III Розділ

3.2.’’Соляний похід’’ і друга кампанія – співпраці

Незважаючи на поразку першої кампанії громадянської непокори, обстановка в Індії за ці роки багато в чому змінилася. Головне – змінилася психологія людей: зник рабський страх перед колонізаторами,перед силою їхньої влади і всім репресивним апаратом придушення. У країні швидко наростав революційний потенціал національно – визвольних сил. Обстановка вимагала внести до кампанії – співпраці організаційний початок, повідомити про її перший поштовх. Таким поштовхом стало рішення Конгресу оголосити 26 січня Днем незалежності Індії.

Англійська монополія на виробництво та продаж деяких життєво необхідних продуктів, у тому числі солі, боляче зачіпала інтереси всього населення країни, особливо її найбідніших верств. І Ганді вирішує почату сатьяграху з демонстративного і порушення закону про соляну монополію. Він оголошує про свій намір особисто очолити загін і повести його з обителі на річці Сабарматі в Данді, до узбережжя, де він планував випарувати з морської води символічну щіпку солі.

Ганді,однак, був досить серйозний, оскільки він знав, на що йшов. Сама демонстрація всенародної непокори , прямі й конкретні дії покликані були дисциплінувати рух за незалежність. Для Ганді дуже важливо було на власному досвіді переконати народ у тому, що його організована непокора, навіть у найменшому вигляді паралізує владу, виявляє нездатність уряду виконувати несправедливі закони силою примусу людей.

Соляна сатьяграха з усією очевидністю замишлялася Ганді ще й як школа ненасильницького руху і пропагандистська акція, як перевірка сил протистоянь один одному. Далі планувалося розширити кампанію. Її метою ставилося паралізувати всю державну машину і торгівельно- економічн діяльність колонізаторів. Програма передбачала несплату податків, бойкот судів і державних установ, пароплавних і страхових компаній, торгівельних фірм і 30 січня 1930 року, несподівано для всіх публікує в ’’ Молодій Індії ’’ звернення до віце - короля, в якому він заявляє, що готовий відкласти сатьяграху, якщо уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротити земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову та цивільну адміністрацію , звільнить з в’язниць всіх політичних в’язнів і здійснить ряд інших вимог. Ганді був упевнений в тому, що уряд не піде на поступки. Воно покаже свою зневагу до народу і тим самим дає індійським масам ще більше моральне право виступити проти нього.

6 квітня, в перший день національного тижня, яка щорічно відзначалася індійськими патріотами в пам’яті подій 1919 року – першої сатьяграхи, Ганді при великому натовпі здійснив церемонію випарювання солі на березі моря. Це був сигнал до початку нової сатьяграхи. Немов по команді мільйони людей по всій Індії стали добувати сіль кустарним способом. Громадська непокора швидко поширювалась у інших областях. Вона сковувала всю діяльність колоніальної адміністрації. Торгівля англійськими товарами була паралізована, іноземні фірми і банки не працювали. Віце- король підписав ряд декретів. Які наділяв виконавчі органи надзвичайними повноваженнями. Почалися масові арешти конгресистів , розгони і побиття мирних демонстрантів , вулиці міст патрулювались військами і нарядами поліції. Груба сила уряду вступила у сутичку з мирною волею повсталого народу.

Протягом квітня – травня 1930 року влада заарештувала понад 60 тис. учасників конгресу. З арештом Ганді влада зволікала. Кампанія тривала і наростала. Після сумнівів і коливань, викликаних побоюванням посилити і без того складну обстановку в країні, віце- король все ж таки зважився на арешт Ганді. Тим більше, що на застосуванні цього заходу наполягав Лондон. У ніч 4 на 5 травня 1930 року наряд озброєної поліції оточив хатину, де знаходився Ганді. Арешт Ганді спричинив бурю народного обурення. Застрайкували робітники текстильних фабрик, залізничники, металісти, закрили свої крамниці дрібні торговці, не функціонували пошта і телеграф, не працювали установи, припинилися заняття в навчальних закладах. У правлячих колах Англії Ганді таврували як запеклого екстреміста і революціонера.

