Як відомо, літературна мова - це оброблена форма загальнонарод­ної мови, яка має більш-менш закріплені норми. Найхарактерніші її

ознаки:

• вона може бути використана в усіх галузях спілкування (в писемній і усній формах усіх стилів);

• у межах літературної мови поділ на стилі дуже чіткий і виразний;

• літературна мова, її норми обов'язкові у сфері офіційного спілку­вання (в той час, як побутове спілкування, наприклад, може здійснювати­ся з допомогою будь-яких засобів загальнонародної мови - діалектів, професійних або соціальних зворотів, просторіччя).

Норми складаються протягом усього періоду розвитку літературної мови і становлять загальновизнані правила вимови, правопису, викорис­тання граматичних форпоняття "обробпеність форми" в різні епохи і в різних на­родів неоднакове, а сама норма теж не "вічна" - вона змінюється з часом.

Норми не зовсім однаково проявляються в писемній і усній формах мови. Насамперед, вони різняться ступенем обов'язковості:

• у писемній формі діє більше нормативних правил, вимоги їх дотри­мання надзвичайно суворі (особливо в офіційних текстах);

• в усній мові можливість вибору серед варіантів норми значно біль­ша, вимог до норм правопису немає (натомість з'являються вимоги до на­голошення й вимови слів).

Слід підкреслити., що сучасна українська літературна мова повністю унормована і високорозвиненгі, здатна забезпечити своє дальше структур­не збагачення і функціонування в різних сферах мовної діяльності та спілкуван ня.

Мовна норма - факт історично зумовлений. Норма - це сукупність найбільш придатних з процесів спілкування засобів мови, що скла­лися в результаті відбору мовних елементів із числа співіснуючих.

Таким чином, нормативність української літературної мови полягає в то­му, що склад словника в ній регламентовано, значення і вживання слів, вимова, правопис, творення граматичних форм слів підпорядковуються загальноприйнятій нормі. Іншими словами, визначення в результаті від­бору мовних елементів (фонетичних, морфологічних, лексичних, синтак­сичних, стилістичних) з числа кількох наявних становить норму. Норми в

усній і писемній формах того самого стилю конкретно проявляються дещо по-іншому.

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літератур­на мова, залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення, не втрачаючи своїх загальнонародних властивостей, може характеризува­тися певними специфічними засобами, які поширені тільки в ній або які в ній переважають. Так, наприклад, мовні засоби художнього оповідання де в чому відрізняються від мовних засобів наукового твору; протокол, за­ява, акт, посвідчення будуть написані мовою, відмінною від мови підруч­ника, а мовне оформлення політичної доповіді відрізнятиметься від мов­ного оформлення поетичного твору і т.ін. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови та багатьох інших причин і привели до виникнення в науці про мову поняття стилю.

Стиль - багатозначне слово. Походить воно від латинського слова ".уііїш" - паличка для письма, тобто письмове знаряддя, яке використо­вувалося в часи античного Риму і в середньовіччі. У літературі і взагалі у мистецтві стиль означає невну єдність художніх образів і форми їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяль­ності. Вивчення мовного стилю має за собою велику давність та історію. Ним цікавився і чимало корисного для його пізнання зробив вже антич­ний світ. Проте підхід античних теоретиків не залишив по собі спадщини, що могла б тепер розцінюватись як зразки, гідні наслідування.

м та словниковзумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. При всій можливій різноманітності змісту висловлювання та його мети, найголов­ніші сфери людської діяльності визначають і найголовніші стилі літера­турної мови, об'єднані безсумнівною спільністю мовних засобів.

В українській літературній мові виділяються звичайно п'ять та­ких функціональних стилів - тобто її різновидів, покликаних обслуго­вувати різні сфери життя сьогочасного суспільства, полегшувати спілку­вання людей у цих сферах суспільного життя. Це такі стилі:

1. науковий,

2. офіційно-діловий,

3. публіцистичний,

4. художній,

5. розмовний.

4.2. Науковий стиль

Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний про­грес суспільства, освіта.

Призначення - повідомляти про результати дослідження, доводити теорії, обґрунтовувати гіпотези, класифікації, роз'яснювати явища, систе­матизувати знання.

Ознаки: понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідо­вність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконли­вість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових зв'яз­ків, висновки.

Мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абс­трактних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання. Текст членується послідовно на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має такі підстилі:

• власне науковий - використовують при написанні монографій, ста­тей, тез, наукових доповідей, повідомлень;

• науково-навчальний - використовують при підготовці.підручників, лекцій, проведенні бесід;

• науково-популярний - використовують при написанні науково- популярних книг, статей в неспеціальних журналах.

4.3. Публіцистичний стиль

Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Призначення: вирішувати суспільно-політичні питання, активно впливати на слухача, спонукати його до діяльності, пропагувати певні думки, переконання, агітувати за втілення їх у життя.

Ознаки: поєднання логічності доказів, точності висловлювання на­укових положень з емоційно-експресивною образністю, використання ху­дожніх засобів - епітетів, порівнянь, метафор.

ого складу. При цьоМовні засоби: сплав елементів наукового, офіційно-ділового, худож­нього стилів.

У ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, по­літичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учас­ників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути ува­гу слухача (читача) і вплинути на нього.

Цей стиль має декілька підстилів, кожний в яких має жанрові й мов­ні особливості:

• стиль засобів масової інформації - використовується в газетах, журналах, на радіо, телебаченні;

• художньо-публіцистичний - використовується при написанні па­мфлетів, фейлетонів, нарисів;

• есе - короткі нариси вишуканої форми;

• науково-публіцистичний - використовується при написанні літе­ратурно-критичних статей, оглядів тощо.

4.4. Художній стиль

Це найбільший і найпотужніший стиль української мови. Багатством мовних засобів і довершеністю художнього мовлення, текстів художньої

літератури, художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови.

Сфера використання: творча діяльність, література, різні види мис­тецтва, культура, освіта.

Призначення: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія та ін­тенсивність вираження, зображувальність. У цьому стилі (зокрема в ху­дожніх творах), крім об'єктивності реального світу, існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

Мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак), емоційно-експре- сивна лексика, різні види синонімів, антонімів, фразеологізмів; викорис­тання зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просто­річних елементів.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літера­тури:

• епічні (прозові) - епопея, роман, повість, оповідання, новели;

-ліричні- балада, пісня, поезія;

• драматичні - драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль;

• комбіновані (лірико-епічні твори) — поема, драма-феєрі я, усмішка тощо.

4.5. Розмовний стиль, або розмовно-побутовиіі

Сфера використання: усне повсякденне спілкування у побуті, на ви­робництві.

Призначення: бути засобом невимушеного спілкування, живого об­міну думками, з'ясування побутових стосунків.

Ознаки: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мов­цями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуа­ція, рухи, жести, міміка, емоційні реакції).

Мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивнсї лексики, суфіксів, суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень, можливі діа­лектизми, фольклоризми, просторічна лексика, скорочені слова.

Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги. Часто в літе­ратурній мові виділяють також і такі стилі, як епістолярний та оратор­ський. Але, на наш погляд, це не окремі стилі, бо листуватися (гак званий епістолярний стиль) можна різними стилями; в писемному, а особливо в усному мовленні можна застосувати засоби красномовства ("оратор­ського стилю").