Вісімнадцяте

Розвиток друкарської справи. Розвиток друкарської справи в Україні є най-кращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У першийперіод свого існування наприкінці XVI — початку XVII ст. більшість друкарень,що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спря-мування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і науковулітературу. Перші книжки «Октоїх» та «Часословець», надруковані кирилицею,з'явилися в Кракові 1491 p., де були досить значними українська і білоруськагромади. До інших видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль.Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фіоль користувався до-помогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. Розвиток друкарської справи. Розвиток друкарської справи в Україні є найкращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У першийперіод свого існування наприкінці XVI — початку XVII ст. більшість друкарень,що створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спря-мування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і науковулітературу. Перші книжки «Октоїх» та «Часословець», надруковані кирилицею,з'явилися в Кракові 1491 p., де були досить значними українська і білоруськагромади. До інших видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль.Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фіоль користувався до-помогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. У першій половині XVII ст. книгодрукуванням займалися в різний час монахПафнутій Кулчич, славетний український лексикограф Памво Беринда, Іван Куно-тович, Михайло Сльозка. У другій половині XVII ст. видавнича діяльність братствзанепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастирів, що призводитьдо зменшення кількості світських видань.

Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Видавець зібрав церковно-слов'янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу. Зокрема Діонісій Раллі Палеолог за вказівкою папи Григорія XIIIблизько 1578—1579 рр. привіз з Рима до Острога список Біблії[1]; в тому числі з Москви привезено копію повної Біблії Новгородського архієпископа Генадія з 1499 р. Зібрані списки звіряли з Грецькою Септуаґінтою або наново перекладали, хоч не обійшлося й тут без помилок. З уніфікованим правописом була передрукована 1663 р. в Москві, а з дальшими текстовими виправленнями гуртка під проводом Є. Славинецького, а згодом Я. Блотніцького та В. Лящевського, стала основою Синодальної (Єлисаветинської) Біблії 1751 і 1756 рр. (справлене видання, з якого передруковані усі наступні). Над текстом О. Б. працював П. Беринда і з неї виписував матеріал для свого «Лексикону» 1627 р. Редакційно-перекладацька робота над О. Б. свідчить про високу мовну культуру в Україні в кінці 16 ст. У перередагуванні Острозької Біблії брав участь і Лопатинський Теофілакт.

Дев`ятнадцяте

В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з католицькою церквою, наступ якої на народ. його релігію, права й мову посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Полеміка між православними і католиками велася не стільки навколо розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя українського народу. Брестська унія 1596 р. ще більше поглибила релігійні суперечки між українськими православними і католиками. Тодішніх греко-католиків підтримував П. Скарга («На захист Берестейської унії», 1597 р.). У відповідь православні видали збірку документальних матеріалів польською мовою, в якій стверджувалась думка про неправосильність рішень уніатської частини Брестського собору. Найсильнішого удару по творцях і оборонцях унії завдав твір острозького шляхтича М. Броневського «Апокрисис», який писав під псевдонімом Хрнстофор Філалет. У цьому полемічному творі викривалося підступництво греко-католицьких єпископів, підтверджувалася законність проведеного у Бресті собору православної церкви. Автор цього твору викриває і засуджує політику польського уряду, яка була спрямована проти українського народу, і вимагає демократичних прав для українців.

У вогненному наступі православної полеміки виділяється анонімний твір «Пересторога», автор якого викриває ті егоїстичні мотиви, якими керувалися греко-католицькі єпископи. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний вис/гуп М. Броневського.

Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам — відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків.