РОЗДІЛ 4

СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

4.1. Поняття про стиль

Як відомо, літературна мова – це оброблена форма загальнонарод-ної мови, яка має більш-менш закріплені норми. Найхарактерніші її ознаки:

– вона може бути використана в усіх галузях спілкування (в писемній і усній формах усіх стилів);

– у межах літературної мови поділ на стилі дуже чіткий і ви­разний;

– літературна мова, її норми обов'язкові у сфері офіційного спілкування (в той час, як побутове спілкування, наприклад, може здійснюватися з допомогою будь-яких засобів загальнонародної мови – діалектів, професійних або соціальних зворотів, просторіччя).

Норми складаються протягом усього періоду розвитку літературної мови і становлять загальновизнані правила вимови, правопису, використання граматичних форм та словникового складу. При цьому слід, однак, пам'ятати, що поняття “обробленість форми” в різні епохи і в різних народів неоднакове, а сама норма теж не “вічна” – вона змінюється з часом.

Норми не зовсім однаково проявляються в писемній і усній формах мови. Насамперед, вони різняться ступенем обов'язковості:

– у писемній формі діє більше нормативних правил, вимоги їх дотриман­ня надзвичайно суворі (особливо в офіційних текстах);

– в усній мові можливість вибору серед варіантів норми значно більша, вимог до норм правопису немає (натомість з'являються вимоги до наголошен­ня й вимови слів).

Слід підкреслити, що сучасна українська літера­турна мова повністю унормована і високорозвинена, здатна забез­печити своє дальше структурне збагачення і функціонування в різних сферах мовної діяльності та спілкування.

Мовна норма – факт історично зумовлений. Норма – це сукупність найбільш придатних з процесів спілкування засобів мови, що скла­лися в результаті відбору мовних елементів із числа співіснуючих. Таким чином, нормативність української літературної мови полягає в тому, що склад словника в ній регламентовано, значення і вживання слів, вимова, правопис, творення граматичних форм слів підпорядковуються загальноприйнятій нормі. Іншими словами, визна­чення в результаті відбору мовних елементів (фонетичних, морфоло­гічних, лексичних, синтаксичних, стилістичних) з числа кількох наявних становить норму. Норми в усній і писемній формах того самого стилю конкретно проявляються дещо по-іншому.

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літератур-на мова, залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення, не втрачаючи своїх загальнонародних властивостей, може характеризуватися певними специфічними засобами, які поширені тільки в ній або які в ній переважають. Так, наприклад, мовні за­соби художнього оповідання де в чому відрізняються від мовних за­собів наукового твору; протокол, заява, акт, посвідчення будуть написані мовою, відмінною від мови підручника, а мовне оформлен­ня політичної доповіді відрізнятиметься від мовного оформлення поетичного твору і т.ін. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови та багатьох інших причин і при­вели до виникнення в науці про мову поняття стилю.

Стиль – багатозначне слово. Походить воно від латинського слова “stilus” – паличка для письма, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і в середньовіччі. У літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форми їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності. Вивчення мовного стилю має за собою велику давність та історію. Ним цікавився і чимало корисно­го для його пізнання зробив вже антич-ний світ. Проте підхід антич­них теоретиків не залишив по собі спадщини, що могла б тепер роз­цінюватись як зразки, гідні наслідування.

Отже, мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання. При всій можливій різноманітності змісту висловлювання та його мети, най­голов-ніші сфери людської діяльності визначають і найголовніші стилі літературної мови, об'єднані безсумнівною спільністю мовних засобів.

В українській літературній мові виділяються звичайно п’ять таких функціональних cтилів – тобто її різновидів, покликаних обслуговувати різні сфери життя сьогочасного суспільства, полег­шувати спілкування людей у цих сферах суспільного життя. Це такі стилі:

1. науковий,

2. офіційно-діловий,

3. публіцистичний,

4. художній,

5. розмовний.