25 січня 1931 року Ірвін видав указ про звільнення з в’язниці Ганді і ще тридцяти членів Робочого комітету ІНК. Одночасно скасовувався раніше накладена заборона на конгресистські організації. Йдучи на цей крок ’’ доброї волі’’, лейбористський уряд Макдольда і віце – король розраховували використовувати це в інтересах англійської політики, 17 лютого 1931 року почалися переговори між Ганді і лордом Ірвіном. Перший представляв на них незалежну духом Індію, другий імперіалістичну – Англію. Для Ганді було дуже важливо не допустити, щоб прагнення Індії до незалежності не перетворилося на сліпу ненависть до англійського народу. У спілкуванні між народами не повинно бути місцю гніву і національної нетерпимості. Ірвін поставив за мету домогтися від Ганді згоди на участь Конгресу у другому раунді ’’ конференції круглого столу’’ в Лондоні.

Ганді опинився в скрутному становищі: він же сам разом з Дж. Неру в обстановці підйому національно визвольного руху в Індії наполіг на бойкот першого раунду цієї конференції. Положення Ганді ускладнювалося ще й тим, що місяцем раніше, до початку переговорів з Ірвіном, Робочий комітет Конгресу знову підтвердив своє негативне ставлення ло Лондонської конференції. Щоденні багатогодинні переговори проходили важко. Ні та , ні інша сторона не хотіли поступатися, але прагнули до взаємоприйнятого рішення. Ризикуючи викликати роздратування Лондона, Ірвін пішов на деякі поступки Ганді. Однак всі очікували від Махатма Ганді ’’ вирішальної перемоги’’ над Ірвіном. І вже 4 березня 1931 року було нарешті, офіційно підписано угоду сторін, яка стала відомою в історії як ’’пакт Ганді - Ірвіна’’. Розчаруванню не було меж: ніякої, здавалося перемоги не сталося. Дехто заговорив про капітуляцію Ганді.

Головне, чого домігся Ірвін, це скасування бойкоту колоніальної адміністрації конгресистами дозволялося, проте, вести також мирне пікетування і адміністрації. Оголошувалася загальна амністія політичним в’язням. Скасовувалася монополія на сіль. Конгрес визнавався офіційною політичною партією. Що стосувалось питання про участь представників ІНК в роботі, ’’ конференції круглого столу’’ то воно підлягало додатковому обговорення.

Та все ж таки , на відміну від деяких свої прихильників, Ганді все ж був сповнений політичного оптимізму. Протягом трьох тижнів переговорів він, незважаючи на зусилля Ірвіна, залишив за собою і Конгресом право в будь який момент відновити кампанію – співпраці. Відповідно до пакту кампаня переривалася лише на деякий час. Загалом, як би не була задоволена частина конгресистів, якою б не була критика пакту Ганді з Ірвіном,колосальна, розгалужена по всій країні організація Конгресу з вражаючою дисциплінованістю виконала нову установку свого вождя: буря так само затихла, як і почалася. Чергова сесія Конгресу відбулася 31 березня 1931 року в м. Карачі. Вона стала ще більшою мірою, ніж попередні сесії, особистим тріумфом Ганді.

У Карачі при безпосередній участі Махатми була вперше прийнята резолюція про економічну політику Конгресу. Делегати сесії висловлювалися за націоналізацію основних галузей промисловості й за низку інших заходів, спрямованих на те, щоб полегшити долю експлуатованих і дещо обмежити доходи заможних класів. В кінці серпня 1931 році Махатма Ганді авідпливає на пароплаві ’’Мултан’’, з метою наполягти на конференції в Лондоні надання Індії повної незалежності. Внутрішньополітична обстановка в Англії склалася несприятливо для обговорення ’’ індійського питання’’, розмірковував Ганді. Через скорочення заробітної плати і погіршення постачання , збунтувалися військові моряки Атлантичного флоту Великобританії, страйкували докери, шахтарі, хвилювалися безробітні текстильники Ланкаширу. Центральний банк оголосив, що країна вже витратила всі надані їй іноземні кредити і позики. Уряд ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів і різко девальвував його, задавши тим самим непоправної шкоди прив’язаною до фунта індійської грошової одиниці – рупії.

