від вибраного кута φ орбіти
поділяються на екваторіальні { φ = 0), полярні (φ = 90°) і похилі (0 < φ < 90°). Еліптичні
орбіти, крім того, характеризуються апогеєм і перигеєм, тобто відстанями від Землі,
відповідно, до найбільш видаленою і до найближчої точки орбіти. Апогей і перигей орбіти
є кінцями великої осі еліпса, а лінія, на якій вони знаходяться, називається віссю апсид.
При висоті орбіти 35 800 км. період звернення ШСЗ дорівнюватиме земній добі.
Екваторіальна кругова орбіта з висотою 35 800 км. за умови, що напрям руху супутника
співпадає з напрямом обертання Землі щодо своєї осі (із заходу на схід), називається
геостационарною орбітою (ГСО). Така орбіта є універсальною і єдиною. Супутник, що
знаходиться на ній, здаватиметься земному спостерігачеві нерухомим. Подібний ШСЗ
називається геостационарним. У дійсності ШСЗ, математично точно запущений на ГСО,
не залишаєтьсяся нерухомим, а через еліпсної Землі і унаслідок збурення орбіти повільно
йде із заданої точки і здійснює періодичні (добові) коливання по довготі і широті. Тому на
ШСЗ має бути встановлена система автоматичної стабілізації і утримання його в заданій
точці ГСО.
Більшість сучасних ССП базуються на геостационарних супутниках. Проте в деяких
випадках представляє інтерес сильно витягнуті еліптичні орбіти, що мають такі
параметри: кут нахилу ср = 63,5°, висота в апогеї приблизно 40 000 км., в перигеї близько
500 км. Для Росії з її обширною територією за Полярним кругом така орбіта є вельми
зручною. Супутник, виведений на неї, обертається синхронно із Землею, має період
звернення 12 ч і, здійснюючи за добу два повні витки, з'являється над одними і тими ж
16
районами Землі в один і той же час. Тривалість сеансу зв'язку між ЗС, що знаходяться на
території Росії, при цьому складає 8 ч. Для забезпечення цілодобового зв'язку доводиться
виводити на еліптичні орбіти, плоскість яких взаємно зміщена, 3...4 супутника,
створюючих систему супутників
Останнім часом намітилася тенденція використання зв'язкових ШСЗ, що знаходяться на
низьких орбітах (відстань до Землі в межах 700... 1500 км.). Системи зв'язку з
використанням ШСЗ на низьких орбітах завдяки значно меншій (практично в 50 разів)
відстані від Землі до супутника мають ряд переваг перед ССП на геостаціонарних
супутниках. По-перше, це менше запізнення і затухання передаваного сигналу, а по-друге,
простіший вивід ШСЗ на орбіту. Основним недоліком подібних систем є необхідність
виведення на орбіту більшої кількості супутників для забезпечення тривалого
неперервного зв'язку. Це пояснюється невеликою зоною видимості окремого ШСЗ, що
ускладнює зв'язок між абонентами, що знаходяться на великій відстані один від одного.
Наприклад, космічний комплекс Iridium (США) складається з 66 космічних апаратів,
розміщених на кругових орбітах з нахилом φ = 86° і висотою 780 км. Супутники
розміщуються в орбітальній плоскості, в кожній одночасно знаходяться 11 супутників.
Кутова відстань між сусідньою орбітальними площиною складає 31,6°, за винятком 1-ої і
6-ої плоскості, кутове рознесення між якими біля 22°.
Антенна система кожного ШСЗ формує 48 вузьких променів. Взаємодія всіх ШСЗ
забезпечує глобальне покриття Землі послугами зв'язку. У нашій країні ведуться роботи із
створення власних низькоорбітальних супутникових систем зв'язку Сигнал і Гонець .
