
Як відомо, літературна мова - це оброблена форма загальнонародної мови, яка має більш-менш закріплені норми. Найхарактерніші її
ознаки:
вона може бути використана в усіх галузях спілкування (в писемній і усній формах усіх стилів);
у межах літературної мови поділ на стилі дуже чіткий і виразний;
літературна мова, її норми обов'язкові у сфері офіційного спілкування (в той час, як побутове спілкування, наприклад, може здійснюватися з допомогою будь-яких засобів загальнонародної мови - діалектів, професійних або соціальних зворотів, просторіччя).
Норми складаються протягом усього періоду розвитку літературної мови і становлять загальновизнані правила вимови, правопису, використання граматичних форпоняття "обробпеність форми" в різні епохи і в різних народів неоднакове, а сама норма теж не "вічна" - вона змінюється з часом.
Норми не зовсім однаково проявляються в писемній і усній формах мови. Насамперед, вони різняться ступенем обов'язковості:
у писемній формі діє більше нормативних правил, вимоги їх дотримання надзвичайно суворі (особливо в офіційних текстах);
в усній мові можливість вибору серед варіантів норми значно більша, вимог до норм правопису немає (натомість з'являються вимоги до наголошення й вимови слів).
Слід підкреслити., що сучасна українська літературна мова повністю унормована і високорозвиненгі, здатна забезпечити своє дальше структурне збагачення і функціонування в різних сферах мовної діяльності та спілкуван ня.
Мовна норма - факт історично зумовлений. Норма - це сукупність найбільш придатних з процесів спілкування засобів мови, що склалися в результаті відбору мовних елементів із числа співіснуючих.
Таким чином, нормативність української літературної мови полягає в тому, що склад словника в ній регламентовано, значення і вживання слів, вимова, правопис, творення граматичних форм слів підпорядковуються загальноприйнятій нормі. Іншими словами, визначення в результаті відбору мовних елементів (фонетичних, морфологічних, лексичних, синтаксичних, стилістичних) з числа кількох наявних становить норму. Норми в
усній і писемній формах того самого стилю конкретно проявляються дещо по-іншому.
Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова, залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення, не втрачаючи своїх загальнонародних властивостей, може характеризуватися певними специфічними засобами, які поширені тільки в ній або які в ній переважають. Так, наприклад, мовні засоби художнього оповідання де в чому відрізняються від мовних засобів наукового твору; протокол, заява, акт, посвідчення будуть написані мовою, відмінною від мови підручника, а мовне оформлення політичної доповіді відрізнятиметься від мовного оформлення поетичного твору і т.ін. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови та багатьох інших причин і привели до виникнення в науці про мову поняття стилю.
Стиль - багатозначне слово. Походить воно від латинського слова ".уііїш" - паличка для письма, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і в середньовіччі. У літературі і взагалі у мистецтві стиль означає невну єдність художніх образів і форми їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності. Вивчення мовного стилю має за собою велику давність та історію. Ним цікавився і чимало корисного для його пізнання зробив вже античний світ. Проте підхід античних теоретиків не залишив по собі спадщини, що могла б тепер розцінюватись як зразки, гідні наслідування.
м та словниковзумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. При всій можливій різноманітності змісту висловлювання та його мети, найголовніші сфери людської діяльності визначають і найголовніші стилі літературної мови, об'єднані безсумнівною спільністю мовних засобів.
В українській літературній мові виділяються звичайно п'ять таких функціональних стилів - тобто її різновидів, покликаних обслуговувати різні сфери життя сьогочасного суспільства, полегшувати спілкування людей у цих сферах суспільного життя. Це такі стилі:
науковий,
офіційно-діловий,
публіцистичний,
художній,
розмовний.
4.2. Науковий стиль
Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.
Призначення - повідомляти про результати дослідження, доводити теорії, обґрунтовувати гіпотези, класифікації, роз'яснювати явища, систематизувати знання.
Ознаки: понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових зв'язків, висновки.
Мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання. Текст членується послідовно на розділи, параграфи, пункти, підпункти.
Науковий стиль має такі підстилі:
власне науковий - використовують при написанні монографій, статей, тез, наукових доповідей, повідомлень;
науково-навчальний - використовують при підготовці.підручників, лекцій, проведенні бесід;
науково-популярний - використовують при написанні науково- популярних книг, статей в неспеціальних журналах.
4.3. Публіцистичний стиль
Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.
Призначення: вирішувати суспільно-політичні питання, активно впливати на слухача, спонукати його до діяльності, пропагувати певні думки, переконання, агітувати за втілення їх у життя.
Ознаки: поєднання логічності доказів, точності висловлювання наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор.
ого складу. При цьоМовні засоби: сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів.
У ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.
Цей стиль має декілька підстилів, кожний в яких має жанрові й мовні особливості:
стиль засобів масової інформації - використовується в газетах, журналах, на радіо, телебаченні;
художньо-публіцистичний - використовується при написанні памфлетів, фейлетонів, нарисів;
есе - короткі нариси вишуканої форми;
науково-публіцистичний - використовується при написанні літературно-критичних статей, оглядів тощо.
4.4. Художній стиль
Це найбільший і найпотужніший стиль української мови. Багатством мовних засобів і довершеністю художнього мовлення, текстів художньої
літератури, художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови.
Сфера використання: творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.
Призначення: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.
Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія та інтенсивність вираження, зображувальність. У цьому стилі (зокрема в художніх творах), крім об'єктивності реального світу, існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.
Мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак), емоційно-експре- сивна лексика, різні види синонімів, антонімів, фразеологізмів; використання зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів.
Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури:
епічні (прозові) - епопея, роман, повість, оповідання, новели;
-ліричні- балада, пісня, поезія;
драматичні - драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль;
комбіновані (лірико-епічні твори) — поема, драма-феєрі я, усмішка тощо.
4.5. Розмовний стиль, або розмовно-побутовиіі
Сфера використання: усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.
Призначення: бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.
Ознаки: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка, емоційні реакції).
Мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивнсї лексики, суфіксів, суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень, можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика, скорочені слова.
Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги. Часто в літературній мові виділяють також і такі стилі, як епістолярний та ораторський. Але, на наш погляд, це не окремі стилі, бо листуватися (гак званий епістолярний стиль) можна різними стилями; в писемному, а особливо в усному мовленні можна застосувати засоби красномовства ("ораторського стилю").