У цих умовах ’’конференція круглого столу ’’ ставала не більше ніж політичним фарсом, і Ганді усвідомлював це. Все ж йому здавалося важливим використовувати трибуну конференції та своє перебування в Англії для роз’яснень позиції Індійського національного конгресу. Перш ніж почати нову кампанію громадянської непокори, треба було пройти цю стадію розвитку руху за незалежність Індії. Індійцям довелося на власному політичному досвіді переконатися. Що свободи у метрополії Індія не випросить і за свободу треба боротися – вона вимагатиме жертв. До того ж для Ганді відкривалася можливість в обстановці жорсткої кризи, що охопила Англію, показати. Що експлуатація індійського народу не принесла англійському народу благополуччя ’’конференція круглого столу’’ урочисто відкрилася у великому залі Сент – Джеймського палацу. Не бентежачись такої високої аудиторії, Ганді виступав розмірено і спокійно, вправно володіючи як інтонацією та фразеологічною формою мови, так і переконливою, розмірно поточною логікою своїх суджень. І все ж він не був схожий на професійного оратора, він говорив красивими і вправно підібраними вигуками та влучними афоризмами.

Заява Ганді про те. Що Індія завоює незалежність ще за його життя, незалежно від того, чи захоче цього Англія чи ні, викликало справжній переполох серед членів парламенту. Його звинуватили в легковажному, незавершеному підході до складної проблеми, яка навряд чи буде вирішена до кінця століття.

В основі крайнощів в політичних судженях Ганді, як судили деякі державні діячі в Лондоні, був нібито його релігійний фанатизм. Ганді, не бажаючи годинами просиджувати на ”конференції круглого столу ” і вислуховувати безглузду мову учасників, що приводить до зневіри, він їде на три дні у Лакшир для того, щоб зустрітися з безробітними текстильниками. Ганді пояснює робочим, що не міг не закликати своїх співвітчизників бойкотувати англійські товари в Індії, тому що дискримінаційна політика англійського уряду є причиною розорення його країни, причиною голоду і смерті мільйонів індійців. Він співчуває англійським робітникам, розуміє їхні страждання, але поки не може скасувати бойкоту їхньої продукції в Індії.. Він закликає робітників і промисловців Ланкаширу вплинути на свій уряд, щоб він відмовився від колоніальної політики щодо Індії і надав їй незалежність

7 жовтня 1931 року , за день до того. Як безрезультатно закінчила свою роботу ’’ конференція круглого столу’’, був розпущений англійський парламент. Розпочалася передвиборна кампанія. Тепер правлячим колам і зовсім було не до Індії. На виборах 27 жовтня до влади в Англії прийшли консерватори. Провину за провал роботи конференції англійський уряд спробував цілком звалити на Ганді.

Отже, конференція завершилася повним провалом. Політичний фарс, затіяний правлячими колами Англії, власне , і не міг мати іншого фіналу.На зворотньому шляху до Індії Ганді відвідував Францію, Швейцарію і Італію. Він на власні очі міг бачити, як в континентальній Європі почалась епідемія коричневої чуми – фашизму, як росла недовіра держав одна до одної, як починалася військова істерія і гонка озброєнь. Махатму гнітила думка про неминучість нової світової війни.

Висновок

’’ У цю маленьку, фізично слабку людину було укладено щось тверде, як скеля, щось таке, з чим не могла впоратися ніяка фізична сила, як би велика вона не була… він володів якоюсь царственою величчю,яка вселяє оточуючим повагу… Він говорив завжди просто й по суті, без зайвих слів. На слухачів діяла абсолютна щирість цієї людини, її особистість, здавалось в ньому приховані невичерпні джерела внутрішньої сили… Знайшовши внутрішній світ , він випромінював його на оточуючих і йшов по тернистому шляху безстрашно, твердим кроком’’[ 19,с.216]. Так писав видатний державний діяч , перший прем’єр - міністр Республіки Індії Джавахарла Неру про людину, яка понад трьох десятиліть очолювала індійський національно - визвольний рух і привів його до історичної перемоги.