Для з'ясування особливостей роботи низькоорбітальних супутникових систем
розглянемо схему проходження в ній сигналів (мал. 18). В цьому випадку на кожній ЗС
мають бути встановлені дві антени (А1 і А2), які можуть здійснювати передачу і прийом
сигналів за допомогою одного з супутників, що знаходиться в зоні взаємного зв'язку. На
мал. 18 показані ШСЗ, рухомі за годинниковою стрілкою по одній низькій орбіті, частина
якої показана у вигляді дуги mn. Дана система супутникового зв'язку працює таким
чином. Сигнал від ЗС 1 через антену А1 поступає на ШСЗ4 і ретранслюється через ШСЗ3,
ШСЗ2, ШСЗ1 до приймальної антени А1 ЗС2. Таким чином, в цьому випадку для
ретрансляції сигналу використовуються антени А1 і сегмент орбіти, ШСЗ4 ШСЗ1 . При
виході ШСЗ4 із зони, лежачої лівіше лінії горизонту аа', передача і прийом сигналу
вестимуться через антени А2 сегмент орбіти, ШСЗ5... ШСЗ2 і так далі.
Рис. 18. Система зв'язку з декількома ШСЗ на низькій орбіті
Оскільки кожен ШСЗ може спостерігатися з достатньо великої території на поверхні
Землі, то можна здійснити зв'язок між декількома ЗС через один загальний зв'язковий
ШСЗ. В цьому випадку суп утник виявляється доступним багатьом ЗС, тому така
система називається системою супутникового зв'язку з багатостанційним доступом.
17
Використання ШСЗ, рухомих по орбіті з малою висотою, спрощує апаратуру ЗС,
оскільки при цьому можливе зниження підсилення земних антен, потужності передавачів і
робота з приймачами меншої чутливості, чим з випадку геостац іонарних супутників.
Проте в цьому випадку ускладнюється система управління рухом великого числа ШСЗ по
орбіті.
У стадії розробки знаходиться система зв'язку на основі низькорбітальних 840 зв'язних
супутників, оснащених скануючими антенними системами з високим коефіцієнтом
підсилення, що покривають всю поверхню Землі мережею з 20 000 великих зон
обслуговування, кожна з яких складатиметься з 9 малих зон. Супутники будуть пов'язані з
наземною телекомунікаційною мережею за допомогою високопродуктивних ЗС. Проте і
самі низькоорбітальні супутники зв'язку сформують незалежну мережу, де кожен з них
обмінюватиметься даними з дев'ятьма сусідами, використовуючи високоякісні канали
міжсупутникового зв'язку. Ця ієрархічна структура повинна зберегти працездатність при
відмовах окремих супутників, при локальних перевантаженнях і виводі з ладу частини
засобів зв'язку з наземною інфраструктурою.
Передача сигналів в ССП. На відміну від інших систем передачі, що працюють в
діапазоні НВЧ, в супутникових системах радіосигнал долає значні відстані, що визначає
ряд особливостей, до яких відносять доплерівське зрушення частоти, запізнювання
сигналу, порушення безперервності значень запізнення і доплерівського зсуву частоти.
Відомо, що відносне переміщення джерела сигналу з частотою f із швидкістю Vp « c
викликає доплерівський зсув Δfдоп = ± f Vp / c, де c - швидкість розповсюдження
електромагнітних коливань; знак + відповідає зменшенню відстані між джерелом
сигналу і приймачем сигналу, а -» - збільшенню.
При передачі модульованих коливань частота кожної спектральной складової
змінюється в 1 + (Vp / c) раз, тобто складові з вищою частотою отримують більшу зміну
частоти, а з нижчою частотою - менше. Таким чином, ефект Доплера приводить до
перенесення спектру сигналу на значення Δfдоп і до зміни масштабу спектру в 1 + (Vp / c)
раз, тобто до його деформації.
Для геостационарних супутників доплерівський зсув незначний і не враховується. Для
сильно витягнутих еліптичних орбіт (орбіт типа Блискавка ) максимальне значення
доплеровського зрушення для лінії вниз в смузі 4 Ггц складає 60 кГц; що приводить до
необхідності компенсувати його, наприклад, за заздалегідь розрахованою програмою.
