4.5. Розмовний стиль, або розмовно-побутовий

Сфера використання: усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

Призначення: бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

Ознаки: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка, емоційні реакції).

Мовні засоби: багатство інто­націй, емоційно-експресивної лексики, суфіксів, суб’єктивної оцін­ки, різних типів простих речень, можливі діалектизми, фольклориз­ми, просторічна лексика, скорочені слова.

Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги. Часто в літе­ратурній мові виділяють також і такі стилі, як епістолярний та оратор-ський. Але, на наш погляд, це не окремі стилі, бо листуватися (так званий епістолярний стиль) можна різними стилями; в писемному, а особливо в усному мовленні можна застосувати засоби красномовства (“оратор-ського стилю”).

4.6. Офіційно-діловий стиль

Сфера використання: спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті; законодавство; адміністративно-госпо­дарська діяльність.

Призначення: регулювати ділові стосунки мовців у державно-пра­вовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Ознаки: документація, стабіль­ність, стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: широке використання суспільно-політичної і адміністративно-канцелярської термінології, специфічна фразеологія на зразок “порушити питання”, “подати пропозицію”, відсутність емоційно-експре-сивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

– законодавчий – використовується при підготовці законів, указів, статутів, постанов;

– дипломатичний – використовується при написанні міжнародних угод-конвенцій, повідомлень-комюніке, звертань-нот, протоколів;

– адміністративно-канцелярський – використовується при створенні наказів, інструкцій, розпоряджень, довідок, заяв, звітів.

Таким чином, діловий стиль сучасної української літературної мови (як і інших національних мов) є цілком повноправним стилем літературної мови, а не якоюсь “невідомою варварською мовою”.

Недосконалість, а часом і повторність мови окремих ділових паперів, не дає ще підстави для того, щоб загалом перекреслити ді­ловий стиль, який за сукупністю мовних засобів не збігається з іншими стилями мови, а, отже, і не може бути замінений будь-яким іншим стилем. І годі тут шукати індивідуальної своєрідності, не­повторності: ступінь індивідуальної своєрідності стилів мовлення неоднаковий. У таких різновидах писемно-книжкового спілкуван­ня, як діловий папір, технічна або службово-адміні-стративна інст­рукція, інформаційне повідомлення у газеті, навіть передова, інди­відуально-стильове відступає перед стандартом, типовою нормою або основною тенденцією звичайної, встановленої форми словесного спілкування.

Тому треба чітко розмежовувати невдале вживання компонентів ділового стилю (в межах його самого або в текстах інших стилів), – з одного боку, і наявність ділового стилю як цілком рівноправного стилю літературної мови – з другого.

У художній літературі (особливо в поезії) оригінальність у мовному втіленні задуму, своєрідність і самобутність мови автора є проявом справ-жньої майстерності. У діловому стилі однією з основних ознак його є протилежна риса – прагнення до стандартизації мови, яка відповідає більш загальним закономірностям ділового стилю і тієї сфери життя суспільства, яку він обслуговує.

Цілком очевидно, що проникнення стандартизації мови в художній текст, як і риси “новаторства” в мові ділових документів, однаково небажані й недоречні.

Найважливіші критерії оцінки мови ділових паперів – доцільність, нормативність і традиційність використання тих чи інших засобів мови.

Розглянемо найважливіші риси, які визначають діловий стиль.

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішими тут є послідовність і точність викладу фактів, об'єктивність оцінок, гранична чіткість у висловленні запропонованих розв'язків того чи іншого завдання (тому в діловому стилі не вживається емоційно забарвлена лексика, суфікси суб’єктивної оцінки, вигуки та ін.). Основний (з точки зору емоційно-експресивного забарвлення) тон ділового мовлення – нейтраль­ний.

2. Офіційно-діловий стиль відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

– широке вживання усталених словесних формул (наприклад, з метою, у зв’язку, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з та ін.), їх вживання в ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спро-щує і полегшує процес складання окремих видів документів,

– велика повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в однотипних ситуаціях. Укладачі ділових паперів свідомо відмовляються від використання всієї багатоманітності виражальних засобів мови. Вибрані таким чином прийоми починають витісняти всі інші можливі форми висловлення думки й набувають характеру універсальних засобів, так званих кліше.