Махатму Ганді довелося побачити перші, безпосередні плоди героїчної боротьби свого народу за національну свободу, досягнення якої він присвятив все своє життя,але в той урочистий момент,коли в ніч з 14- 15 сепня 1947 над бастіонами Червоного форту в Делі замайорів триколірний прапор незалежності Індії і переважна більшість індусів раділо,лише один національний лідер був занурений у глибокий траур - це був Ганді. Здавалося б збулося те, до чого він прагнув, в ім’я чого йшов на страждання, заради чого він жив і боровся, насправді він переживав саме гірке у своєму житті розчарування, і те, що відбувалося навколо, розглядав як катастрофу, як крах своїх надій. Перед його народом відкривалися широкі перспективи , він же мав дуже важкі передчуття, і вони його не підвели,оскільки він був убитий індусом – фанатиком.

Особистість і вчення Ганді зробили значний вплив на багатьох націоналістичних діячів Сходу. Його методи боротьби мали поширення у визвольному русі африканських народів. Ідеали і принципи гандизму стали ідейним прапором руху американських негрів за ліквідацію сегрегації і расової нерівності. Мартін Лютер Кінг,говорив : ’’Любов була для Ганді потужним знаряддям суспільних змін. Саме в тому значенні , яке Ганді надає любові і ненасильству , я знайшов метод соціальних реформ, який шукав протягом багатьох місяців. Я зрозумів, що це єдиний морально і практично правильний метод, доступний пригнобленому народу в боротьбі за визволення’’[7, с.25].

Величезна заслуга Ганді як видатного політичного лідера полягала в тому, що він не був борцем – одинаком, він глибоко усвідомив вирішальну роль народних мас в антиімперіалістичній боротьбі, їх здатність і рішучість покінчити з колоніальним поневоленням. І всю свою енергію ,всі сили направив на максимальне залучення мас до активних виступів проти колоніального режиму . Ганді вмів завжди знаходити вірний шлях до сердець простих трудівників, що складали масову базу національно-визвольного руху. Він постійно подорожував по країні тісно спілкувався з населенням, пояснював їм свою політичну програму, надихаючи їх на боротьбу за незалежність батьківщини.

Саме в героїзмі і самовідданості мільйонів індусів полягає слава Ганді як видатного лідера. Ганді закликав усі країни до співдружності та співпраці. Основою його виступів за мир були реалістичні, а нерідко і цілком конкретні судження про встановлення такого політичного клімату міжнародніх відносин, який би виключав би саму можливість воєн і ґрунтувався виключно на принципі ненасильства. Залишається сподіватися, що і в наш час з’явиться такий політичний лідер, який у своїй програмі буде спиратися на політику ненасильства Махатма Ганді, людини, образ якого продовжує жити в серцях нового вдячного покоління індусів.

Прах Ганді покоїться в меморіалі в Раджкот. Щороку в день його народження 2 жовтня на площі перед меморіалом збираються з ручними прядками його співвітчизники - члени ІНК, старі соратники, молодь, офіційні особи, нерідко президент чи прем'єр і протягом всієї поминальної церемонії займаються домашнім ткацтвом. Сюди, до меморіалу Ганді, щоб вшанувати його пам'ять, приходять гості Індії, представники іноземних держав. Життя Ганді закінчилася його великою перемогою - здобуттям незалежності Індії - і одночасно його трагічною поразкою - обмеженістю впливу його місії ненасильства на людей не тільки в усьому світі, але і в його Індії, неможливістю вирішити за допомогою свого вчення релігійно-общинну, релігійно-етнічні та кастові проблеми не тільки в умовах колоніальної Індії, але і в Індії, що пройшла по шляху незалежності.  Махатма Ганді залишив після своєї кончини дві пари сандаль, окуляри, палицю, постіль на підлозі і стопку книг. Але він залишив ще своїм співвітчизникам звільнену батьківщину і світ, який пристрасно любив. Його гуманізм, любов до трудового народу стали безцінною спадщиною для нащадків, для тих, хто складає нашу цивілізацію, настільки різноликий, роз'єднану ідеями, але єдину в своїх кращих прагненнях до світу, демократії і соціальної справедливості - те, що для Ганді було єдиним щастям і вірою.