Складніше компенсувати деформації спектру. Для цього можуть бути застосовані
пристрої або з перемінною керованою затримкою групового або НВЧ сигналу,
змінюваною за програмою, або керуючі частотами групового перетворення
каналоутворюючої апаратури систем передачі з частотним розділенням каналів.
Принципи побудови супутникових систем передачі з багатостанційним доступом.
Ретрансляторами, що встановлюються на зв'язних супутниках, як і в РРСП прямої
видимості, є багатоствольні прийомопередавальні пристрої. Число стовбурів в сучасних
ССП може досягати 24 і більше. При цьому, як правило, використовується вся виділена
смуга частот в даному діапазоні. При передачі сигналів р ізних ЗС по різних стовбурах
зазвичай жодних проблем не виникає. Якщо ж передаються сигнали різних ЗС по одному
стовбуру ретранслятора, то таке використання стовбурів називається багатостанційним
доступом (БД). Він дозволяє створити мережу зв'язку, в якому один стовбур
супутникового ретранслятора дає можливість одночасно організовувати як магістральні
одно- і багатоканальні системи передачі з центральною станцією, так і системи зв'язку
типа кожен з кожним . У супутникових системах на відміну від наземних
багатоканальних систем груповий сигнал утворюється земними станціями безпосередньо
на вході ретранслятора, причому в діапазоні НВЧ.
Основні вимоги до системи БД наступні: ефективне використання потужності
ретранслятора і максимальне - смуги частот ретранслятора; допустимий рівень перехідних
перешкод; гнучкість системи.
18
Щоб БД відповідав цим вимогам, необхідно знайти ансамбль ортогональних або
близьких до ортогональних сигналів. Відомо три способи формування такого ансамблю,
засновані на розділенні сигналів по частоті, часу і формі. У відповідності з цими
способами розрізняють наступні види БД: з частотним розділенням сигналів (БДЧР); з
розділенням сигналів за часом (БДЧР); з розділенням сигналів формою (БДРФ). Заходять
застосування різновиду і комбінації цих способів.
Багатостанційний доступ з частотним розділенням сигналів. При БДЧР кожен
сигнал ЗС має певну ділянка загального групового НВЧ спектру частот. Всі вони
передаються одночасно, а груповий сигнал, що проходить через ретранслятор супутника,
утворюється з сигналів не лише окремих каналів (наприклад, тональної частоти), але і з
груп каналів. При цьому можливе використання різних видів модуляції. Спектр групового
сигналу з БДЧР приведений на мал. 19. Тут на кожній ЗС сигнал, утворений одним або
групою каналів, рознесених по частоті, модулює свою несучу fн. При певних значеннях
несучих на вході ретранслятора в межах смуги стовбура Δfp в діапазоні НВЧ утворюється
груповий сигнал. Значення несучих частот і девіація частоти вибираються такими, щоб
між спектрами сигналів залишалися захисні інтервали Δfз для зменшення взаємних
перешкод між сигналами. Передача сигналів при БДЧР призводить до зниження загальної
вихідної потужності ретранслятора, взаємного придушення сигналів, появі перехідних
завад через нелінійності амплітудної характеристики ретранслятора і через наявності в
ретрансляторі елементів, перетворюючих амплітудну модуляцію у фазову.
Рис.19. Спектр групового сигналу з БДЧР
Ефективність БДЧР істотно падає в порівнянні з од-носигнальним режимом. Так, при
передачі через ретранслятор сигналів від 10 ЗС можна пропустити тільки 10 каналів
тональної частоти (КТЧ) на кожній несучій, тобто всього 100 КТЧ, а за наявності 55 ЗС на
кожній несучій можна передати тільки один КТЧ.
Переваги БДЧР полягає в простоті апаратури і її сумісності з більшою часткою
експлуатованої апаратури канального перетворення.
Різновидом БДЧР є, що представляє багатостанційний доступ типу несуча на
канал комбінацію способів передачі сигналів, при якому враховується статистика
багатоканального повідомлення в системах з незакріпленими каналами.