3. Суворі вимоги до лексики офіційно-ділового стилю:

а) широке, тематично зумовлене використання професійної термінології (юридичної, бухгалтерської, економічної та ін.), скорочених слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ;

б) відсутність діа­лектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;

в) мінімальне використання вигуків, часток, іменників з суфіксами суб'єктивної оцін­ки, що пояснюється завданням нейтрального ставлення до повідомлюва­них явищ.

4. Офіційно-діловий стиль відзначається також великою частот­ністю вживання віддієслівних іменників; це веде до збільшення кіль­кості пасивних форм (порівняно з активними), вживання цілого ряду нових слів-зв'язок (з метою, по лінії, у зв'язку з та ін.) і нагро­мадження родових відмінків. Якщо у текстах інших стилів іменники часто змінюються займенниками, то для ділового стилю така заміна загалом не типова (адже при заміні цілком конкретного повнозначного іменника досить загальним і невиразним займенником завжди існує небезпека появи двозначності, певного викривлення змісту).

5. Синтаксис ділового стилю характеризується насамперед вимогою дотримання прямого порядку слів (підмет – перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення – перед означуваними словами; додатки – після керуючого слова; обcтавинні слова (прислівники) – по можливості ближче до слова, яке вони пояснюють; вставні слова звичайно ставляться на початку речень).

Перелічені особливості офіційно-ділового стилю є об'єктивним фактом мови; їх застосування в текстах службових документів цілком закономірне й закріплене традиціями вживання.

Порушенням літературної норми в діловому стилі може вважатися лише таке використання названих засобів, яке суперечить вимогам логічності, точності й лаконічності мови службових паперів.

Порушенням норм є й використання в офіційно-діловому стилі деяких специфічних мовних засобів, властивих іншим стилям мови (художньому, публіцистичному).

Порушенням норм є й вживання нестандартних скорочень, нестандартної, вузьковідомчої термінології, невмотивовані відступи в формулярах документів та ін.

При оцінці якості ділового документа враховуються не лише загальні вимоги до ділового стилю, а й вимоги, закріплені Державним комітетом стандартів України.

Ці стандарти поширюються на організаційно-розпорядчу документацію, яка застосовується при оформленні розпорядчої і виконавчої діяльності центральних і місцевих органів державного управління України, а також підвідомчих підприємств, установ і організацій, і встановлює загальні вимоги до її оформлення.

Впровадження стандартів на офіційно-розпорядчу документацію треба розглядати не як одноразовий захід, а як початок розробки системи інформаційних зв'язків у відомствах і єдиної уніфікованої системи документації в них. Ця система документації вимагатиме глибокого і всебічного аналізу стану документаційного забезпечення діяльності установ, потреби в інформації та формах її передачі. В майбутньому вона буде основою для розробки автоматизованої системи управління.

Ми назвали тут риси, які виділяють діловий стиль як окремий стиль української літературної мови. Проте, він не стоїть осторонь від інших стилів і не є чимось чужорідним по відношенню до них, а пов'язаний з ними багатьма внутрішніми зв’язками.

Так, діловий і науковий стилі мають таку спільну рису, як наявність термінології. Проте термінологія, вживана в діловому стилі, має дещо іншу природу, ніж термінологія наукова: вона менш точна й більше зв'язана з повсякденною побутовою тематикою, а тому частіше зазнає змін під впливом суспільних факторів.

Діловий і науковий стилі об'єднує ще й така властива їм обом риса, як передбачуваність тих слів і словосполучень, які в них вживаються (іншими словами, в обох стилях вибір слів і словосполучень не довільний, він регламентується вимогами тієї суспільної сфери, яку обслуговує кожен з них).

Діловий стиль має спільну рису і з публіцистичним стилем: обидва вони, на відміну від розмовної чи наукової мови, обслуговують актуальні громадсько-політичні потреби суспільства. Проте, на відміну від публіцистичного стилю, діловий стиль не роз­вивався так швидко і не мав такого впливу на літературну мову.

Таким чином, діловий стиль – це не “канцелярит”, не “бюро­кратич-ний жаргон”, а цілком рівноправний стиль серед інших сти­лів української літературної мови. А щоб у процесі користування він не перетворювався на “канцелярит”, треба добре знати його специфіку.