Оскільки активність КТЧ складає 25...30 % часу, на протязі якого він зайнятий, то,
виключаючи несучі коливання в паузах розмови, можна зменшити середньостатистичне
завантаження ретранслятора сигналами ЗС або при тому ж завантаженні збільшити число
ЗС в системі. У системах з виключенням несучих можливе збільшення їх ефективності в 3
рази при використанні ЧМ несучих, при використанні інших видів можна ще більш
збільшити ефективність системи БД.
Система, в якій сигнал кожного КТЧ передається на тій, що окремій несе, отримав
назву що несе на канал. Ця система відрізняється тим, що виділення каналу і встановлення
зв'язку між парою абонентів вимагає наявності службового каналу і системи управління із
спеціально виділеною для цієї мети керуючої ЗС.
Багатостанційний доступ з розділенням сигналів у часі. Інтенсивний розвиток
цифрових систем передачі привів до створення систем з БДЧР. У таких системах кожної
ЗС для випромінювання сигналів виділяється визначений, періодично повторюваний
інтервал часу, тривалість якого визначається трафіком станції. Інтервал часу, протягом
19
якого всі станції мережі по одному разу випромінюють сигнал, називається кадром, а
тривалість пакету імпульсів, що випромінюються однією станцією, називаєтся субкадром.
Інтервали часу випромінювання всіх ЗС мають бути взаємно синхронізовані, щоб не
перекривалися сигнали. Для. цього частка пропускної спроможності стовбура відводиться
для передачі сигналів кадрової (цикловий) синхронізації.
В більшості випадків застосовується сигнал синхронізації у вигляді окремого
спеціалізованого пакету - сигнал виділеної синхронізації. При цьому синхросигнали всіх
ЗС передаються в кадрі на фіксованих тимчасових позиціях окремо від інформаційних
пакетів. Структура і тривалість кадрових синхросигналов постійні, тоді як розташування і
тривалість інформаційних пакетів можуть змінюватися відповідно до трафіку ЗС.
При БДЧР ретранслятор розраховується на потужність, близьку до максимальної,
оскільки в кожен момент часу через нього проходить сигнал тільки одної ЗС і відсутні
перехідні завади, що є одною з основних причин зниження пропускної здатності системи.
На мал. 20 показаний приклад кадру системи з БДЧР. З малюнка виходить, що,
ефективність використання смуги пропускання стовбура для МДВР визначається
необхідністю введення визначених захисних інтервалів часу і, що гарантують відсутність
перекриття сигналів при нестійкій роботі міжстанційної синхронізації, а також
необхідності введення ряду додаткових сигналів, зокрема сигналів синхронізації.
Відповідно до цього ефективність системи з МДВР рівна
Ткс - тривалість сигналу кадрової синхронізації; Тсс – тривалість сигналу субкадрової
синхронізації; Тк- тривалість кадру; п - число каналів системи. З цієї формули виходить,
що для підвищення ефективності системи доцільно збільшити тривалість кадру, зменшити
довжину і число захисних інтервалів, підвищувати точність синхронізації. Оскільки
тривалість кадрів для мовного зв'язку визначається теоремою Котельникова-Найквіста і,
отже, максимальною частотою передаваного сигналу (так, для КТЧ зазвичай
застосовується Тк = 125 мкс), то для збільшення Тк необхідно ввести буферну пам'ять,
внаслідок чого збільшується затримка передаваної інформації. З метою зменшення
ємності буферної пам'яті для передачі інформації даної станції може бути надане декілька
субкадрових інтервалів, рівно розташованих в кадрі. При цьому неминучі втрати в
пропускній спроможності через збільшення числа захисних інтервалів.
Рис. 20. Структура кадрів системи з БДЧР
Багатостанційний доступ з розділенням сигналів формою.
У системах з БДРФ зазвичай використовуються шумоподібні сигнали (ШПС), їх
називають також широкосмуговими, широкобазовимі або складеними. На відміну від
звичайних сигналів, для яких база В = ΔfcТс ~ 1, де Δfc -ширина смуги сигналу, Тс - його
тривалість, для ШПС в 1. Реалізац ію таких сигналів розглянемо на наступному прикладі
(мал. 21). Хай бінарна інформація передається з пасивною паузою із швидкістю 1/Тс біт/с.
Тривалість інформаційних символів рівна Тс, а ефективна ширина спектру - приблизно
1/Тс (мал. 21, а). Замінимо тепер кожен інформац ійний символ серією різнополярних
імпульсів, тривалість яких τе = Тс/n, а порядок чергування (структура ШПС) випадковий
(див. мал. 21, би), але точно відомий на стороні прийому. Це перетворення рівносильне
розширенню спектру в n разів і відповідному збільшенні бази сигналу. Існують і інші
способи формування ШПС.
20
При передачі по супутниковому каналу ШПС переноситься в область НВЧ. Якщо ШПС
різних каналів повністю або частково не перекриваються в часі і по частоті, то на прийомі
мають справу з розділенням ШПС за часом і по частоті відповідно. Якщо сигнали
повністю або частково перекриваються і за часом і по частоті, то сигнали розділені
формою. Отже, сигнали різних каналів мають бути ортогональними в найширшому сенсі.
Цей випадок і представляє найбільший інтерес.
Рис. 21. До формування псевдошумового сигналу
При обробці прийнятого ШПС необхідно враховувати чергування різнополярних
імпульсів, тобто як би згортати сигнал. При цьому приймальний пристрій має бути
узгоджений із структурою ШПС і синхронізований з ним. Звідси витікає, що ШПС, що
має іншу структуру (форму), буде сприйнятий даним приймальним пристроєм як завада.
Якість передачі інформації в такій системі визначається взаємними перешкодами між
сигналами абонентів - шумами неортогональності, які зростають у міру збільшення числа
одночасно працюючих абонентів. Якщо абоненти равноправні, якість зв'язку не може бути
покращена підвищенням потужності ШПС. Ця обставина приводить до необхідності
збільшення бази ШПС і ускладненню обробки сигналів на приймальній стороні, що
викликає ускладнення апаратури.
При встановленні зв'язку між абонентами в системі з ШПС необхідний пошук і
автопідстроювання по несучій частоті сигналу, що приймається, а також пошук і
підстроювання часу його приходу.
У супутникових системах передачі (ССП) вплив сукупності сигналів інших абонентів
на приймальний пристрій даного абонента проявляєтся як додаткова флуктуаційна завада.
У багатостанційному доступі на основі ШПС число абонентів не может бути великим.
Збільшення числа активних абонентів веде до необхідності збільшення бази сигналів.
Реально воно складає декілька десятків.
Розвиток систем багатостанційного доступу. При установці на спутниках
особливих антен у вигляді так званих фазованих грат, що допускають швидку зміну
орієнтації випромінювання, можна реалізувати просторовий багатостанційний доступ,
який повинен поєднуватися з БДЧР, можлива обробка сигналів на борту ШСЗ, під якою
розуміється широкий клас перетворень ретрансльованих сигналів, починаючи від
комутації їх аж до повної демодуляції і розділення. Ідея багатостанційного доступу з
комутацією сигналів полягає в тому, що на борту ШСЗ встановлюється окрім
ретрансляторів комутуючий пристрій, що забезпечує передачу отриманих із ЗС сигналів
тільки на ті станції, яким ці сигнали адресовані (на відміну від звичайних ретрансляторів,
які передають сигнали на всю опромінювану поверхню Землі). У якості прикладу різного
виду перетворень можна вказати на спосіб, при якому на супутниках методом БДЧР
передається ряд несучих, промодульованих по фазі. Несучі демодулюються, об'єднуються
в часі і модулюють несучу, передавану з супутника на ЗС, де вона демодулюється і
сигнали розділяються за часом.
Можна передавати на супутник ШПС, згортати їх, об'єднувати і передавати на ЗС
звичайними методами. При такому перетворенні сигналів на борту супутника
підвищується пропускна спроможність через перенесення запасів енергії на лінії вгору і
виграш її на лінії вниз.
